Це було 100 років тому, і ці події майже стерлися у місцевій пам’яті. Разом із тим, селянське повстання Івана Перлика за самостійну Україну було по-справжньому масовим на Коломаччині. Хтось брав активну участь, хтось співчував. В матеріалах архівної справи Перлика – сотні земляків, і цей допис буде саме про них. Повірте, ви будете вражені цими прізвищами.
Тим більше, що історія була несправедливою до них – багато з них загинули, піддавалися забуттю, потім були реабілітовані в 90-х, але все одно – час узяв своє, і мало хто зараз про це щось пам’ятає. Це відчувалося, коли ми збирали додаткову інформацію серед місцевих. Тому відчуваю своїм обов’язком ліквідувати цю прогалину.
Цей допис буде в першу чергу про коломачан, хоча й мешканців Чутівщини брало участь у тих подіях чимало. Утім, думаю, це варто почитати всім, хто хоче зрозуміти – що ж саме відбувалося 100 років тому в Україні: подібні повстання були тоді по всій території Полтавщини, Харківщини, Правобережжя тощо.
ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
Але перед тим, як перейти до конкретних людей, варто згадати, що то був за час. На Харківщині й Полтавщині влада змінювалася кілька разів, і врешті наприкінці 1919-го тут встановилася влада більшовиків. Важливо розуміти цю деталь – до того радянська влада вже приходила в ці краї, і певною мірою лозунги типу «Земля-селянам!» мали відгук у серцях місцевих. Утім, люди швидко зрозуміли, що все це – тільки лозунги, і саме 1920 рік із його політикою воєнного комунізму призвів до відторгнення більшовицької влади серед селян.
Нагадаю – комуністи тоді виходили з того, що селяни працюють на державній (націоналізованій) землі і результатами їх праці також має розпоряджатися держава. Отже, вирощений селянами хліб оголошувався власністю радянської держави. Щоб отримати його від селян, декретом Раднаркому УСРР від 26 лютого 1920 р. була введена державна продовольча розкладка, розміри якої встановлювало більшовицьке керівництво в Москві.
З України до Росії вивозилися ешелони хліба. Основним знаряддям вилучення зерна в українських селян були надіслані з Росії озброєні робітничі продзагони, за участі місцевої бідноти. Причому вилучався хліб у більшості населення, а не тільки в поодиноких «куркулів».
Тих, хто не погоджувався, намагалися залякати – декого навіть розстрілювали. Причому проводилися розстріли часто немісцевими. Наведу один приклад, прямо пов’язаний із справою коломацьких повстанців - один з перших начальників Полтавського губвідділу ЧК Едмунд Лінде походив із родини латиського службовця. Він, власне, був очільником «комісії», що винесла вироки по найбільшій групі повстанців Перлика. Так от: цей Лінде зробив таке зізнання пізніше, коли згадував ці роки: внаслідок масових розстрілів у ті роки у нього на руці утворилися мозолі...
А ще до Лінде Полтавське губернське відділення ЧК очолювали надіслані на початку січня 1920 р. з Москви «досвідчені» чекісти Біксон (голова), Новоженов, Путілін, Іванов та інші.
Не дивно, що селяни були в шоці від такого стану справ. Покотилися повстання, особливо – по селах, де контроль влади був найслабшим – приїжджих не вистачало, а місцеві розчарувалися і співпрацювали з владою неохоче. Міліціонерів, чекістів – із зрозумілих причин просто ненавиділи. Широку підтримку селянського руху всіма верствами населення визнавала навіть комуністична влада. У 1920 р. на 3-му Полтавському губернському з’їзді рад очільник полтавських комуністів Я.Дробніс визнав, що в повстанських загонів число сільської бідноти доходить до 75 відсотків.
КОЛОМАЦЬКО-ЧУТІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ
І ось це коломацько-чутівське повстання Івана Перлика стало одним із ключових повстань тодішньої селянської війни. Принаймні – його згадували в інших справах ЧК і через 20 років. І цьому були причини – воно було ідеологічним, мало чітку спрямованість на захист самостійності України, точніше – Української Народної Республіки. Це очевидно з ряду Універсалів (їх було чотири), виданих керівником повстання Іваном Перликом із Гришкового. Його поважали тоді на Коломаччині – досить згадати, що він був очільником Коломацького сільськогосподарського товариства до Першої світової війни.
Але давайте все ж більш детально розберемося з іншими учасниками повстання з Коломаччини. На одній із карт нижче червоним позначено ті населені пункти, з яких точно були учасники того повстання, згідно з архівною справою ЧК. У селах Різуненкове (Гайдалемівка), Прядківка, Мирошниківка, Каленикове, Кисівка, Дмитрівка, Крамарівка, Явтухівка, Гришкове, а також у багатьох селах Чутівщини діяли повстанські загони. У Прядківці були сховані дві гарби зброї. У всіх перелічених селах були отамани, які мали свої таємні «трійки». Всього за матеріалами справи – в загонах налічувалося до 300 осіб. З усього видно: на фоні масового вивезення продовольства до Росії ідеї української самостійності знаходили підтримку серед коломачан.
