Вже не один допис був зроблений про події на Коломаччині 100-річної давнини. Тоді антибільшовицьке повстання прокотилося по більшості сіл та хуторів усієї сучасної громади, та й далеко поза нею. Але нові розсекречені матеріали, з якими довелось ознайомитись, привели мене на закинутий хутір Куцівку. Адже саме тут у 1921 році, тобто через 2 роки після відходу звідси УНР, знову замайорів жовто-блакитний прапор.
Почав співставляти факти про людей звідси – і виявилося, що Куцівка й родина Куців варті окремої розповіді. І доля цього хутора і династії була дуже промовистою і для Коломаччини, і загалом для сільської України. Тож вмощуйтеся позручніше – буде сеанс відновлення історичної пам’яті!
КОЗАЦЬКОГО РОДУ
Отже, з історичних документів відомо, що ще 200 років тому землями біля Куцівки володів вахмістр Михайло Куц. Він був «військовим обивателем», нащадком одного з перших козацьких родів, що населяли слободу Коломак. Дивіться:
- Кирило Куценко згадується як козак Коломацької сотні уже у найпершому перепису Охтирського полку за 1704 рік. У нього була дружина Агрипина Куциха, 1668 року народження. У 1718 році вона вже залишилася вдовою, мала пасіку на 8 вуликів.
- Ця родина мала кількох дітей, серед них був Куць Гордій Кирилович, 1698 року народження. Далі пішла династія:
- Куць Степан Гордійович, 1727 року народження, помер у 1795 році
- Куць Іван Степанович, 1770 року народження. Це – брат того вахмістра Михайла Степановича Куця, який став одним із спадкоємців його куцівської землі. Помер у 1829 році.
- Куць Прокіп Іванович, 1820 року народження. Цей племінник Михайла Куця теж був одним із спадкоємців його куцівської землі
- Куць Семен Прокопович, народився десь близько 1850-го року. Помер у 1932 році під час Голодомору
- Куць Гнат Семенович, 1896 року народження, репресований і розстріляний у 1937 році
- Куць Кость Гнатович, 1922 року народження. Мав дві доньки, одна виїхала до Башкортостану, інша вийшла заміж і жила на Шелестовому, де і померла.
ЖОВТНО-БЛАКИТНИЙ ПРАПОР НА КУЦІВЦІ
Але давайте повернемось рівно на 100 років відсьогодні: у 1921 році Семен Прокопович і Гнат Семенович жили на хуторі Куців, названому на честь їхнього роду, і обробляли землю, яка була надана їхнім предкам як «військовим обивателям», тобто – за службу. Землі не було так уже багато: у них було на той момент 5 гектарів землі наділеної, плюс – 10 гектарів орендованої. За сьогоднішніми різуненківськими мірками – обробляли 4 паї. Хутір ніколи не був великим – до 5 хат, і до 30 людей. Куці не були бідними, але все те було заробленим на цій землі.
Цікаво почитати у цьому контексті кримінальну справу, заведену НКВС на Гната Куця у 1937 році. Судячи з протоколів допитів деяких колгоспників, вони називали його господарство «куркульським»: гектари називали ті ж самі, але згадували одну хату, криту залізом, пасіку на 30 вуликів, кінну молотарку, сівалку, віялку, двох коней, дві корови, 17-20 овець, а також до 3 людей найманої робочої сили.
У протоколі ж допиту самого Гната Куця він називає себе «селянином-бідняком»: згадує ті ж гектари і хату, але пасіку на 18 вуликів, 1 коня, 2 корови, 3 вівці й відсутність кінної молотарки і найманих робітників. І зазначає – своє господарство «куркульським» не вважає.
Цікаві інтерпретації одного і того ж самого господарства, правда? Напевно, були причини саме таким показанням обох сторін – хтось прибільшував, хтось применшував. Але у будь-якому разі – Куці не були багатіями чи експлуататорами, погодьтесь. І що вражає – як і їхні предки 200 років до того, мали пасіку!
І от 1921-й рік: судячи з архівних документів, Гнат Семенович Куць бере активну участь у антибільшовицькому повстанні Івана Перлика, яке охопило тоді Коломаччину. У цьому не було нічого дивного – політика воєнного комунізму перших років радянської влади з відбиранням земель і урожаю в тих, хто щось мав, не могла влаштовувати ні його родину, ні його особисто.
