Не можу не поділитись деякими фрагментами із книги «Благословенний край Охтирщина», що потрапила мені до рук. Зокрема, тими, де йдеться про історію Охтирського полку, до якого належав Коломак і його однойменна сотня.
Зараз – це різні області, тому не так багато про історичні паралелі з Охтиркою в Коломаці знають. Їх насправді багато, але тут зупинюся на одному аспекті – як Московія, а потім Російська імперія використовувала козаків Охтирського полку як ресурс для власного розширення і зміцнення. Тут – кілька фрагментів, насправді їх було більше. І всі вони напряму стосуються предків і охтирців, і коломачан.
1689 рік. Московсько-козацьке військо на чолі з Голіциним та Мазепою рушило на Крим. У 150-тисячному війську були всі слобідські козаки поголовно, їхнім зведеним загоном керували Охтирський полковник Іван Перехрест і думний дяк Омелянов, куратор із Московії. 16 травня 1689 в урочищі Чорна Долина, на 40 кілометрів північніше кримського Перекопа, кримський хан Селім-Гірей спрямував орду на лівий фланг, де були саме слобідські полки.
Татар було майже у 15 разів більше, аніж слобожан, і вони за короткий час поклали майже 1350 слобожан із Охтирського та Сумського полків. Як повідомлялося в листі одного з урядовців, із тих полків тільки 150 людей залишилося живими. Сам Іван Перехрест був поранений у плече. Козацький історик Петро Симоновський відзначав, що керував боєм «думный дяк Емельянов, кой належно лучше пером умел, нежели шпагою, работать». Загалом похід закінчився провалом – через 5 днів Голіцин віддав наказ про відступ. Але 90% слобідських козаків Охтирського та Сумського полків, що загинули тут, уже було не повернути.
1718 рік. Біля новозбудованого Петербурга Петро І вирішив прорити канал, з’єднавши річку Неву і річку Волхов. Згідно з його указом, усі слобідські полки мали виставити по одному робітнику з семи дворів. До квітня 1719 року всі робітники мали бути вислані до Петербурга. Роботи тривали до 1723 року і забрали людей не менше, аніж татарські напади. Робітники гинули від суворих умов праці, незвичного клімату, хвороб, голоду і відсутності елементарної медичної допомоги. Тільки у 1721 році й тільки з Охтирського полку загинуло 250 таких відряджених. І тільки у 1723 було видано указ: «черкас больше на канал не посылать».
1728 рік. І до цього року слобідські козаки активно використовувались царським урядом на Кавказі. Але саме у цьому році відбувся новий похід на Персію. Загін від Охтирського полку на чолі з полковником Лесевицьким увійшов до війська від слобідських полків для походу на Гілян. Це – Бог знає де, аж за Азербайджаном, на території сучасного Ірану. Для покриття витрат на забезпечення походу передбачалося збирати гроші з населення. Всього в експедицію було послано 6800, а повернулося лише 646 осіб. Переважна більшість загинула, до речі, не на полі бою – незвичні кліматичні умови та місцеві хвороби давалися взнаки.
Тільки у 1731 році уцілілим слобожанам вдалося дістатися України. Персидські походи російського царату не досягли своєї мети: згідно з мирною угодою 1732 року прикаспійські провінції поверталися Ірану. А численні втрати, знову ж таки, понесли саме слобідські козаки.
1735 рік. Оскільки Російській імперії надто хотілося завоювати Крим, вона розпочала російсько-турецьку війну. Головнокомандувачем від царя був фельдмаршал Мініх. У квітні слобідські полки, включно із Охтирським, вирушили в похід на Крим лівим берегом Дніпра. 7 травня в степу 20-тисячне російсько-слобідське військо зустрілося з татарами в урочищі Чорна долина. Кримська орда, що налічувала 50 тисяч вояків, оточила семитисячний загін слобожан і росіян. Козаки і солдати стояли до останнього, споруджуючи шанці з тіл полеглих.