Повстання вирувало з кінця 1920-го до літа 1921-го. Його центром було Гришкове – сам Іван Перлик мав там маєток: на тому місці ми були минулих вихідних, його ще пам’ятають старожили. Був двоповерховий будинок, млин і ще багато інших споруд. Зараз нічого з того не збереглося – через те, що в 1960-х прямо на території маєтку було зроблене глинище тодішнього цегельного заводу. Збори ж повстанців проводились неподалік від маєтку, на краю Іскрянського лісу.
Важливий момент – у складі повстанців Перлика був цілий ряд людей, що у 1918-19 роках щиро підтримували радянську владу. Але – розчарувалися, і було з чого. Врешті дехто з них був серед розстріляних у Полтаві.
МАСОВІСТЬ СЕЛЯНСЬКОГО РУХУ
Я розумію, що багато хто чув, що то все були «банди куркулів», які захищали «награбоване» від народних мас. Але матеріали справи свідчать про протилежне – багато, якщо не більшість учасників були незаможними, не мали землі тощо.
Крім активних учасників повстання, з архіву справи абсолютно очевидно, що вони мали широку підтримку тодішніх мешканців Коломаччини. Судіть самі:
- практично у кожному з перелічених сіл, де були ув’язнені повстанці, відбулися масові сходи селян, які висловлювали їм підтримку, називали їх чесними і порядними. І не боялись ставити особисті підписи
- є численні свідчення, що для боротьби з повстанням надсилали чекістів і червоноармійців із Полтави: місцевих, хто б ризикнув ув’язатись у цей конфлікт, було мінімум
- у численних допитах зазначалося, що прості місцеві мешканці допомагали повстанцям сховатись чи втекти, не видавали їх тощо.
Нижче наводжу конкретних коломачан і те, що про них вдалося дізнатись із архівів. У деяких документах вони називали себе партизанами.
РОЗСТРІЛЯНІ ТА ІНШІ, ЩО ЗАГИНУЛИ
1. Сидоренко Семен Агеєвич, 1887 р.н., мешканець хутору Різуненкове, селянин, мав одну хату, землі не мав, розстріляний 04.11.1921 у Полтавській ГубЧК
2. Дригайло Яків Тимофійович, 1881 р.н., мешканець хутору Гришкове, столяр, мав 1.75 десятин землі, розстріляний тоді ж і там же
3. Костенко Марк Меркулійович, 1879 р.н., мешканець хутору Крамарівка, коваль, мав одну хату, землі не мав, розстріляний тоді ж і там же
4. Крамар Василь Омелянович, 1874 р.н., мешканець села Каленикове, селянин, мав 5 десятин землі, розстріляний тоді ж і там же
5. Хміль Гнат Григорович, 1893 р.н., мешканець хутору Прядківка, селянин, незаможний, землі не мав, розстріляний тоді ж і там же
6. Непійко Григорій Андрійович, 1879 р.н., мешканець хутору Крамарівка, селянин, розстріляний тоді ж і там же
7. Євтушенко Омелян Тимофійович, 1899 р.н., мешканець хутору Явтухівка, селянин, мав 5 десятин землі, помер у в’язниці в Полтаві 15.09.1921, не дочекавшись вироку. Був узятий до в’язниці пораненим
8. Сидоренко Василь Максимович, мешканець хутору Різуненкове, убитий
9. Певний Григорій, мешканець хутору Гришкове, писар, убитий
10. Перлик Іван Максимович, 1869 р.н., мешканець хутору Сметанні Лози (сучасне Гришкове), дворянин, розстріляний 26.11.1921
11. Куць Гнат Семенович, мешканець хутору Куцівка, мав кілька десятин землі, розстріляний уже наприкінці 1930-х, але з матеріалів його справи очевидно, що навіть тоді його допитували за участь у тому коломацько-чутівському повстанні майже 20 років тому.
Крім того, були розстріляні чи вбиті близько 10 повстанців із Чутівщини, у тому числі – обидва телеграфісти залізничної станції Іскрівка Олексій Лупа і Олексій Титаренко.
ІНШІ УВ’ЯЗНЕНІ
1. Донченко Павло Семенович, 1893 р.н., мешканець хутору Мирошниківка, був ув’язнений у Полтаві разом із усіма переліченими вище протягом кількох місяців. Але у листопаді 1921-го був відпущений – утримувався як заручник.
