На сучасних картах позначення Панасівки, Цепочкиного та Гладківки складає певний “трикутник”.
Зрозуміло та очевидно, що знаходячись безпосередньо поруч, вони міцно пов’язані і територіально, і історично, і загалом.
Але в цій пов’язаності є також і дещо не цілком очевидне і не достеменно без будь-яких інших варіантів зумовлене. В цьому сенсі теоретично та потенційно могло статись в історії, і з багатьма навколишніми поселеннями ставалось, і якось інакше. Але усі ці три поселення історично виникли саме як “казенні” хутори і саме від Коломака. Крім цього, назви їх усіх трьох похідні від колись козацьких прізвищ, родом до того з того самого Коломаку.
Прізвище “Цепочокъ” достеменно присутнє, приміром, вже в другій ревізії козачих підпомічників містечка Коломаку 1744 року тоді ще в межах Охтирського полку (РДАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 190, арк. 138).
Як і в великій кількості історичних документів подальшого періоду. До речі, принаймні спочатку, здебільшого, саме в варіації “Цепочок” чи “Цепотченко”. А потім вже переважно “Цепочко”. І ще, до речі, це, якщо подавати усі ці варіанти російською мовою в сучасній загальноприйнятій інтерпретації. Мова російська всередині лапок тут банально тому, що мова документів цих, тодішньої Російської імперії, була фактично саме такою.
Але в історичних документах періоду до революційних подій 1917 року, оформлених тогочасною російською ж мовою. друга літера і в прізвищі цьому, і в похідній від нього назві поселення, принаймні як правило та в переважній більшості випадків, подавалась не через російську літеру “е”, а через “ять”. Той самий хутір міг бути названий та записаний, приміром, як “Цѣпочковъ”. Або ж “Цѣпочкин”. Певна варіативність назв та імен загалом в історії річ цілком природна, нормальна та розповсюджена.
Зараз літери “ять” в російській мові вже не існує. І її прийнято в відповідних випадках передачі старих текстів, де вона присутня, заміняти літерою “е”. Це спрощення, звичайно. Але в мої наміри точно не входить оцінка того, чи правильно це роблять, чи ні. Чи допустимо це робити, чи ні. Тим більше щодо норм, правил, реальності вжитку та всього іншого, що пов’язано власне з російською мовою.
Суть того, до чого я веду цю розповідь, і що хочу зрештою сказати трохи в іншому. В певний історичний період і літера “ять” в російській існувала не в якості “другої е” та не “просто для ускладнення життя”. Колись ця літера позначала і в російській окремий звук. Щось середнє між російськими “е” та “и”. Але, знову ж таки, моя мета полягає не в аналізі розвитку та змін російської мови як такої. Якщо резюмувати все ж те, до чого я веду, то в староукраїнській мові, в відповідних текстах та пам’ятках зокрема, літера “ять” також була присутня. І в українській мові вона трансформувалась зрештою в літеру та звук “і”. На відміну від російської, де вона перетворилась в “е”.
Або, якщо дивитись на це питання ще ширше та з точки зору “більш віддаленої” системи координат, то “ять” з часів праслов’янських та старослов’янських поступово в російській в сучасності стало російською “е”, а в українській сучасній — українською “і”.
Отже, підсумовуючи, що я все ж хотів сказати, виходячи з історичної реальності подання і прізвища відповідного і назви, від нього похідної, навіть в документах, оформлених в межах тогочасної імперії російською мовою, українською мовою і прізвище це, і назву логічно та правильно і справедливо подавати, вимовляти та писати саме через другу літеру “і”.
І саме таким, очевидно, був оригінал. І є, зрештою. І в прізвищі. І в назві поселення похідній від цього прізвища.
І саме так, принаймні “в народі”, в цих місцях, і правда, і казали, і кажуть.
І ще невеличка ремарка щодо того самого оригіналу. Скоріше за все саме це прізвище (а відповідно і назва, яка пішла від нього) пішло саме безпосередньо від українського слова “ціпочок”. В сенсі палиці. Можливі, хоча і відчутно менш ймовірні, варіанти походження в даному випадку від ціпка, ціпа в сенсі ручного знаряддя для молотьби. А от якість варіанти реальної семантичної пов’язаності в даному випадку з просто співзвучним російським словом “цепь”, “цепочка” майже виключені. До слова “цеп” в сенсі ланцюга оригінальне походження цього прізвища і через нього топоніма майже напевно ніякого відношення не має.