Лише через шість годин підійшли основні сили, і татари кинулися тікати. У тій битві при Чорній Долині загинуло чимало слобідських козаків. Як повідомляє про загальні козацькі втрати «Історія русів», «побито ж усіх урядників і рядових 3270». Та війна тривала ще кілька років і Крим тоді так і не був завойований. Однак знову ресурсом для задоволення російсько-імперських амбіцій, поруч із іншими, виступали саме слобідські козаки, і зокрема - Охтирського полку.
Загальноукраїнські ж жертви у тій війні були такими: всього залучено 312 тисяч (!) козаків і селян, з яких загинуло 34200. Загинуло більше 50 тисяч коней, з України в різний спосіб було вилучено астрономічну на той час суму – 1.5 млн. рублів. На додаток до інших бід, війська, що повернулися, занесли на Слобожанщину чуму. Перепис 1741 року зафіксував значне зниження чисельності населення на слобідських землях порівняно з 1732 роком.
1757 рік. Охтирський слобідський козацький полк узяв участь у Семилітній війні, основним театром бойових дій для козаків була далека Пруссія. До речі, саме під час тієї війни Російська імперія вперше завоювала Кенігсберг, теперішній Калінінград. У тій війні від Охтирського полку взяли участь майже поголовно всі старшини й козаки – 5924 воїни. Під час бою під містечком Грос-Єгерсдорф 19 серпня 1757 року слобожани на чолі з бригадиром В.Капністом та донці на лівому фланзі пішли в атаку на пруську кавалерію, але, наблизившись до ворожого фронту, почали відступати. Їх переслідували кірасири, яких козаки підвели під вогонь російської піхоти і картечні залпи артилерії.
Врешті російським військом разом із козаками було здобуто важку, але дуже важливу перемогу. Кампанія 1757 року закінчилась, і слобожани поверталися додому. Фуражу із армійських припасів їм не видали, а на спустошених війною територіях придбати його, навіть за великі кошти, було майже неможливо. Потім трохи грошей на провіант та фураж дали, однак козаки змушені були постійно продавати в дорозі своє майно та амуніцію, аби самим не померти з голоду і зберегти коней. Слобожани гинули від морозів і завірюх, значна їх частина поверталась із походу пішки. Після повернення зі Східної Пруссії слобідські полки, включно з Охтирським, так і не змогли відновити свою боєздатність.
І це тільки кілька історичних епізодів. До чого я наводжу ці фрагменти книги про Охтирський полк? Та до того, що всі ці сторінки історії мають прямий стосунок до воєнного сьогодення. Чи хтось питав тоді у слобідських козаків, хочуть вони воювати на тих далеких землях, чи ні? Та не питав ніхто, впевнений у цьому. І зараз московити мріють про те, щоб українці так само ходили у походи на персії та пруссії, воювали і гинули за розширення чи зміцнення імперії їхнього царя. Так само, як зараз бойові буряти чи якути ходять у м’ясні штурми в Україні. Чи ті ж самі мешканці окупованого Донбасу чи й Криму, з недавніх часів. Власне, так завжди було в їхній імперії!
Причому зокрема до слобожан у кремлівського рейху особливий історичний інтерес. Там як міркують: ваші ж предки прийшли до нас із Гетьманщини добровільно, під патронат бєлгородського воєводи - «на слободи». Відповідно, добровільно стали підданими царя, хоч і «черкаси»: то значить то «наші» люди, і «наші» землі. А хто не згоден – «заблудшіє овци», таких тут просто не має бути: когось перевчимо, когось уб’ємо, хтось утече – але тут буде росія, Харківська губернія рфії, як колись було – так вони це бачать. Плюс – і лояльні до них на цих землях є, хоч і не так багато, як вони розраховували. Однак моніторять, як їхні скрєпи працюють (російська мова, московська церква тощо), і роблять висновки. А поки обідно їм, що не підконтрольна їм наша земля і наші люди. І це, в широкому сенсі – один із основних їхніх мотивів такої жорстокої, терористичної війни. Але прямо зараз вони на покоління втрачають Україну, немає в цьому сумнівів.
Хотілося б, що ми теж робили висновки з таких сторінок історії. Та і сьогодення теж. У якості ілюстрації – ось це зображення охтирських козаків із тієї самої книги «Благословенний край Охтирщина».
