Мало хто знає, але Коломак відіграв ключову роль у долі цілого ряду українських гетьманів – Івана Мазепи, Івана Самойловича, Данила Апостола. Про зв’язки кожного з них із Коломаччиною можна написати окрему історію. Зараз же розповім про те, як Коломацькі чолобитні стали роковими для одного із найвідоміших наших гетьманів – Павла Полуботка. Думаю, це буде цікаво не тільки коломачанам 😉
Доля цього очільника Лівобережної України оповита чи не найбільшою кількістю легенд і таємниць. І як часто буває, коли йдеться про події 300-річної давнини – важко відрізнити правду від вигадок. Узяти хоча б тему «золота» Полуботка, яке чи було закопане останнім десь в Україні, аби не дісталось Петру І, чи залишилося у якомусь лондонському банку.
Ніхто достеменно не знає, чи існував той скарб насправді. Хоча історики визнають – він був чи не найбагатшим українцем тих часів, вів активну зовнішньоекономічну діяльність. Тож якісь суми гіпотетично могли «зависнути» на рахунках якихось із європейських банків – тим більше, що його арешт був досить раптовим...
Але зараз хотілося б зупинитись на останніх моментах його життя – вони були найбільш драматичні. У 1723 році Павло Полуботок був наказним гетьманом Лівобережжя – тобто, призначеним, а не обраним. Обирати гетьмана тоді українцям уже не дозволялося - паралельну владу мала організована царем Петром І Малоросійська колегія на чолі з росіянином Вельяміновим. Вона активно перебирала на себе повноваження, а гетьманську ж владу поступово обмежували, що не могло не обурювати і Полуботка, і козаків.
В результаті гетьман вів політику «ігнору» стосовно Малоросійської колегії, неодноразово піднімав перед царем питання повернути козацькі самоврядні права, у тому числі – коли особисто прибув до нього до Петербурга. Гетьманське військо у вересні того ж року стояло саме біля річки Коломак, і щоб підкріпити прохання гетьмана спільним документом, на козацькій раді 164-ма старшинами всіх полків Гетьманщини були підписані так звані КОЛОМАЦЬКІ ЧОЛОБИТНІ.
Натхенником їх був сам Полуботок, а організатором старшинної ради став миргородський полковник Данило Апостол, якому теж судилося стати гетьманом через якихось 4 роки.
Коломацькі чолобитні містили вимоги дозволити врешті провести вибори гетьмана, відновити привілеї козацької старшини, а також відмінити несправедливі побори, накладені Малоросійською колегією. Козацькі гінці повезли документ до Петербурга, але були перехоплені тією ж самою Малоросійською колегією і завернуті назад. Лише через 2 місяці документ таємно таки був привезений туди канцеляристом Іваном Романовичем – в неділю 10 листопада 1723 року він вручив Коломацькі чолобитні особисто Петру І.
Відбулося це при виході з церкви - Петро І після неї саме прямував до таверни «Чотири фрегати». Саме у цій таверні він і ознайомився з їхнім текстом...
Гніву російського царя не було меж – знову ці козаки автономії зажадали! Коломацький документ став для нього останньою краплею, оскільки він уже не раз отримував доноси з Гетьманщини, що накази його Малоросійської колегії саботують. Тому роздратований Петро І прямо в таверні віддав наказ – заарештувати Павла Полуботка і козацьку старшину, що перебувала з ним у Петербурзі. Гетьман чекав на зустріч біля тієї таверни – то прямо там його «скрутили» і ув’язнили до Петропавлівської фортеці.
Утім, існує також і версія, що крім Коломацьких чолобитних таку реакцію Петра І могла викликати і радикальна промова Павла Полуботка. Згідно з «Історією русів», саме цього дня гетьман звинуватив царя у тиранії, спустошенні України, поневоленні народу, обкладення його неможливими податками, прокладання каналів та здійснення інших робіт ціною тисяч загиблих козаків і зрештою – привласненні управління країною недолугими російськими чиновниками.
За іншими версіями, цю промову Полуботок виголосив Петру І пізніше, вже у в’язниці, хоча цей варіант ставиться під сумнів більшістю істориків. Але те, що подібна промова таки мала місце, чи тоді під таверною, чи пізніше – досить вірогідно, оскільки з тієї в’язниці гетьман так і не вийшов живим.
Крім іншого, існує легенда, що у тій промові Павло Полуботок кинув цареві фразу: «Скоро, дуже скоро суд Божий розсудить Петра з Павлом!». Чи було сказано саме так – невідомо, втім факти наступні: гетьман занеміг у тюрмі, за деякими версіями навіть відмовлявся від медичної допомоги від царя, і помер у Петропавлівській в’язниці у грудні 1724-го. А приблизно через 40 днів, на початку 1725-го, несподівано помер і Петро І... Промовистий збіг, правда? А все почалося саме із Коломацьких чолобитних...
Це протистояння між царем і гетьманом, крім іншого, призвело до нових репресій проти козацької старшини на Гетьманщині, заміни прихильників гетьманської автономії на керівних посадах у полках на більш лояльних Росії. Разом із тим, Павло Полуботок увійшов у історичну пам’ять українців як поборник козацьких прав і свобод, який, за переказами, не побоявся сказати в очі Петру: «Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани…а мені все одно: я промовляю від імені своєї Вітчизни і добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого рідного краю».
Недарма історик Микола Костомаров стверджував, що у другій половині XIX століття портрет Павла Полуботка висів у багатьох селянських оселях Лівобережжя.
На фото – картина полтавського художника-«передвижника» Василя Волкова «Імператор Петро Великий відвідує наказного гетьмана Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці в 1724 році». Повторюсь – невідомо, чи саме така зустріч відбулася насправді, однак ця картина викликала справжній фурор і серйозні політично-мистецькі дискусії в Російській імперії на початку 1900-х.
Мене ж вражає, що у цих доленосних давніх подіях значну роль відіграла козацька рада саме біля річки Коломак. А Коломацькі чолобитні, можна сказати, змінили хід історії. Цікаво, що підписи під ними поставили козацькі старшини з усіх тодішніх полків Лівобережної Гетьманщини: Полтавського, Київського, Миргородського, Гадяцького, Чернігівського, Переяславського, Лубенського, Прилуцького і Стародубського.
Тоді біля Коломака зібралося все гетьманське військо, і таке регулярно відбувалося у ХVII-ХVIII століттях – військові походи на кримських татар і не тільки часто починалися саме з Коломака, куди також підтягувалися й слобідські, й московські полки.