Але повернемось все ж від лінгвістики до власне історії.
Якщо казати про прізвища, від яких були свого часу утворені назви Панасівки та Гладківки, про які йде мова, то вони присутні та достеменно документально зафіксовані в Коломаці ще раніше за час проведення другої ревізії. Вони є вже в першій або в так званому “ландратському” переписі 1718 року (РДАДА, ф. 350, оп. 1, спр. 15).
Прізвища тоді були ще категорією досить змінною і в багатьох випадках не дуже певною. Їх могло і не бути зовсім. Принаймні, в переписі могли прізвища і не вказати. А записати, приміром, просто по батькові. Воно могло бути і не одно. За великим рахунком тоді усі прізвища були фактично прізвиськами. Так вони і виникли, по суті. Саме як прізвиська. А їх, повторюсь, могло бути і два, і кілька. Різних. І в одних випадках могли одну й ту саму людину записати одним чином, в інших — іншим. Ну, і загалом тоді ще прізвища, які тоді були, скоріше, ще прізвиськами, повторю ще раз, були та могли бути досить змінними.
Кінець-кінцем одне прізвисько могло зникнути, а інше виникнути. Цілком можливо, насправді, що і представники подальшого прізвища “Ціпочок” та в подібних варіаціях в цьому переписі присутні. Не виключено. Але, якщо раптом і так, то записані якось інакше. Не за цим ще прізвищем. Прізвища такого чи подібного в цьому переписі ще точно нема. В 1744 року вже є, в 1718 ще нема. А ось Андрій Панасенко та Омелько Гладкий разом з родинами вже є. Як і численні їх нащадки в документах подальших вже часів.
Отже, коломацькі прізвища, від яких зрештою утворились назви Панасівки, Ціпочкова та Гладкова, присутні в документах вже першої половини 18 сторіччя. Як і люди та роди, що зрештою, очевидно та напевно, мали відношення до заснування цих хуторів. Але на то вони все ж і “коломацькі”. Ці прізвища та роди. Історично. На певному етапі. Як мінімум, тієї самої першої половини 18 сторіччя. Що прізвища вже тоді були. А хуторів цих ще ні.
До речі, ще зовсім трохи щодо лінгвістики. З того, що це були саме хутори випливала, окрім іншого, і форма їх назви. Історично про них, як про хутори, казали не як про села “Панасівка”, “Гладківка” та “Цепочкине”. А саме як про хутора — Панасенків, Ціпочків, Гладків.
Але, якщо знову повернутись з лінгвістики до історії, та спробувати зафіксувати в свідомості та осягнути саме той факт, що ці три поселення були саме хуторами і саме “казенними”, то перший висновок, який можна зробити з цього на підставі загальних знань щодо історії цих місць, полягає в тому, що виникли ці хутори, з дуже великою вірогідністю, не раніше середини 19 сторіччя.
Другий же висновок, що спадає очевидно на думку, виходячи з цього, полягає в тому, що з точки зору формальної історії та на підставі формальних же документальних джерел ... про ці хутори мало є що розповісти. На жаль ... превеликий. Але ... як є. Об’єктивно.
Адже в хуторах ніколи не було церков. На то й вони і хутори. Відповідно, нема і не було ніколи окремих церковних документів, сповідних розписів, метричних книг.
Виходячи з того, що хутори ці були саме “казенними”, а не власницькими, тобто не мали ніколи поміщиків, то в них не просто не було поміщиків та пов’язаних з ними та з цим оформленням, в тому числі і змін, в тій самій власності, але і ревізій окремих цих поселень нема і ніколи не було. Так вже повелось. Знову ж таки. В цих краях, тих умовах та часах. Така практика.