2. Донченко Андрій Єгорович, 1895 р.н., мешканець хутору Мирошниківка, був ув’язнений у Полтаві разом із усіма переліченими вище протягом кількох місяців. Але у листопаді 1921-го був відпущений – утримувався як заручник.
3. Певний Павло Васильович, мешканець хутору Гришкове, був ув’язнений разом із усіма переліченими вище протягом кількох місяців, але потім відпущений – можливо, теж був заручником.
4. Родіонович Єгор Миколайович, 1883 р.н., працював миловаром у маєтку Перлика у Гришковому. Серб за національністю, осів там після Першої світової війни. Був ув’язнений разом із усіма переліченими вище протягом кількох місяців, але потім відпущений – можливо, теж був заручником.
ІНШІ АКТИВНІ УЧАСНИКИ ПОВСТАННЯ, ДОЛЯ ЯКИХ ІЗ СПРАВИ НЕВІДОМА
1. Дмитренко Петро, він же «Сокіл», мешканець хутору Рівні, походив десь із Чутівщини. Був одним із найактивніших учасників, судячи з матеріалів справи – як мінімум до листопада 1921-го його знайти не вдалося. Мені особисто здається можливим, що він міг бути батьком Анатолія Петровича Дмитренка, що жив у нас у 18-квартирному будинку в Різуненковому. По роках підходить – Анатолій був 1918 року народження
2. Непійко Григорій Йосипович, приблизно 1902 р.н., мешканець хутору Крамарівка. Згідно з матеріалами справи, нібито був відповідальним за утримання зв’язку з повстанцями Білецького з Дорофіївки під Валками. Тоді в ув’язненні він не був, подальша доля його невідома
3. Чуб Гнат, отаман загону із хутору Кисівка. Тоді в ув’язненні він не був, подальша доля його невідома
МЕШКАНЦІ КОЛОМАЧЧИНИ, ЩО ПІДТРИМУВАЛИ АКТИВНИХ УЧАСНИКІВ ПОВСТАННЯ
Ось ці люди підписували клопотання, у яких надавалися гарні характеристики переліченим вище ув’язненим у Полтаві , там же були прохання їх звільнити як невинних. Такі документи є майже з кожного села, наводжу деякі з них і тих, кого видно розбірливо:
1. Клопотання щодо Григорія Андрійовича Непійка від мешканців Різуненкового, Крамарівки та Явтухівки з підтвердженням доброчесності і проханням звільнити його. Підписали: Іван Григорович Костенко, Павло Бездітко, Іван Сидоренко, Омелян Григорович Свиргун, Кузьма Крамар, Григорій Крамар, Сергій Крамар, Андрій Бездітко, Филорит Леонтійович Борщ, Денис Романович Бездітко, Микола Сорочинський, Омелян Бондар, Вустим Крамар, Іван Сорочинський, Пилип Крамар, Леонтій Крамар, Максим Крамар, Павло Хижняк, Трохим Крамар, Йосип Хижняк, Іван Хижняк, Андрій Євтушенко, Йосип Євтушенко, Сергій Євтушенко, Кирило Клименко, Яків Євтушенко, Григорій Євтушенко, Арсеній Євтушенко, Панкрат Крамар, Сергій Бездітко, Андрій Ільченко, Василь Ільченко, Кирило Євтушенко, Михайло Крамар, Павло Крамар, Дмитро Крамар, Пилип Хміль, Володимир Бездітко, Костянтин Бездітко, Наталія Бездітко, Мусій Бездітко, Григорій Бездітко, Пилип Пилипович Свиргун, Тетяна Бездітко, Петро Бондар, Трохим Мотузко, Федір Сорочинський, Йосип Йосипович Крамар, Грегорія Родіонович, Іван Ільченко, Іван Карпович Бездітко та інші. Справжність усіх підписів завірена головою комнезаму Талавирею, 10.07.1921. Сканкопія клопотання додається у світлинах.
2. Аналогічне клопотання щодо Гната Хміля від мешканців хутору Прядківка. Підписали: Іван Хміль, Сергій Хміль, Герасим Неділько, Яків Хміль, Петро Бондар, Данило Хміль, Сергій Неділько, Сергій Кирієнко, Федот Сорочинський, Омелян Хміль, Антон Дожель, Д.Бездітко, С.Сидоренко, Т.Мотузко, Федір Бездітко, Андрій Свиргун, М.Бездітко, Хома Бездітко, Андрій Ільченко, Трохим Нитченко, Степан Бездітко, Мусій Бездітко, Григорій Хміль, Семен Бездітко, Стефан Хміль, Григорій Бездітко, Олексій Бездітко та інші. Справжність усіх підписів завірена головою комнезаму, липень 1921. Сканкопія клопотання додається у світлинах.
