Продовжуємо відкривати маловідомі сторінки історії сторічної давнини. І з архівних документів Григорія Коваленка-Коломацького стає зрозумілим, наскільки важливим було мовне питання у царсько-імперські часи. Українська мова всіляко утискалася, вся освіта була тільки російською, а надрукувати щось українською можна було майже виключно у тоді закордонній Галичині.
Цікавим у цьому плані був особистий шлях нашого земляка. Григорій навчався виключно російською мовою, а потім жив і працював багато років поза Україною, у Владикавказі. Тому сильно віддалився від рідної мови, якою колись у дитинстві говорив на рідній Коломаччині.
Але у певний момент там же на Кавказі вирішив практично з «нуля» вивчити українську літературну мову і далі користатися саме нею. Це було дуже складно – українців навколо там були одиниці, та й ті зросійщені. Тому він навчався по книжках і газетах, плюс згадував народну мову, що знав із дитинства.
У результаті він зміг опанувати українську до рівня, коли його твори й переклади виходили друком у тоді закордонному Львові. Але що цікаво – і там на Галичині, й на Наддніпрянській Україні у редакторів були претензії до його мови. Причому – абсолютно протилежні з своєю суттю. Наприклад, Осип Маковей зі Львова нарікав, що у Коваленка-Коломацького «деякі слова не наші», маючи на увазі забагато русизмів.
Разом із тим, відомий мовознавець і укладач відомого українського словника Борис Грінченко навпаки – вважав, що мова Григорія занадто «галицька». Радив використовувати більше «народної» мови...
Утім, це не завадило Григорію надрукувати чимало власних творів і перекладів по обидва боки імперських кордонів. Але що його вразило, коли він після довгої перерви приїхав до України з Владикавказа – це як насаджувалося серед українців домінування російської мови, і як зневажалася українська.
Цікавим у цьому плані був його діалог із візником, що взявся підвезти його із Валок до залізничної станції «Ков’яги». Він наведений у його дописі до «Літературно-наукового вістника» за 1900 рік.
Григорій завів розмову із візником українською, але помітив, що той силується відповідати саме ламаною російською, хоча відчутно було – рідна мова його таки місцева українська. Як виявилося – той бачив: ніби поважний, інтелігентний пан, то треба ж удати і з себе «розумного», а значить – говорити російською.
І однією з ключових причин, як з’ясувалося, була російськомовна освіта – це було перепусткою в успішне життя. Додав скрін того фрагменту в світлинах, подивіться. Вам нічого цей діалог не нагадує із сучасності?)
Повністю цей допис Коваленка-Коломацького «З Кавказу на Вкраїну» можна глянути ось тут, там багато цікавого – і про Донбас, і про Кавказ, і про російськомовних семінаристів у Полтаві: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kov.../Z_Kavkazu_na_Vkrainu.pdf?
Московити займалися насадженням тут російської мови і сто років тому, і в наступні десятиліття. Так само, як і прищепленням меншовартості української мови. І наш земляк доклав чимало зусиль, щоб популяризувати її 100 років тому. Серед іншого, підготував і видав власним коштом авторський посібник «Изучайте украинскій языкъ» - так, саме російською мовою.
Тоді у великих губернських містах типу Києва чи Одеси теж була абсолютна більшість російськомовних, тож цільова аудиторія була широкою. Цікаво, що популяризацією української мови він займатиметься в Києві й у перші роки СРСР.
Григорій Коваленко-Коломацький був ідеалістом, який присвятив себе українській ідеї. І зробив на цій ниві багато, але його просвітницькі ініціативи, як і переслідування царатом за них, варті ще окремого допису. Далі – буде
Пан Григорій із його перекладеною цитатою про себе з книги "Изучайте украинскій языкъ". Дякую Олександру Куриленку за підготовку цього колажу
Це - фрагмент листа за 1898 рік від Осипа Маковея зі Львова. Останній теж був редактором "Літературно-наукового вістника". Як бачимо, йому чимало слів здавалися дивними)
А це лист від Бориса Грінченка, 1899 рік. Тут Грінченко нарікає на те, що Коваленко-Коломацький вивчився занадто "галицької" мови - що і не дивно, оскільки більшість літератури надходила звідти)) Також Грінченко радить ряд авторів, і пан Григорій потім читатиме всі ці твори, щоб покращити українську
Це - якраз той фрагмент із оповідання "З Кавказу на Вкраїну", де наведений діалог між автором і візником, що віз його із Валок до Ков'яг. Дуже ілюстративно, чи не так?
Фото 5
Це - той самий посібник "Изучайте украинскій языкъ", написаний для тих, хто бажав п
ерейти на українську. Ось лінк на повну його версію - дуже цікаві поради і слушні для наших часів, почитайте при нагоді: https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=9595. Далі – буде