Майже напевно, якщо б ці хутори навіть існували вже під час проведення якоїсь чи якихсь ревізії/ревізій, то їх мешканці були б просто переписані серед інших і без додаткових позначень та зазначень в Коломаці. Окрім іншого, з цієї точки зору ситуація погіршується ще й тим, що, здається, 9-та та 10-та, відповідно 1850 та 1858 років, основні ревізії державних (казенних) селян — колишніх “військових обивателів”, а ще до того козаків самого Коломаку не збереглись.
Отже, сам факт того, що ці поселення являють собою історично коломацькі казенні хутори свідчить про те, що їх заснували свого часу, скоріше за все ближче до середини 19 сторіччя, вихідці з Коломаку. На той час вже саме “казенні” або державні селяни, які до того були “військовими обивателями”. А ще раніше, до скасування полкового устрою Слобожанщини в 1765 році, козаками.
Селяни ці фактично селились при цьому на власних землях, які самі по собі теж вважались (та і були фактично) коломацькими і не втрачали при цьому прив’язку та приписку до самого Коломаку. Логічно припустити при цьому і очевидно та напевно так і було, що, як мінімум частину перших поселенців цих хуторів, складали представники тих прізвищ, похідними від яких стали та є їх назви: Панасенко, Ціпочок/Ціпочко та Гладкий відповідно.
А більше, здається, повторюсь, виходячи з того самого факту, що це були казенні хутори, про них та їх історію і нема чого особливо розповісти. Бо, навіть сам факт їх заснування не був формалізовний та формально ж ніким не фіксувався. І, напевно, навіть наміру такого та думок щодо якоїсь подібної формалізації колись не було.
Ну, стали жити коломацькі мешканці на землях, які і так їм належать, безпосередньо ближче до самих наділів, які обробляють та, мабуть, обробляли і до цього також. І що змінилось принципово? І що тут треба або можна фіксувати? Ну, пройшли роки чи десятки. Фактично є, звичайно, розуміння, що хутори окремі таким чином виникли та існують. Але ... хутори і хутори. Хіба в них є якась офіційна адреса? А хіба повинна бути?
Питання риторичні. А розповісти, і правда, з формальної точки зору ... мало чого є.
Але все ж щось спробуємо.
Хоча б про те, що на поверхні.
Приміром, хоча б про те, що на картах.
Принаймні, з цього можна спробувати почати.
Панасівка, Цепочкине та Гладківка позначені на сучасних мапах.
Присутні вони також і на радянській топографічній мапі (М-36-83) за даними 1985 року. До речі, там же показано розташування поруч Коломацького лісництва. Теж саме місце його розташування, разом і з позначенням відповідним, можна побачити і зараз, приміром, на мапах Гуглу.
Карти Генерального штабу Червоної армії часів періоду Другої світової війни ще більш детальні. Приміром, в відповідному квадранті М-36-83-Б масштабу 1: 50 000 окрім власне Панасівки, Цепочкина та Гладківки та місця розташування того самого лісництва поруч позначені також ще менші хуторці “Сивоконевка” між Панасівкою та Гладківкою (ближче до останньої), “Сумской” між Гладківкою та Цепочкиним (в іншому варіанті подібної ж карти замість “Сумской” позначено взагалі “Сулико”) та “Бардаковка” поблизу Цепочкина. На тій же карті приблизно в тому ж районі розташування цих поселень також показані “просто” топоніми “Чернецкий яр” і “Водянский яр”.
Мені здається, що навіть на інтуїтивному рівні цілком очікуваним є те, що карти такого ступеню деталізації можуть грішити і грішать неточностями та перекрученнями. Принаймні, реальність саме така. Правда. Може у когось таких очікувань, незважаючи не те, що здається мені особисто, і нема. Але перекручення та неточності в цьому конкретному випадку та на цьому конкретному фрагменті все ж точно є.
