Найбільший із Голодоморів, організований радянською владою і зокрема Сталіним і Кагановичем у 1932-33 роках, призвів до масової загибелі мешканців Коломаччини. Конфісковувалося і вивозилося зерно та інші харчі – ось фото з Коломака: воно ще з 1930-го, але добре передає суть.
Тим більше, що вже тоді, у 1930-му, це вивезення продовольства супроводжувалося значними протестами серед коломачан. Хто не хотів здавати, того під приводом «розкуркулення» виселяли з Коломаччини у місця типу Сибіру. Ось, наприклад, зберігся протокол Коломацького виконкому за той же рік: http://golodomor.kharkov.ua/docs.php?doc=695
У ньому зазначено, що плани хлібозаготівлі не виконуються, а через це – керівництво Коломаччини треба замінити, а крім того - у Коломаці треба «розкуркулити» і виселити близько 40 селян, а із Кисівки – сімох. Причому багатьох - із родинами. Ось деякі з тих, хто підлягали виселенню: Савка Набока із 18(!) членами родини, Іван і Василь Рибалки, Тихін Бондар, Никифор Богатир (+6 членів родини), Павло Олійник, Дмитро Середа (+3 члени родини) тощо. Їхні родичі напевно ще живуть зараз на цій же землі.... І це все було вирішено тільки за 1 засідання!
Про рівень опору проти відбору зерна говорить хоча б такий факт: у тому ж протоколі йдеться про те, що під час виїмки насіннєвого фонду у с. Прядківка біля Різуненкового було вбито товаришку Солонецьку. Але за цими скупими рядками протоколу стоїть ось така історія – люди розповідають, що тоді у Прядківці була серйозна акція спротиву, і той загін, що прийшов за зерном, місцеві просто підняли на вила...
Але далі – більше: у 1932-му збіжжя і худобу забирали вже практично у всіх, а не тільки «куркулів». Хоча вже брати було особливо нічого: у листопаді 1932-го у Валківському райвиконкомі нарікали, що Коломацька сільрада виконала план хлібозаготівель тільки на 13.9%. Що цікаво, саме Коломацька, а також Шелестівська, Рідкодубська та В’язівська сільради найменше виконали план і на квітень 1933-го року по усій тодішній Валківщині. Ось теж зберігся протокол про це: http://golodomor.kharkov.ua/docs.php?doc=253 , а за результатами полетіли «голови» коломацьких і шелестівських партійців...
Важко говорити cкільки точно померло від голоду 1932-33 років в цілому по Коломаччині. Ось писав нещодавно про Каленикове – згідно з інформацією валківських дослідників, тоді вимерла десь половина села. Очевидно одне – для Коломаччини людські втрати внаслідок голодовки, як її тут називали, співмірні, а то і більші за втрати у Другій світовій війні.
Ось за цим посиланням можна подивитись один із томів Національної книги пам’яті жертв голодомору на Харківщині, зокрема загиблі в Коломацькому районі наведені на сторінках 276-313: https://holodomormuseum.org.ua/.../holodomor_kharkiv_2...
Тут наведені виключно офіційно зареєстровані смерті у ті 2 роки, і там – близько 1500 імен. Дуже багато знайомих прізвищ. Тільки по РІЗУНЕНКОВОМУ:
- наведено більше 40 загиблих із прізвищем БЕЗДІТКО, дев’ятеро з них – діти
- є ось ці четверо дітей на прізвище БОНДАР: Бондар Марія Павлівна 4 роки, Бондар Олексій Павлович 6 місяців, Бондар Олена Павлівна 9 років, Бондар Федір Павлович 5 років. Всі вони – діти селянина-одноосібника, вмерли за 4 місяці 1933-го, причина смерті не вказана
- 12 загиблих під час голодомору мають прізвище КРАМАР – таке ж, як і Степан Крамар, відомий на Коломаччині різуненківець-герой Другої світової війни, що відзначився подвигами під час визволення України від нацистів
- всього по теперішньому Різуненківському старостинському округу зареєстровано близько 400 людей, що померли під час того голодомору. І це тільки за офіційними даними, і тільки за півтора року. У абсолютної більшості з них не вказана причина смерті – і я думаю, зрозуміло – чому. А тільки уявіть, яким був ПЛАН хлібозаготівель, навіть якщо при його тотальному невиконанні на Коломаччині померло стільки земляків...
І ще важливо зафіксувати: головною причиною того голоду точно не був неврожай чи якась інша випадковість – це було спланованою акцією проти селян, задуманою і реалізованою радянським керівництвом із Москви.
Задумайтесь. Тільки тут померло 400 людей. По Коломаку – більше 600. Це величезні цифри для цих населених пунктів - як для тих, так і для цих часів. І подібна ситуація була типовою у ті часи по всій сільській частині УСРР... І це правда, яка десятиліттями приховувалася, але яку теж необхідно знати, щоб давати оцінку радянському періоду, поряд із позитивними речами, про які в нас часто згадують. Вони, безумовно, були, але і горя в ті часи було не менше. Але ця протирічлива тема варта окремого допису, колись зберусь із думками...
Чимало особистих історій зібрано з часів того голодомору. Якщо буде час – подивіться відео з коломачанином Андрієм Кісем, який багато років займається вивченням історичних фактів про нього. Не знайомий з ним особисто, але вважаю те, що він робить, дуже потрібною і важливою справою. Ось посилання: http://visti.news/golodomor-1932-33-rr-yak-tragichnij.../
Там він розповідає і про свої дослідження голодомору в цілому, і про реальні події з Коломаччини. Зокрема – в кінці відео є історія про те, як бабуся ще малою ходила на станцію Коломак працювати на завантаженні зерна у вагони, то тоді вдягали чоботи з холошами поширше, щоб якісь зерна впали туди, й можна було вдома поїсти... Послухайте при нагоді.
Варто не забувати цю сумну сторінку історії та роль у цій трагедії радянського керівництва у Москві й на місцях.