Ця земля – унікальна за своїм розташуванням. Коломак стоїть неподалік від витоків однойменної річки, відповідно – територія Коломаччини була на самому краю басейну Дніпра. Межею Коломаччини проходить вододіл із басейном Сіверського Дінця і Дону, а по цьому вододілу століттями пролягав славетний Муравський Шлях. Це обумовлює дуже багато чого – тут жили люди із скіфських часів, і на межиріччі оборонні споруди від кочівників із півдня існували як мінімум останні 2500 років.
Церква Воскресіння Христового: зведена поруч із однойменним храмом, знищеним під час антирелігійної кампанії радянських часів. Зараз має інші куполи, але такий її вигляд теж вартий уваги
Назва селища походить від назви річки – це класичний гідронім. Оскільки річка Коломак існувала на картах набагато раніше за населений пункт. Назва річки, у свою чергу, вірогідно, походить із тюркських мов, як і цілий ряд інших топонімів цих країв. Тюркською «коло мак» — розгалужена, заболочена річка. Є версія, що назву цю дали ще половці, що селилися у цих місцях у ІХ-ХІІ століттях. І такою річка Коломак і була багато століть, аж поки у ХХ столітті її не надумали «перепрофілювати» меліоратори.
Річка Коломак між Гуртовівкою і Різуненковим. Зараз вона хіба метрів 8 завширшки, колись же була куди повноводнішою
Разом із тим, існує й інша версія походження назви Коломака. Коли я вчився у місцевих школах, найбільш популярною була гіпотеза, що назва «Коломак» походить від маку. Тобто, їхали цими дорогами чумаки і лягали спочивати «коло маку». Версія ця має право на існування, оскільки повз Коломак проходили потужні торговельні шляхи різних часів. Зокрема, їздили через Коломак і чумаки. Утім, було це точно пізніше, аніж можна побачити першу згадку річки Коломак на картах XVII століття.
Південний або лівий бік річки Коломак у давні часи називався Кримською стороною – оскільки саме цією річкою обмежувались межі впливу Кримського ханства кілька століть тому. Північний, тобто правий берег річки Коломак називався Московською стороною. Разом із тим, саме на Коломаччині, по басейну річки Коломак, на давніх картах проходила східна межа Речі Посполитої – якраз до Муравського шляху.
Слобода Коломак була заснована на землях Полтавського полку Гетьманщини, і ще кілька десятиліть за ці землі були суперечки між полтавською полковою старшиною і очільниками Охтирського полку Слобожанщини, до якого належав Коломак. Саме тут була крайня південна сотня цього полку.
Саме на берегах річки Коломак у 1687 році на козацькій раді Івана Мазепу було обрано гетьманом. Сталося це десь на межі Гетьманщини і Слобожанщини, вірогідно – неподалік сучасного села Гришкове та села Нижні Рівні, що вже на Полтавщині. До речі, сучасні коломацькі землі за Гришковим того часу належали до Гетьманщини. Як писав Самійло Величко у своєму знаменитому літописі, межа проходила через Грашкову (Гришкову) долину і Страшний брід через річку Коломак.
Пізніше Коломак і навколишні населені пункти розросталися, зокрема у XVIII-XIX століттях важливу роль відігравало село Каленикове. Воно, як і Коломак, лежало на дорозі з Харкова на Полтаву, мало власну церкву, шинки тощо. Із побудовою залізниці виросла роль села Шелестове, наразі другого за розміром населеного пункту Коломацької громади.
Станція Коломак, знаходиться у селі Шелестове. Залізницю тут проклали ще наприкінці ХІХ століття
Під час національно-визвольних змагань 1917-1922 років влада на Коломаччині змінювалась кілька разів. У 1920-21 роках на Коломаччині й на територіях сусідніх сучасних громад прокотився цілий ряд селянських антибільшовицьких повстань. Очолював їх відставний підполковник Іван Перлик родом із села Гришкового. Саме там, поруч із Коломацьким лісом, був епіцентр повстання. Селяни під керівництвом досвідченого військового брали масову участь у повстаннях, контролювали цілий ряд населених пунктів. Важливо, що цей рух мав міцну ідеологічну основу, проходив під гаслами відновлення УНР, у селах вивішувались жовто-блакитні прапори.
На жаль, усі ті повстання були врешті придушені, а Івана Перлика і цілий ряд активних учасників тих подій було розстріляно в Полтавському і Харківському ГубЧК.
Голодомор 1932-33 років, штучно організований із Москви Йосипом Сталіним, став страшним випробуванням для Коломаччини, що втратила у ті часи близько 30% населення. Також у 1930-50-х роках були знищені усі три коломацькі церкви, які були окрасою селища. Церква у Калениковому була спалена бійцями Червоної армії, щоб створити димову завісу й таким чином убезпечитись від німецьких військ, що йшли у наступ.
І під час Другої світової війни, і у війні за незалежність із Росією чимало коломачан взяло до рук зброю у боротьбі проти окупантів. Протягом перших 10 років незалежності в Коломаці було зведено Церкву Воскресіння Христова.
У Коломаці та загалом у всій громаді, на жаль, збереглося зовсім небагато будівель старше 100 років. Хоча були тут і потужні маєтки, і цукровий завод, зведений ще у 1901 році. Утім, дещо вціліло, як ті ж бастіони давньої коломацької фортеці. А у 2017 році поруч із центральним ставом було встановлено оригінальний пам’ятник гетьману Івану Мазепі з булавою в руці – це зараз одна із основних атракцій Коломака.
Пам'ятник гетьману Івану Мазепі у центрі Коломака. Зведений у липні 2017 року, до 330-річчя обрання його гетьманом на козацькій раді неподалік від Коломака
Крім уже згаданого Івана Перлика, серед відомих постатей Коломаччини необхідно згадати першого коломацького сотника й імовірно засновника слободи Остапа Пододню, громадського діяча і публіциста часів УНР Григорія Коваленка-Коломацького, поета Віктора Кочевського. Також доля гетьмана Івана Самойловича була напряму пов’язана з Коломаччиною. Більше про них, а також про коломацьку історію і сучасність можна прочитати у відповідних розділах цього сайту. Заходьте – у каталозі є цілі рубрики дописів за напрямками та історичними епохами!