Хочу розповісти про книгу, яку читав колись у студентські роки, а потім – повертався до неї. Я б сказав, ця книга – обов’язкова для прочитання будь-кому, хто цікавиться історією українського північного сходу. Як місцевим, так і всім українцям. У тому числі – для розуміння, чому у московитів так хріново все пішло на Харківщині, Сумщині... Це – «Історія Слободської України» Дмитра Багалія.
Киянин за походженням, Багалій пов’язав свою долю з Харківщиною. Був у різні часи і ректором Харківського університету, і міським головою Харкова, і очільником харківської «Просвіти». Непересічна особистість! Але насамперед пан Дмитро був істориком, провів чимало археологічних досліджень, і у 1917-1918 роках написав і видав «Історію Слободської України» досить швидко. Ціллю було показати історичне підгрунтя: слобідські землі були заселені у абсолютній більшості своїй українцями. І Слобожанщина – це Україна, має всі історичні підстави належати до УНР, тощо.
Я б радив читати цю книгу саме у харківському виданні 2019 року, видавець Олександр Савчук, ось наводжу її фото. Вона, крім іншого, цінна тим, що в ній – українська мова тих часів, яку цікаво порівняти з теперішньою. Тут ви знайдете і «Харьків», і «Мерехву», і «цидулку», і «иньше».
Ця історія незвичайна тим, що вона не йде у класичному хронологічному порядку – радше Дмитро Багалій показує різні аспекти життя слобідських українців. Багато з них покликані показати – слобожани жили тут плюс-мінус тим же укладом, що і на Гетьманщині. Вплив московських воєвод не був настільки потужним, а кількість великоросів – настільки великою, щоб хоч під якимсь кутом зору вважати ці землі «росією».
Багато йдеться про Харків та інші полкові міста, династії козацьких старшин у них, виборність посад, побут слобідських українців тощо. Багато згадок – про Муравський шлях. Але крім іншого – тут є чимало згадок про Коломак. Наведу ті, що запам’ятались:
- у далекому 1688 році у Коломаці був отаманом Ярема Михайлов. І він отримав листа від московського уряду, такий собі дозвіл запрошувати «на слободи», тобто до Коломака, українських переселенців із Задніпрянщини
- Гетьманці (тобто фактично полтавці в даному контексті) казали аж до першої чверті XVIII століття, що Коломак був осаджений фактично на землях Полтавського полку, як і деякі інші міста, що насправді були за межею, що відділяли Московську державу від Речі Посполитої за актом 1647 року. Однак Коломак усе ж залишився за Охтирським полком Слобожанщини
- Коломак регулярно потерпав від татарських набігів із півдня, що і не дивно – зовсім поруч проходив Муравський шлях. Багатьох коломачан виганяли тоді в неволю. Зокрема, у 1710 році татари забрали у неволю Коломацького попа разом із жінкою та дітьми. То того коломацького отця викупив у татар грек за 170 талярів, за жінку ж і дітей визначено було 300 талярів. Ця історія цікава тим, що православна, грецька віра зіграла свою роль – тоді той грек вважав за потрібне викупити у татар-мусульман православного священика
- Найбільше ж потерпав від татарських нападів саме Перекіп, ще відомий як Новий Перекіп – на відміну від Перекопу кримського. Він лежав безпосередньо на Муравському шляху. Його татари палили і плюндрували і в 1680, і в 1699, і в 1711 роках, коли знищили його повністю і забрали всіх мешканців у неволю разом із худобою і збіжжям. Прикордоння, що тут скажеш.
А ще Дмитро Багалій наводив пріоритети щодо розміщення перших слобід. Оскільки найбільшими ризиками були набіги кочовиків, то найзручнішими для осадження були місцини, захищені природними перепонами. У першу чергу – річками. Також часто будували укріплення на пагорбах. І що ще цікаво – великим плюсом був ліс поблизу, причому бажано – з іншого боку від напрямку потенційного нападу. Щоб при потребі можна було б швидко сховатися до лісу: для кінних татар, якщо ще й зробити засіки – це було серйозною перепоною.
Це дозволяє по-новому поглянути на розташування перших укріплень Коломака і Високопілля, що з’явилися приблизно в однаковий час, наприкінці XVII століття. Разом із Перекопом то були перші слободи поблизу «вузького» місця на Муравському шляху. То що ми бачимо?
І Коломак, і Хмільова (Високопілля) були засновані на правому, високому березі річки Коломак, що прикривала їх від набігів татар із півдня. Розташовані на пагорбах. І позаду, на невеликій відстані був Коломацький ліс, куди можна було ховатись!
А якщо копнути ще далі? То можна згадати: Коломацьке городище ще скіфських часів було розташоване теж за річкою, тільки ще ближче до Коломацького лісу – у Лозовому Яру. А Гришківське городище тих же часів – взагалі знаходилося не тільки за річкою Коломак, але і у межах лісу. А саме лісові слободи, згідно з Дмитром Багалієм, були краще захищеними. Іншими словами, ці пріоритети розміщення існували і тоді, 2500 років тому.
Все було «як книга пише»! Ось кілька фото з різних цих місць. А також фото самої книги Дмитра Багалія – саме того видання 2019 року, рекомендую!
Та сама книга Історія Слободської України, 2019. Українською мовою оригіналу «родом» із 1918-го
Обриси давньої коломацької фортеці. Для орієнтування у лівому верхньому куті – Зелений ставок. На місці стадіону, а також із двох інших боків, була вода – куди повноводніша тоді річка Коломак. А дорога у верхньому правому куті – до колишньої «геології», у ті давні часи це був основний виїзд із слободи на північ, подалі від татар, які йшли з «кримської сторони» річки Коломак, тобто - Загреблі. Ця дорога на північ іде якраз убік Лозового яру і Коломацького лісу
А це – фото Коломацького городища. Воно – далі від річки Коломак, зате просто поруч із Коломацьким лісом
Це – вид на Високопілля. За ставком, на протилежному боці річки Коломак, якраз і була фортеця Хмільова, звідки й пішов цей населений пункт. Там же лівіше, на горі, на правому березі річки Коломак можна побачити Коломацький ліс
А це – Гришкове (Грашкове) городище скіфської доби. Йому 2500 років. Воно взагалі розташоване у Коломацькому лісі, поруч із Іскрянським ставком. Ця місцина теж на правому березі річки Коломак. І теж – трохи на пагорбі. Співпадіння це все? Навряд чи. Було цікаво? Ставте вподобання, поширюйте, читайте Багалія!