Як і для всієї частини України, що належала до Російської імперії, для Нового Парижа ХХ століття розпочалося із Першої світової війни. Багато парижан, як і інших мешканців Коломаччини, були мобілізовані на західний фронт. Та війна була справді кривавою – число загиблих і зниклих безвісти з обох сторін йшло на мільйони. Багато вояків із Коломацької волості носили характерні для Парижа прізвища – Білецькі, Кобці, Кирки, Цепочки.
Дорога на Новий Париж, він же село Підлісне.
Мало збереглося документально підтвердженої інформації за ті часи. Але один факт вдалося знайти: Харитон Васильович Кобець, що народився і проживав на хуторі Новий Париж, був рядовим 31 стрілецького полку (8 стрілецької дивізії). 2 травня 1917 року прибув на лікування поворотного тифу до Одеського міського госпіталю.
За радянської влади у Парижі, як і у всій сільській частині УСРР, були і колективізація, і Голодомор. На цвинтарі Підлісного біля дороги стоїть високий хрест. Він був зведений відносно нещодавно, у пам’ять про безневинно загиблих від штучного голоду Григорія Трохимовича і Уляни Євграфівни Білецьких. Поставили родичі. Примітно, що загинули вони у 1931-му, ще до великого голоду 1932-33.
Хрест на цвинтарі, вшанування пам'яті безневинно загиблих від голоду.
У вересні 1945 року рішенням Верховної Ради УРСР хутір Новий Париж було офіційно перейменовано у хутір Підлісний. Потім населений пункт називався село Підлісне, однак назва Париж традиційно використовувалася більше, це стосується і сьогоднішніх днів.
Вічна пам'ять. 1931 рік.
Десь на початку 1960-х парижани вирішили зробити у своєму яру ставок, який там існує і понині. Як розповіла місцева мешканка Любов Долженко, це перетворилося у справжню толоку. Каже, що її покоління парижан любить згадувати – ось цими руками буквально і робили той ставок.
Ставок, зроблений громадою парижан у 1960-х. Не річка Сена, звісно. А навіть краще!
А зараз – Олександр Заєць, чий рід живе у Підлісному уже багато поколінь, разом із іншими місцевими доглядають за ставком, укріплюють дамбу, косять траву, облаштовують місця відпочинку. Там же поруч є невеликий старий ставок, на якому стояла водокачка – качали воду для колгоспної худоби на фермах. Тих ферм уже давно немає, а на старому ставку вже не перший рік гніздяться чаплі. Літають прямо над головами – досить незвичне видовище!
Старий ставок, де була водокачка, а зараз - живуть чаплі.
Поруч із Парижем ще із ХІХ століття пролягає залізниця Харків-Харків. Але як виявилося, близько 100 років вона була «одноколійкою». Другу колію добудували десь наприкінці 1960-х. До того ж часу не було тут і залізничної зупинки, навіть для приміських потягів. Доводилось або вставати в Панасівці, або їхати далі до станції Коломак – з обох боків по 4 кілометри пішки, таке собі задоволення!
Все вмовляли служби залізниці зробити зупинку прямо тут – для Парижа, Пащенівки, Цепочкіного. Однак довго це не давало ефекту. Як результат, навпроти цих сіл регулярно зривалися стопкрани, так і сходили тут – впіймати когось було важко. Урешті крига скресла, як кажуть – притягли плити, збудували зупинний пункт «80-й кілометр». Він там є і зараз – зупиняються тут електрички на Полтаву та на Огульці, убік Харкова.
Зупинка 80-й кілометр, зробили її тут близько 1970-го.
А от переїзд до сусідньої Пащенівки перед запуском швидкісного руху потягів Hyundai у 2012-му закрили, для безпеки руху. Із тих пір ходять повз Париж і «хюндаї» на Київ та Харків. Також - і на Львів, і на Одесу потяги ходять. Хто з їхніх пасажирів знає, що тут Париж за вікном, що закамуфлювався під знаком «80-й кілометр»? Думаю, дуже мало хто.
Початок Колонтаївського яру, так його принаймні називали на карті 1784 року. Тягнеться далі до Лозового яру й річки Коломак. Навколо нього і розташовані різні кутки Парижа. Кози пасуться, ідилія!
Так і тече життя – у Парижі й зараз до 50 людей мешкає. В основному – літні люди, як і кругом по малих селах. Займаються власним господарством, пильнують ставок. Хтось – у війську, боронить Україну від рашистів. І рідну землю, рідний Париж – зокрема.
Війна тут – не поруч, однак чути інколи її відгомін. Багато чого за останні тисячоліття бачила ця земля. Живуть люди, нащадки вільних козаків. І далі житимуть - у нашому, українському Парижі.