Продовжуємо відкривати невідомі сторінки історії. Один із ключових внесків Григорія Коваленка-Коломацького – просвітницький. Але царська цензура робила все, щоб ізолювати широкі маси від української літератури і культури. Пізнав гонінь і наш земляк.
Ще до приїзду до Києва Григорій цікавився видавничою справою у сьогоднішній столиці України. І ще один добрий його знайомий, легендарний український композитор Микола Лисенко охарактеризував тодішню ситуацію так: Київ – це морг із точки зору цензури. З його листа до Коваленка-Коломацького випливає, що спроби надрукувати хоча б Шевченків «Кобзар» закінчилися крахом – пекельна цензура зводить усі зусилля нанівець. Це був 1897 рік.
Ситуація дещо пом’якшилася після 1910 року. Саме тоді Коваленко-Коломацький зміг видати цілий ряд пізнавальних брошур-біографій, присвячених українським письменникам. Він вважав це конче необхідним, оскільки жоден із них не вивчався тоді у школах. А вчили тоді, звичайно ж, пушкіних із лєрмонтовими.
Зокрема, пан Григорій видав книжечки «Хто такий Тарас Шевченко», «Хто такий Григорій Сковорода», а також брошури про Панаса Мирного, Григорія Квітку-Основ’яненка, Павла Грабовського тощо.
Робилося це зазвичай коштом автора. Але мало того – щоб щось видати, треба було пройти «сім кіл пекла» царської цензури. Ось тут є фото чернетки видання про Шевченка. Там же в архіві є супровідний лист до цензора: до прохання перегляду прикладалися 5 карбованців - чималі на той час гроші.
Але ту пізнавальну книгу про Кобзаря хоч вдалося якось видати і розповсюдити. Куди гірша доля спіткала збірку власних оповідань Коваленка-Коломацького «З часів поривів та надій».
У 1911 році весь її наклад у 989 примірників, що був надрукований за рахунок автора, цензура вилучила прямо у друкарні!
Більше того: проти нього за друк тієї книги «малоросійською мовою» було відкрито кримінальну справу, бо нібито вона спонукала військових російської армії до саботажу служби. Чим усе закінчилося – з архівних документів не очевидно, утім у 1912 році Григорія ще викликали на судове засідання для розгляду даної справи – збереглась відповідна повістка.
Розуміючи важливість освіти серед широких мас саме рідною, українською мовою, Григорій Коваленко-Коломацький присвятив себе просвітництву. І багато зробив на цій ниві, у всеукраїнському масштабі. В це вкладав і свою енергію, і особисті кошти. В нього є оповідання «Ідеаліст», яке є певною мірою автобіографічним.
Там ідеться про те, як пан Суниця закупив за власні гроші певну кількість «народніх» книжок українською мовою й почав роздавати їх на базарі. Люди брали охоче, хоча й дивувались. Читали гуртом.
Але потім пан Суниця отримав повістку до поліції, де його змусили зректись роздавання такої літератури. Це невелике оповідання можна повністю прочитати за цим лінком: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kovalenko_Hryhorii/Idealist.pdf
Воно цікаве і тогочасною українською мовою, і розповідає чимало про світогляд самого автора. А ще цікавий момент – згадується там пам’ятник Потьомкіну в Херсоні, якого не так давно вкрали московити під час своєї втечі звідти.
На жаль, із архівних документів невідомо, як склалася доля Коваленка-Коломацького після 1929-го року. Тоді «українізація» в СРСР, до якої він теж долучився, була згорнута. І такі, як він, зазнавали репресій та інших утисків.
Навіть не до кінця зрозуміло, чи коректними є дата і місце його смерті з Вікіпедії – 15.02.1938 року, м. Київ. Принаймні, у київських архівах підтвердження цьому відшукати не вдалося. У будь-якому разі, його діяльність була боротьбою за Україну – тоді, коли це було і складно, і небезпечно. Тому – вважаю, що такі люди заслуговують на шану і добру згадку. Особливо – у наш буремний час
Це – фрагмент того самого листа від композитора Миколи Лисенка за 1897 рік. Тут він пише, що Київ – морг із точки зору цензури, а також нарікає на неможливість видання «Кобзаря» через пекельну цензуру. Почитайте
Обкладинка книги «Хто такий Тарас Шевченко». Як бачимо, гроші за реалізацію мали піти на спорудження пам’ятника Кобзарю в Києві. Його, втім, так і не вдасться звести аж до падіння царського режиму
Чернетка тієї ж книги «Хто такий Тарас Шевченко» з технічними правками. Але ці правки вже стали причиною звернення до державного цензора, у супровідному листі було прохання прочитати і «дати добро», а також йшлося про «прикладені» 5 карбованців
А це – «Определение» стосовно арешту всього накладу надрукованої книги Григорія Коваленка-Коломацького, січень 1912 року
Продовження «Определения»: «предать суду» Григорія Коваленка
Повістка до суду, це вже 14 березня 1912 року. Що тут скажеш, нелегкою була справа українського просвітництва в Російській імперії. Але Григорій Коваленко-Коломацький робив максимум із можливого
А це - лист від 1914 року від майбутнього міністра пошти і телеграфу, а пізніше міністра земельних справ уряду УНР Микити Шаповала. На той час уже багато було видано, тож він визнає великий внесок нашого земляка. Далі - буде