Трохи історичного контексту: в 1920-му році відгриміло добре відоме Валківське повстання. Тоді у Ков’ягах була місцевими повстанцями була повалена більшовицька влада і утворений власний уряд. Увійшов у нього й Іван Перлик, як військовий аташе. Саме він, цілком можливо, писав тоді ультиматум до більшовиків у Валках, де зазначалося – повстанці виступають за самостійність України.
Те повстання було придушене за допомогою додаткових військових сил із Харкова, але полковник Перлик повернувся до себе на гришківські хутори. Якийсь час жив у покинутому маєтку свого брата Дмитра Перлика – на місці колишнього гришківського цегельного заводу. У лютому 1921-го він навіть представляв Коломацьку волость на з’їзді у Валках, де виголосив промову за самостійність України.
За цю промову більшовики хотіл його заарештувати, але він знову відійшов до Коломацького лісу, навідуючись до навколишніх хуторів. І перед Великоднем 1921-го полковник Перлик оголосив мобілізацію по населених пунктах Коломаччини. Йшла вона слабко, але тим не менше – охопила Різуненкове, Прядківку, Кисівку та інші села. А разом із ними - і Куців хутір. І саме тут, на Куцівці, нащадками козаків був вивішений жовто-блакитний прапор. Як символ того, що сюди повернулася влада УНР, самостійна Україна.
Про це ми дізнаємось із протоколів допитів Михайла фон Циглера, який добре знав Перлика і жив тоді в Сидоренковому та Шелудьковому. У січні 1922-го він був розстріляний у Харкові – його було звинувачено у дружбі з Перликом, розстріляним раніше, а також у передачі інформації йому та іншим повстанцям.
ТРАГІЧНІ 1930-ТІ ТА КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ ХУТОРА КУЦІВ
Після придушення того повстання Перлика 1921-го року було розстріляно ще 17 коломачан і чутівців, я про це робив окремий допис. Тоді Гнат Куць уник такої долі, але у 1923-му він був заарештований і засуджений до розстрілу за участь у тому повстанні. В останній момент це було замінено на ув’язнення.
У 1932 році, коли Гнат був у північних таборах, його літнього батька Семена Прокоповича було розкуркулено, і все родинне господарство розпродано. Старий батько помер восени того ж року, першого року того Голодомору, не дочекавшись сина. Коли Гнат повернувся на рідний хутір, то в його хаті під залізом уже жили інші люди – їх поселив туди колгосп. Із майна нічого не залишилося. Поселився він у якомусь іншому приміщенні на хуторі. Жити якось треба було, пішов столяром у різуненківський колгосп імені Фрунзе. Але втративши все, очевидно - язика за зубами не тримав.
Зокрема, якщо вірити протоколам допитів інших колгоспників – називав владу грабіжниками, які свого нічого не мають, а тільки чуже забирають. Нарікав, що пограбували селян уже догола. Це зараз важко дивуватись таким висловлюванням після масового вивозу зерна у 1932-33. А тоді – всі сиділи як миші, боялись. У результаті у 1937-му його було ув’язнено до Харкова і розстріляно за рішенням трійки НКВС. Реабілітовано Гната Куця було наприкінці часів СРСР, у 1989-му.
Його сину, Костю Куцю, було у рік смерті батька 15 років. Прокотилася Друга світова війна, йшли роки. До 1970-х Кость Гнатович жив на рідному хуторі Куцівці, працював у колгоспі «50-річчя Жовтня». Був обліковцем на тракторній бригаді, практично ніхто знав про його козацький і повстанський рід. Та й розкуркулення мало хто пригадував.
Тільки коли переїздив він у хату на «новій вуличці» у Різуненковому, то забрав із хутора усе з собою, що міг. Щоб нічого з того, що мав, після себе не залишити. Єдині сусіди теж виїхали приблизно у той же час, спорожнів Куців хутір. І вже майже 50 років ніхто не живе на Куцівці, яка має таку повстанську історію. Тільки місцеві яри пам’ятають ті події 100-річної давнини...
