Думаю, багато хто чув про Муравський шлях, правда? Ця назва наганяла страх на наших співвітчизників протягом багатьох століть. Але мало хто знає, наскільки безпосередній стосунок він має до Коломаччини. І що, власне, сам Коломак як постійне поселення завдячує своїй появі саме йому. Цікаво? То читайте, не пошкодуєте 😉
Муравський шлях, який у старих документах ще має назви «Моравський» та «Мурахвинський» - один із найдавніших, які нанесені на карти територій сучасної України. Зокрема – на фото його фрагмент біля річки Коломак, із легендарної карти українських земель Гійома де Боплана, складеної приблизно у 1648 році. Придивіться – шлях іде знизу догори, відділяючи тодішню Річ Посполиту і пізніше Гетьманщину – від Дикого поля.
Цей шлях, що починався від Перекопу в Криму, був основним напрямком столітніх походів кримських татар, оскільки йшов по вододілу басейнів Дніпра та Дону. Саме цим шляхом татари інколи доходили аж до Москви, але нерідко – звертали на землі сучасної України, захоплюючи майно і забираючи в рабство місцеве населення. І йшов цей шлях приблизно по кордону сучасної Коломаччини і Валківщини: заходив із півдня за Рідкодубом, далі приблизно між Шляховим і Кантакузівкою, і повз Бровки – далі на північ між Високопіллям та Перекопом.
Ось, що можна прочитати про Муравський шлях у так званому «Розписі польським дорогам» за приблизно 1590 рік. Тоді сучасна Коломаччина вважалася територією литовсько-польської Речі Посполитої, що закінчувалася басейном річки Коломак: «Від Путивльської дороги до верхів’я річок КОЛОМАК та Мжа – один день їзди, від верхів’я цих річок до верхів’я річки Оріль – 2 дні. Всього ж Муравським шляхом їзди від Криму до міста Лівни (у сучасній Орловській області Росії) – 15 днів».
Треба розуміти – це не була одна дорога у вузькому розумінні: це була смуга у кілька кілометрів, якою могло пройти численне військо. Але йшли вони між річками – і тому можна сказати точно, що шлях йшов повз притоку Коломака річечку Шляхову, точніше її початок – її згадують ще в документах кінця XVII-XVIII століття. Цілком можливо, і назва річки пішла саме від Муравського шляху. Відповідно, і село ШЛЯХОВЕ на цій річці, яке вдалося відшукати в записах трохи пізніше, цілком може походити від Моравського ШЛЯХУ. Інша, теж цілком вірогідна версія - що назва села Шляхового походило від шляху з Коломака до Нової Водолаги, що був відомий із другої половини XVIII століття.
Те ж саме можна сказати і про МУРАФУ далі на північ, на Краснокутчині – Муравський шлях проходив неподалік, і є всі підстави пов’язувати назву цього селища з ним. Цю версію підтримують і деякі науковці - тим більше, що в деяких документах він називається «Мурахвинським».
Найвужчим же місцем був проміжок між верхів’ями річок Коломак і Мжа – буквально пару кілометрів. І саме там, щоб запобігти вторгненню татар далі на північ, було засновано ПЕРЕКІП. Щоб перерізати Муравський шлях, там між річками було прокопано рів, а також насипано вал. Назва поселення пішла по аналогії з Перекопом Кримським, звідки і починався той шлях. У деяких документах його навіть називають Перекопом Коломацьким, щоб відрізнити від свого далекого кримського «родича».
Тягнулись ті ров і вал аж до сучасного Високопілля, збудованого тоді ж у верхів’ї річки Коломак. І вже ще далі на 10 км на захід було зведено сам Коломак як оборонне укріплення, це були приблизно 1670-ті роки. До того там теж жили люди, були сторожові залоги, але можна стверджувати – з тих років Коломак точно існував на цьому місці як постійне поселення.
Мало хто з місцевих знає, але у документах XVII-XVIII століть лівий, південний берег річки Коломак, де зараз знаходяться Різуненкове, Крамарівка, Каленикове і частина самого Коломака, називався «КРИМСЬКОЮ СТОРОНОЮ». Тому, що у ті давні роки неформально саме тут закінчувався вплив кримців, і до речі – запоріжців, які часто виступали тоді їхніми союзниками. Фортеця ж давнього Коломака була зведена на правому березі річки – думаю, зрозуміло чому. Але вдумайтесь – де Крим, а де Коломаччина – а половина її тоді вважалася «кримською». Правда, тоді це слово з "курортом" зовсім на асоціювалося 🙂
Іншими словами – саме в Коломаці в ті давні часи сходились Річ Посполита/Гетьманщина, Московське царство і Дике Поле. І саме необхідністю перекриття Муравського шляху було обумовлене зведення містечок-укріплень Коломака, Високопілля (Хмільового) та Перекопа. Причому що цікаво – Коломак як нове поселення був зведений під патронатом Московського царства, але на території, що за межуванням 1644 року належала Речі Посполитій. Це призвело до того, що більше 50 років Гетьманщина потім вважала Коломак своїм, а московський цар – своїм)
Недарма гетьман Іван Мазепа, коли вступив до Коломака у 1709-му році разом із шведським королем Карлом ХІІ, сказав останньому, що звідси до Азії 8 миль. Таким чином Мазепа зіграв на честолюбстві молодого короля - той, подібно Олександру Македонському, хотів завоювати землі аж до Азії.
Але що для нас цікаво – Мазепа озвучив популярне тоді уявлення про світ. А згідно з ним - Коломак був тією крайньою точкою, де через 8 миль, тобто за Муравським шляхом – починалася умовна «Азія», Дике Поле. А Коломак Мазепа усе ж вважав своїм, гетьманським, хоча зведений він був як слобідське містечко, під московським патронатом. А чому вважав – бо Коломак у басейні Дніпра, а у давнину часто кордони держав мірялись саме по річках! 😉
Тому давня Коломаччина – то справжнє прикордоння, місце, де зустрічалися три різні світи! І селилися тут найвідчайдушніші: самі розумієте – непевне межування, та і татари приходили ледь не щороку. Відповідно, і пільги коломачанам надавалися чи не найбільші на Слобідській Україні. Але саме вони першими тримали удар!
Також немає дивного в тому, що Коломак спустошувався багато разів, і щоразу відбудовувався, аж поки проблема набігів не була вирішена остаточно у середині XVIII століття. Після цього Муравський шлях більше переорієнтувався на торгівлю. Ним, зокрема, полюбляли їздити чумаки до Криму по сіль та різний крам...
На цьому поки зупинюся. Так, із тих давніх часів дійшло небагато інформації, і нічого не можна знати достеменно – але логіка тих часів була саме такою, в мене немає сумнівів. Думаю, коломачанам варто знати свою особливу історію, оскільки саме в ній ключ до усвідомлення сучасності