3. Аналогічні клопотання щодо Якова Дригайла і Павла Певного від мешканців хутору Гришкове та інших хуторів. Підписали від Гришкового: Корній Бездітко, Яків Бездітко, Олексій Бездітко, Єгор Головко, Тимофій Бездітко, Іван Бездітко, Андрій Бездітко, Степанида Бабич, Федір Явтушенко, Никифор Кочевський, Василь Кочевський, Є.Кочевська, Овсій Бездітко, Михайло Марющенко, Омелян Гусак, Грегорія Родіонович. Підписали від Крамарівки: Федір Євтушенко, Євменій Непійко, Олександр Бездітко, Роман Крамар, Олександр Непійко, Григорій Різуненко, Омелян Бондар, Тетяна Бездітко, Леонтій Крамар, Вустим Крамар, Андрій Бездітко, Іван Сорочинський, Іван Бездітко, Микола Сорочинський. Підписали від Різуненкового: Іван Сидоренко, Федір Сидоренко, Ігнатій Сидоренко, Андрій Різуненко, Микола Бездітко, Яків Різуненко, Микита Ільченко, Анастасія Костенко, М.Медвєдєв, Павло Бездітко, Павло Різуненко, Костянтин Різуненко, Степан Бездітко, Василь Бездітко, Степан Ільченко, Дмитро Бездітко, Степан Пащенко, Павло Ільченко, Іван Ільченко, Василь Ільченко. Теж підписали, але з якого саме хутору походили – неочевидно: Аврам Різуненко, Андрій Шабила, Петро Різуненко, Іван Різуненко, Іван Москаленко, Арсеній Москаленко та інші. Справжність усіх підписів завірена головою комнезаму слободи Коломак, 10.07.1921.
Впевнений – багато хто з коломачан, різуненківців зможе побачити у цих прізвищах своїх предків. Зокрема, мені цікаво було побачити підпис Василя Кочевського – батька відомого місцевого поета Віктора Васильовича Кочевського, про якого писав колись наукову роботу.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Важливо те, що всі учасники того повстання були реабілітовані ще у 1990-х. Це теж видно із матеріалів справи. Хочу принагідно подякувати Юрію Завгородньому, якому вдалося роздобути цю справу з архівів – він зараз пише книгу про Івана Перлика і його повстання, і дані архівні матеріали теж стануть основою цього грунтовного дослідження.
І ще розповім одну місцеву історію – про долю того гришківського маєтку Перлика, на місце якого ми їздили минулих вихідних. Коли хтось із родини Перликів вирішив остаточно залишити Україну, то він прийняв рішення віддати маєток і всі його споруди громаді релігійної секти «суботників» із Прядківки. Досі є місцеві спогади, як вони йшли з гори із Прядківки туди на Гришкове, у білому вбранні. Там «суботники» заснували комуну і жили в приміщеннях маєтку аж до післявоєнних років. Після чого поступово розселилися по Гришковому – зокрема, в тому ряді хат, що йде після мосту через річку Коломак ліворуч до колишнього маєтку і цегельного. Нащадки мешканців тієї комуни живуть на Гришковому й досі.
А маєток і всі його споруди було повністю зруйновано у 1960-х, на його місці довгий час було глинище цегельного заводу, вже тепер теж неіснуючого. Але садки в тому місці, що залишалися ще з часів маєтку Перлика, добре пам’ятають старожили. Коли ми були там – заросло усе, але все ж знаходили фруктові дерева.
Вид на місце, де 100 років тому стояв маєток Перлика, про який ідеться у дописі. Збоку видно трохи фруктових дерев із колишнього саду
Ми з Миколою Федоровичем Москаленком і Юрієм Завгороднім на місці маєтку, звідки координувалося коломацько-чутівське повстання
Карта кінця 1930-х: червоним позначене місце проведення з'їздів отаманів повстання біля теперішнього Іскрянського ставка. Синім - місце маєтку Перлика і колишнього цегельного заводу
Червоним позначені населені пункти, звідки походили учасники повстання, або ж там проводилися акції повстанців
Вирок і дані про розстріл учасників коломацько-чутівського повстання. Голова комісії - очільник Полтавського ЧК Едмунд Лінде, про якого йдетьсу у дописі
Клопотання щодо Григорія Андрійовича Непійка з хутору Крамарівка, ст. 1
Клопотання щодо Григорія Андрійовича Непійка з хутору Крамарівка, ст. 2
Клопотання щодо Григорія Андрійовича Непійка з хутору Крамарівка, ст. 3
Клопотання щодо Гната Хміля з хутору Прядківка, ст. 1
Фото 10:
Клопотання щодо Гната Хмі
ля з хутору Прядківка, ст. 2