“Сивоконевка” позначена тут, насправді, мала назву хутора Согоконева або Согоконівки. За прізвищем мешканців, які це поселення колись і заснували — Согоконь. Прізвище це було саме таким. Хоча перекручували його достатньо часто і по-різному. Приміром, в Переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро, за даними 1909 року хутір цей в межах Олексіївської волості названий дослівно “Сочаконев”. До речі, Согоконі ці мали не “коломацьке” до того походження. Тому, крім іншого, і волость, в межах якої обліковувався хутір, в тому самому переліку не Коломацька. Втім, і про самих Согоконів і про саме це поселення я колись трохи розповідав окремо.
https://kolomak.in.ua/index.php/inshi-avtory-pro-kolomachchynu/khutir-sohokoniv
Єдине, що додам тут так те, що історичний хутір Согоконів, напевно, зараз відповідає місцю розташування того самого Коломацького лісництва. В сучасних реаліях, на сучасних мапах та в дійсності.
Якщо уважно придивитись до сучасних супутникових карт, то на місці позначення Бардаківки і зараз видно сліди присутності типової для цієї місцевості сільської забудови. Просто “Бардаківка” ця зараз, очевидно, не позначається та не визначається окремо. А і є, і позначена як частина сучасного Цепочкиного. При цьому назва ця, хоча в якихсь інших джерелах я її не зустрічав, вірогідно дійсності відповідає. Адже Бардак — також давнє та досить розповсюджене місцеве “коломацьке” прізвище.
В тому ж ландратському перепису самого Коломаку 1718 року серед його мешканців козацьких “підможчиків” присутня родина Василя Бардака. Ну, і в документах більш пізніх часів таке прізвище та його представники також з цих місць не зникають. Але хутірець цей зовсім малесенький. Виникає під окремою назвою. Зникає. Як окремо названий. Я б сказав образно щодо цього — “мерехтить” в реальності свого буття та в історії.
На місці позначення Сумського (чи “Суліко”) з карти Генерального штабу, до речі, також і зараз на супутникових картах теж видно сліди поселення. При цьому, хоч і поруч, але трохи відокремлено від місця розташування поселення, яке позначено на тій самій карті Генерального штабу як Гладківка. Але зараз і те, і інше знаходиться під одним і тим самим позначенням тієї самої Гладківки.
Що ж до назви хутірця “Сулико” на одному з варіантів карти “Генерального штабу”, то особисто в мене нема жодних сумнівів в тому, що саме така назва є перекрученням. Чи відповідала дійсності назва “Сумський”? Не знаю. І стверджувати не берусь. Може й так. Можливо, це теж якесь перекручення. В будь-якому разі саме таку назву в якихсь інших документальних джерелах щодо цієї місцевості мені бачити не доводилось. Але, знову ж таки, це дуже маленький хутірець. Його назва, будь-яка реальна, могла десь з’явитись, проявитись і знову зникнути. З точки зору згадок в тих самих документальних джерелах.
На досить детальній, хоча і не достатньо точній в сенсі реального відображення місця знаходження, карті Харківської округи 1927 року нема ані “Бардаковки”, ані “Сумського”, а тим більше “Суліко” чи чогось подібного. Разом з тим, хутір Панасенків (там з альтернативною назвою в дужках — Наказнів) та хутори Цепочкин та Гладків там позначені. І Согоконів (в даному випадку назва вказана вірно) теж.
Зрештою, відсутні позначення Бардаківки та Сумського чи якісь подібні і на будь-яких інших відомих мені картах. Тому, принаймні тут і зараз, тему з ними я точно облишу.
Зазначу тут на останок щодо цього питання лише, що на ще одній достатньо детальній карті, так званій “триверстівці” Шуберта за даними 1869 року, на місці позначення на карті Генерального штабу часів Другої світової “Сумской” (або “Сулико”) знаходиться позначка “Х.”. Тобто хутора. Безіменного. Без назви. Вірогідно тому, що дуже маленького.
Але при цьому також очевидно, що вже тоді він там все ж був. Як і на місці подальшої Гладківки вже тоді присутня хоч і також “безіменна” позначка “Х-ра”, але і теж присутня. Більше того, саме у множині. Тобто не одного хутора, а хуторів. Очевидно, правда, що, навіть якщо і вважалось, що хутір там був не один, хоч один, хоч не один, хоч би це була і сукупність, але і тоді вона все одно була малесенькою. Але ще раз, вже тоді це місце використовувалось в якості поселення. Так чи інакше.
