На сайті Державного архіву Харківської області натрапив на промовистий документ. Вирішив ним поділитись, бо сумніваюсь, що багато хто його бачив. Він – приблизно за 1934 рік, стосується історії села Покровка і всієї Покровської сільради з 1926 по 1934 роки.
Що з нього випливає:
- Із 1926-го року населення Покровської сільради плавно збільшувалося і у 1932 налічувало 2525 чоловік. Що більше, аніж потім будь-коли проживало на цій території
- На 1934 рік кількість населення у сільраді склала 1403 людини. Тобто за час штучного Голодомору 1932-33 років, влаштованого радянською владою, сільрада втратила 1122 людини, або ж майже половину свого населення. Якщо бути точним – понад 44%. І це за офіційною статистикою!
- На 1934 рік на всю Покровську сільраду було всього 10 робітників і 12 службовців. Решта 1381 людина вважались селянами, тобто – більше 98%. Цікаво, що діти тут взагалі не виділяються ніде. Напевно, що їх розподіляли по цих категоріях разом із батьками
- 100% мешканців Покровської сільради того часу за національністю вказані як українці
- Незважаючи на вже 5-й рік колективізації та Голодомор, на 1934 рік ще близько 30% мешканців сільради залишались селянами-одноосібниками. Тобто – навіть такі жахливі випробування не заставили майже третину селян піти до колгоспів
- За перші 6 років три колгоспи були вже об’єднані в один – «Здобуток Жовтня». Відповідно, колгоспи імені Кагановича та імені Будьонного прожили зовсім трохи і потрапили під «укрупнення»
- Саме село назване тут Покровське, а не Покровка. До речі, у ХІХ столітті саме така назва і була – Покровське. Хутори ж названі Панасенків і Согоконів, за питомо українським стилем. А не Панасівка чи Согоконєво
- Ще існувала «залізнична казарма», де мешкало 11 людей. Слід розуміти, що це було десь біля сучасного зупиночного пункту «Панасівка». А може і біля переїзду убік Новоіванівки.