Сподобалась розповідь – подивіться фото і сканкопії, ставте вподобання, поширюйте! Адже пам’ять про минулі покоління – важлива штука. А тут – історія роду, якому більше 300-т років.
І – фрагмент історичної пам’яті Коломаччини загалом. Адже якщо розібратись, то багато старих місцевих родів – це теж нащадки козаків, що поселилися тут іще наприкінці XVII століття. Щиро дякую Юрію Завгородньому, Олександру Подолянку та Олександрі Іванівні Бездітко за допомогу матеріалами для цього допису.
На хуторі Куців не залишилося зараз жодних будівель – тільки садки та цегла нагадують, що тут 50 років тому жили люди
Пригадую, раніше приїздили сюди по гриби. І навіть думки не було, наскільки це місце багате на історію
Куцівські яри. Тут такий собі байрак, віддалений від інших населених пунктів не менш аніж на 2 кілометри
Протокол допиту Михайла фон Циглера, розстріляного у січні 1922-го року. Його свідчення: «Полковника Перлика знаю з 1911-го року, він був головою Коломацького сільськогосподарського товариства. У той час він був у відставці і ходив у військовій формі підполковника. Я був членом цього товариства.
Я був із ним знайомий, доводилось спілкуватись із питань сільського господарства, бувати у нього пару разів на квартирі, але особливого знайомства не було.
З початком німецької війни Перлик був на військовій службі і його не було видно у Валківському повіті приблизно до радянської влади у 1919 році. Кажуть, що він був у полоні. При Денікіні він весь час був у Валківському повіті й займався сільським господарством. У «білих» не служив. При радянській владі у 1921 році в кінці лютого місяця у Валках відбувався якийсь Український з’їзд і полковник Перлик був на ньому як представник Коломацької волості. На з’їзді він виступав як Українець, про те, що Україні треба надати самостійність, і таке інше.
Після повернення із з’їзда до Коломака додому його мали заарештувати, але він кудись зник, як кажуть – у великі Коломацькі ліси. Він зник перед Великоднім Постом, і переховувався тижнів 6 у тих лісах. У Страсну П’ятницю з’явились чутки, що він вийшов із лісів у район Гайдалемівки, Явтухівки й Різуненкового і оголосив мобілізацію. Як кажуть, із ним було людей 10»...
Далі там же у протоколі Михайло фон Циглер згадує, що мобілізація пройшла також і у Кисівці, Божківці, Прядківці. А на хуторі Куців було встановлено жовто-блакитний прапор
Справа 1937 року по звинуваченню Гната Семеновича Куця. Коломацький район. Зазначено село Кисівка – це тому, що хутір Куцівка у той час належав до Кисівської сільради
Протокол допиту одного з колгоспників стосовно Гната Куця. Важливий момент повстання Перлика було у 1921, а допит був у 1937. Тобто навіть через 16 років для НКВС те повстання було настільки важливим, що про нього було перше питання допиту. Також видно, що батько Гната Куця був «розкулачений» у 1932, тоді вже починався Голодомор. Як тоді водилось повстання Перлика назване "бандою", хоча це не відповідало дійсності - вже робив чимало дописів, де наводив документи щодо масової підтримки селян цих загонів, а багато чоловіків особисто брали участь у тій збройній боротьбі проти більшовиків
А це – протокол допиту вже самого Гната Куця. У ньому можна побачити, наскільки різнилася оцінка його родинного майна у нього і у зовнішнього спостерігача із попереднього протоколу
Акт НКВС про розстріл Гната Куця, 16 грудня 1937 року
Документ про реабілітацію Гната Куця – це відбулося ще за СРСР, 1989 рік
Земля поблизу Куцівки. Десь тут і ті 15 гектарів, які оброблялися 100 років тому цією родиною, нащадками перших коломацьких козаків
Ось що я ще подумав на Куцівці: це ж тільки одна історія. А якщо копнути – то таких у Коломаці та у навколишніх селах чимало було. До чого це я – варто цікавитись і піднімати свою родинну історію теж. Оскільки ми зазвичай щось знаємо хіба про останні 50-60 років. А далі – все ніби імлою вкрите, і цьому є причини. Тому варто розпитувати, піднімати архіви – ця родинна історична тяглість дуже важлива