Хутір “Цѣпочковъ” та хутір “Панасенковъ” очікувано позначені на “триверстівці” цій на своїх місцях та під власними назвами. Все відносно. Це теж, навіть за тогочасними мірками, невеликі поселення. Але ж порівняно з тими, скажу так, які “мерехтять” в історії на грані визначення та сприйняття їх в якості окремих поселень в принципі, чи то є ті самі окремі, чи то нема, все ж більші. Тому і очікувано. В даному контексті. А в контексті теж все. Як і відносно.
Що ж до сучасного місця розташування Коломацького лісництва, яке, як вже зазначалось, напевно відповідає історичному місцю розташування хутора Согоконів, то на “триверстівці” там позначено розташування хутора “Корнѣевскій”.
Чому він був саме Корніївським можна пояснити, до речі, якщо звернутись до ще одного картографічного історичного джерела та супутніх з ним інших, вже не картографічних як таких. А саме, до Генерального плану Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року та так званих Економічних приміток до нього (ДАХО, ф. 24, оп. 3, спр. 4). Обидва ці документи пов’язані безпосередньо з проведенням та фіксацією результатів так званого межування.
Втім, це нюанси. І їх, мабуть, зовсім не обов’язково знати просто для того щоб отримати з цих документів інформацію про те, що земельна ділянка за № 139 на Генеральному плані, де в подальшому на картах зафіксовано розташування спочатку хутора Корніївського, потім Согоконева, а зараз Коломацького лісництва, названа там саме Корніївською пусткою (“пустошъ Корнѣевская”). “Пустка” при цьому виступає тут в якості стандартного позначення в цих та подібних документах земельної ділянки, в межах якої тоді не було ніяких поселень. Власником же цієї ділянки, як випливає з даних тих самих Економічних приміток, тоді був полковник Михайло Іванович Боярський.
За допомогою даних межування кінця 18 сторіччя можна, мабуть, також, принаймні намагатись, пояснити і наявність вже на топографічній карті 20 сторіччя позначення в тих місцях топоніму Чернецький яр. Загалом з української, як мінімум, історії добре відомо, що назва “чернецький” в широкому сенсі та широкому колі випадків свідчить про наявність зв’язку з якимсь монастирем, монастирськими поселеннями, володіннями тощо. Майже напевно так є і в цьому випадку. В сенсі історичних зв’язків та спадкоємності топоніміки.
І свідчення цьому є безпосередні. В тих самих документах межування в цілому, та в згаданих Економічних примітках зокрема. Проте свідчень цих ... з лишком. Настільки “з лишком”, що вони не тільки свідчать на підтвердження версії пов’язаності та спадкоємності назви Чернецький яр з монастирськими володіннями, але й роблять ці свідчення в сукупності ... неоднозначними.
Справа в тому, що приблизно на місці та біля місця розташування Чернецького яру, позначеного на Топографічній карті 20 сторіччя, на Геометричному плані 18 сторіччя позначено не тільки Петропавлівську пустку за № 123, що належала тоді Краснокутському Петропавлівському монастирю, але і також і “пустошъ Петрашафа принадлежащая къ хутору Коломацкому Остаповской тожъ бывшаго Ахтырского Троицкого монастыря” під № 140 та “пустошъ Несвяты Пащина, владенія Ахтырскаго Троицкаго монастыря” під № 143.
Від володінь якого з монастирів, Краснокутського Петропавлівського чи Охтирського Троїцького пішла назва яру? Може, від обох? Це питання. Конкретної відповіді в мене нема. Але впевненість, що пов’язаність все ж між назвою та тими самими володіннями тих самих монастирів, так чи інакше, все ж є. І є вона при цьому досить прозора.
Залишимо, зрештою, це питання саме в цьому, хай і щодо конкретики невизначеному стані. А також і інші “бічні” теми. Повернемось власне до Панасівки, Цепочкиного та Гладківки. Ці поселення існують ще і зараз. Існували вони достеменно і, приміром, в середині 20 сторіччя. І на початку радянської ери також. Свідчення чому можна побачити, приміром, на карті Харківської округи 1927 року.
Якщо подивитись на дані, які наведені в виданні в Переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро, за даними 1909 року, то в складі Коломацької волості Валківського повіту тоді теж можна знайти і хутір “Панасенковъ”, і хутір “Цѣпочковъ”, і хутір “Гладковъ”. Тоді вони теж вже існували.
