З листування Григорія Коваленка-Коломацького складається враження, що крім усього іншого - він був дуже сильним у тому, що зараз називають Networking. До нього звертаються за порадами, допомогою, інформацією дуже різні відомі люди. Причому і за царських часів, і за часів національно-визвольних змагань, і за радянських. Ось тільки невеликий перелік того, що вразило:
- У 1912-му році в листі з Москви до Києва Симон Петлюра просить пана Григорія надіслати йому поему Івана Франка «Великі роковини». Вона була видрукувана у львівському «Літературно-науковому вістнику», і з ним співпрацював Коваленко-Коломацький свого часу, я про це вже робив окремий допис
- У 1913-му організатор та видавець журналу «Українська хата» Павло Богацький просить Григорія підшукати фельдшера для маєтку пана Терещенка у Хуторі Михайлівському. Це – Сумщина, прямо на кордоні з Росією, і головна умова – щоб фельдшер був українцем. До речі, вже через рік журнал «Українська хата» буде закритий царатом, а сам Богацький буде висланий до Сибіру, звідки повернеться лише у революційному 1917-му
- З ним листується дружина тоді вже покійного Бориса Грінченка Марія. І у 1927 році з їхньої переписки випливає, що вони разом займаються пошуком місць поховань українських класиків і громадських діячів. Зокрема, Марія сходила на Байкове кладовище і повідомила листом свої знахідки – про могилу Михайла Старицького, друга Лесі Українки Миколи Ковалевського тощо
- У тому ж 1927-му році до Григорія Коваленка-Коломацького звертається одна з тогочасних зірок театральної сцени Софія Стадникова. Вона на той час виступає у Львові, але просить пана Григорія поговорити із тодішнім очільником київського театру імені Франка Гнатом Юрою щодо переїзду до Києва. Він так і не складеться, але було очевидно, що саме Коваленка-Коломацького вона вважала надійною людиною для такої делікатної справи, як переїзд із тодішньої Польщі до СРСР
- У 1927-1928 роках із американського Голівуда й італійського Рима пише листи Григорію Олександр Кошиць. На той момент його хор уже завершить свої тріумфальні гастролі Європою та США, дасть старт до міжнародного визнання українському «Щедрику» своїм виступом у Нью-Йорку.
У листах до Григорія Коваленка Кошиць дуже щиро і по-дружньому розповідає про життя в Америці та Італії, а також – про відомих українців, які змушені були виїхати з України після встановлення московсько-радянської влади.
Зокрема, Кошиць пише про успіхи в Канаді батька українського танцю, видатного хореографа Василя Авраменка. Також Кошиць обговорює варіанти потенційного повернення на Батьківщину, розповідає про шалену тугу за нею. Втім, його планам так і судилося збутися – СРСР так і не затвердив його кандидатуру на повернення, і він так і помер в еміграції, в канадському Вінніпезі.
Всі ці листи та їхні фрагменти додаю, бо вважаю - всі вони по-своєму цінні.
Загалом же листування Григорія Коваленка-Коломацького змушує задуматись про долю цілого покоління українців – активних учасників національно-визвольних змагань 100 років тому. Хтось змушений був виїхати без можливості повернутись, і це стосувалося не тільки політиків чи військових, а і культурних діячів. Хтось – мав пристосовуватись, як той же Гнат Юра чи цілий ряд українських письменників. Хтось – був репресований у 1930-х.
Щодо самого Коваленка-Коломацького – у його архіві немає листів чи документів після 1929-го року. Також не вдалось віднайти якихось публічних документів про його життя і творчість поза архівом. І так - аж до 1938-го, року імовірної смерті.
З одного боку – дуже нетиповий, дивний як для його яскравого життя стан справ. З іншого – 1930-ті стали справжнім жахом для тих, хто не змирився із сталінізмом. Сподіваюсь, правда про останні роки життя Коваленка-Коломацького колись теж буде віднайдена.
На цьому – поки все. Сподіваюсь, у рідному Коломаці буде гідно вшановано пам’ять цієї поза сумнівом видатної людини, що чимало зробила для України. У назві вулиці, у музейній виставці, у розповідях про його долю і доробок в освітніх закладах – вже як вийде. Важливо розуміти одне - треба поважати своїх, як би комусь не хотілось комусь у москві викреслити сторінки історії. Це в тому числі – й повага до себе.
Лист від Симона Петлюри до Григорія Коваленка-Коломацького з Москви, 20.06.1912. Тоді Петлюра був редактором журналу «Украинская жизнь», а Коваленко-Коломацький там друкувався. Тут Симон просить Григорія знайти й надіслати поему Івана Франка, видану у Львові. Очевидно, знав у кого таке може бути)
Конверт листа Павла Богацького, редактора «Української хати», до Григорія Коваленка-Коломацького
Сам лист Богацького про фельдшера-українця в маєток Терещенка на самому кордоні з Росією. Вражає насправді, наскільки тоді актуальною була чітка приналежність до української ідентичності у колах тодішньої української еліти
Лист дружини Бориса Грінченка Марії, 19.01.1927. З нього випливає, що вона ходила на Байкове кладовище й після цього інформує пана Григорія, що знайшла могилу Миколи Ковалевського, поруч із Лисенком. А також – надає написи, що вдалося віднайти
Продовження того ж листа Марії Грінченко – тут вона звертає увагу, де була «московська» мова. Також наведений напис на могилі Михайла Старицького. Очевидно, вони збирали і консолідували дану інформацію про місця поховань українських культурних діячів
Лист від Софії Стадникової, 12.02.1927. Тернополянка тоді була зіркою львівської театральної сцени, але дуже хотіла виступати у Києві, де колись уже працювала у трупі Миколи Садовського у 1915-1918. Просить звернутись до Гната Юри, тодішнього очільника київського театру Франка, щоб посприяти її переїзду
Продовження того ж листа Софії Стадникової
А це – запрошення на ювілейне свято Стадникової у Львові у 1929-му. З цього можна зробити висновок, що тоді переїзд Софії до Києва так і не відбувся. Утім, у Коваленка-Коломацького в архіві з’явилась ця листівка через 2 роки після попереднього листування, тож вони і надалі підтримували контакти
Лист від Олександра Кошиця з Голівуда, 31.01.1927. Тут він розповідає про своє життя в США, що його хор припинив існування, а він шукає собі можливостей для заробітку. Виходило в нього не дуже, якщо відверто – у цьому листі він також нарікав, як важко йому працюється в Америці
Ще фрагмент того ж листа Кошиця – про бажання повернутись до України
Продовження того ж листа – прагнення повернутись, а також розповідь про успіхи видатного хореографа Василя Авраменка в еміграції. По-різному склалася їхня доля... Але що цікаво – очевидно, Григорій Коваленко-Коломацький знав і батька українського танцю теж
А це – вже лист від Олександра Кошиця з Рима, 17.01.1928. Він туди приплив в очікуванні повернення до радянської України
Продовження того ж листа Кошиця – він сподівався на повернення, але не склалося – в СРСР йому відмовили у в’їзді. Після того Кошиць проживе в еміграції ще 16 років. Помре та буде похованим у канадському місті Вінніпег. Такі були часи. На цьому поки все по архіву Григорія Коваленка-Коломацького