А ви знали про те, що на станції Коломак на новий 1919 рік відбувся бій між командою українського бронепоїзда під назвою «Стрілець» і мадярами, що воювали за більшовиків?
У світлі останній подій і потенційних корейців на фронті є сенс присвятитити допис оповіданню-спомину Панаса Таборенка «Панцирний поїзд «Стрілець». Справжнє ім’я автора – Панас Феденко, діяч доби УНР, який продовжив життєвий шлях в еміграції, видав чимало творів про часи визвольних змагань. Зокрема, у цьому оповіданні, що вперше було видане у Німеччині у 1948 році, а потім і в США, він розповів про шлях хлопців-студентів, що зголосилися воювати за УНР у команді бронепотягу, уже за часів Директорії.
У споминах ідеться про бої на Харківщині, під Києвом і потім на Волині. Все оповідання – близько 40 сторінок, ось посилання на нього: https://diasporiana.org.ua/.../uploads/books/7582/file.pdf
Але зупинитись хочу саме на подіях під Коломаком, точніше – станцією Коломак, оскільки всі події розгортаються вздовж залізничної гілки тут. Я зробив кілька скріншотів – із найцікавішими моментами, подивіться.
Що ми бачимо?
- Під Люботином у складі Червоної армії наступали мадяри, латиші й китайці. «За срібний рубель у день», який давали їм більшовики. Але тоді від «орди» вдалося відбитись
- Потім «Стрілець» виїхав виконувати завдання за станцією Коломак. Тобто, знаходився він десь приблизно біля Парижа, сучасного Підлісного. І тут потрапив під атаку свіжих мадярських полків і більшовицьких бронепотягів. Був бій, напосідали вороги з різних боків. Але ще раз зауважу – це були здебільшого іноземці-найманці, що воювали проти українців. Це ще раз доводить, що громадянської війни не було, а була по суті окупація України збірним військом із різних національностей, що принесло радянську владу на багнетах
- Після цього командир Мошура виявив, що станцію Коломак зайняли більшовики, тому відхід на захід відрізано. До речі, залізниця тоді проходила там же, де і зараз. Але було прийняте рішення прориватись через станцію Коломак убік Іскрівки
- Якраз була новорічна ніч, 1 січня 1919, близько другої ночі. «Стрілець» по-тихому під’їхав на станцію Коломак, і «червоні» прийняли його за «свого». Спрацювала військова хитрість, це дозволило наблизитись впритул і застати зненацька: вдаривши по перону, українці виграли час і змогли прорватись із боєм – ті навіть не встигли закрити залізничну «стрілку»...
- Але «Стрілець» зазнав пошкоджень у бою – змогли від’їхати тільки три версти, тобто не дотягнули навіть до Іскрівки. Десь за Нагальним і стали посеред снігу, виходить. Добре, що поки більшовики на станції Коломак оговтались, встигла прийти підмога – паротяг із жовто-блакитним прапором. «Стрілець» і його команда були врятовані.
- Що ще варто відзначити в оповіданні – як і у всіх спогадах і матеріалах про селянські повстання на коломацьких теренах, українським бойовим вигуком була «Слава», а не «Ура» - останнє використовувалося саме московитами і їхньою збірною армією, але не українцями. По ньому навіть розрізняли, хто є хто.
Ось такі сторінки нашої історії. Чи багато хто чув про той бій і мадярські більшовицькі полки, що наступали на Коломак? Я маю сумніви. Добре, що є спогади. Добре, що збереглись деякі документи. Важливо це, бо і зараз відлунює, в наші шалені часи.