Аналіз зображення з так званої “триверстівки” Шуберта цієї місцевості, про що вже йшлось вище, дозволяє з впевненістю казати, що хутори Панасенків та Ціпочків тоді, в 1860-х роках, вже теж точно існували. Та висувати досить правдоподібні припущення, що і Гладків також (хоча саме під цією назвою безпосередньо на цій карті його позначення відсутнє, проте на місці його подальшого та сучасного розташування вже тоді присутнє “просте” позначення “Х-ра” без зазначення назви/назв).
В якості додаткового підтвердження і в частині впевненості щодо Панасенкова та Ціпочкова, і в частині припущення щодо Гладкова, можна навести також дані з Переліку населених місць Харківської губернії за даними 1864 року видання Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ 1869 року. В цьому переліку в межах другого стану Валківського повіту присутні і казенний хутір “Панасенковъ”, і казенний хутір “Цѣпочковъ”. Обидва “при колодязях”. Очевидно та напевно, кожен з них при своїх.
Крім того, в тому ж переліку (на тій же, до речі, сторінці видання) присутня також і інформація щодо казенного хутора “Андрусенковъ (Божковъ, Гладковъ, Скнаринъ). Теж “при колодцахъ”. Виходячи з даних щодо відстані від повітового міста та центра стану, наведених в тому ж переліку, хутір цей був розташований майже там, де і Панасенків та Ціпочків. Відповідні відстані для них усіх зазначені однакові: 32 та 22 версти.
Зрозуміло, що вони, ці відстані, не були і не могли бути буквально цілком однакові. Так само зрозуміло та очевидно, що це певне округлення та свідчення просто досить близького їх розташування. Усіх цих трьох хуторів. З іншого ж боку, насправді, виглядає досить неправдоподібним наведене в даному джерелі об’єднання та поєднання чотирьох хуторів з назвами Андрусенків, Божків, Гладків та Скнарін в одному. Мало ймовірно, насправді, що це все являло собою не тільки один хутір просто з кількома альтернативним назвами, але також і близько розташовані хутори чи частини одного хутора.
Тим більше, лише приміром, на тій же “карті Шуберта” “х. Андрусенковъ (Божковъ)” та “х. Божковъ” позначені безпосередньо поруч один з одним і виразно в іншому місці, ніж розташовувалась та розташована Гладківка. Приблизно на місці сучасної Андрусівки. Що цілком логічно. Теоретично могло б бути і так, наприклад, що там же були і “свій” Гладків та Скнарін. Але ... теоретично. Майже напевно, ні. Не було так. Разом з тим, що загалом ці хутори у вказаному переліку об’єднані довільно та помилково. Як мінімум, мені так здається. І я це припускаю.
Інакше кажучи, сумніваюсь в буквальній достовірності наведеної в Переліку інформації щодо хутора Андрусенкова з трьома альтернативними назвами. Не буду тут аналізувати це питання детально. Просто залишу висловлений сумнів. В такому вигляді.
Разом з тим, саме по собі це свідчення, наявність хоча б такої згадки “Гладкова” в цьому Переліку, є досить вагомим додатковим аргументом на користь того, що хутір Гладків в тому ж таки 1864 році вже існував і саме на тому місці, де він був в історії і надалі і де і зараз перебуває Гладківка. Просто в деталях та конкретиці подання інформації щодо нього (і, одночасно та автоматично не тільки щодо нього) щось трохи наплутали та перекрутили.
Схоже, що це все ж було вже саме так. Але, якщо це і правда було вже саме так, то, з великою вірогідністю в свою чергу, це був саме час “зорі” існування цього хутора. Як і Панасівки та Ціпочкова, напевно теж. Повторюсь, виходячи з загальних історичних знань щодо цієї місцевості, дуже правдоподібним виглядає припущення, що виникли ці три хутори приблизно в один і той самий час (хоча, звичайно, зовсім не обов’язково буквально один і той самий). І час цей був “плюс-мінус” серединою 19 сторіччя.
Автор: Олександр Подолянко