Згадав, як у молодості їздили повз ЗП «Сторожовий» на приміських дизелях. Це приблизно половина дороги з Полтави до Коломака. То майже ніколи не бачив тоді, щоб там, на Сторожовому, люди виходили, особливо увечері – така собі утаємничена станція, ліс з обох боків… Це вже потім дізнався, що як і з станцією Коломак, до самого однойменного населеного пункту Сторожового від цього зупиночного пункту досить далеко, близько 4 кілометрів.
Ба більше, до нього немає нормальної дороги – власне, діставатись треба через поля та яри, що взимку чи ранньої весни – практично нереальна справа.
Разом із тим, село Сторожове – по-своєму унікальне, хоч і має з тим же Коломаком чимало спільного. І не тільки тим, що воно стоїть на тій же річці Коломак, тільки на 25 кілометрів нижче за течією. Справа в тому, що як і на території Коломака, тут кілька тисячоліть тому жили люди.
Фото 1. Сторожова вежа і каплиця на пагорбі. Унизу можна побачити заплаву річки Коломак. Вона тут не менше кілометра завширшки
Археологічні дослідження Сторожівської курганної групи, розташованої на правому, високому березі Коломака, виявили тут поховання епохи ранньої, середньої та пізньої бронзи, пізньосарматського часу та козацької доби. Тут селилися чорнолісці, кіммерійці, скіфи, сармати, а потім половці, печеніги, пізніше – слов’яни, козаки, предки сучасних українців.
Всього на курганній групі «Сторожові могили» на початку 2000-х було досліджено мінімум 26 насипів. Найдавнішим похованням тут, за оцінками вчених, близько 4 тисяч років.
Фото 2. Ось ці пагорби – це і є Сторожові могили. Тут було проведено чимало археологічних експедицій. Найперша з відомих – ще у 1924-му році
Найбільш цікавим із точки зору знахідок було поховання ХІІІ століття – тут була похована жінка-золотоординка 20–25 років у дерев’яному саркофазі з непересічним супровідним інвентарем: дзеркалом, кинджалом, ножицями, астрагалами, шапочкою-боккою з прикрасою, намистинами та нашивками, а це ознака високого соціального статусу.
А у ХVII столітті козаки варили тут селітру – там же знайдений цілий комплекс, який можна віднести приблизно до тих часів.
Фото 3. Вид на заплаву річки Коломак із правого берега. Туди далі, за 30 кілометрів – Полтава, саме там Коломак впадає до Ворскли. Бомбезні тут краєвиди!
А ще цікаво, що Сторожові могили разом із містечком Коломаком згадуються в одному розділі знаменитого літопису Самійла Величка.
Там зазначено зокрема, що у січні 1693 року татарські загони вторглися з Заворскля від Старого Санжарова під саму Полтаву, забрали в полон багатьох людей, які виїхали за сіном і дровами. Потім, не вторгаючись далі, повернули вони від Полтави до Сторожової могили, а від Сторожової через Орчик, Берестову та Оріль пішли назад до Криму, позабиравши людей Полтавського полку з їхніми статками, які кочували по тамтешніх хуторах.
Фото 4. Вид із оглядового майданчика на Сторожовій вежі на каплицю і далі – на лівий берег річки Коломак. Саме звідти зазвичай наступали кочівники. Тут, на цих пагорбах, багато терну - уявляю, як тут шикарно, коли він цвіте. Є ж у нас місця!
У вересні того ж року татари знову рушили приблизно у тому ж напрямку. Але цього разу гетьман Іван Мазепа організував козацьке військо, потрібне для відсічі ворогам, і хоч сам з Батурина ще не рушав, однак двом городовим полкам, Гадяцькому й Полтавському, і двом охотницьким, кінному й піхотному, звелів стати біля містечка Коломака. Прочувши про них, султан Нурадин не посмів «уторгнутися» під Полтавський полк, але вдарив на околичні московські слободи під Водолаги та інші тамтешні містечка й села, де, взявши повний облов і починивши немалі шкоди тамтешнім людям, повернув звідти назад до Криму.
Згадані ж полки Гетьманщини після того Нурадинового відвороту за гетьманським розпорядженням повернули з Коломака в свої доми, лишилося тільки поза рікою Ворсклою два охотницькі полки, кінний та піший, для подальшої застороги від ворогів.
З цього фрагменту літопису Величка цікаве також те, що попри формальну приналежність містечка Коломак до Охтирського полку Слобідщини, Полтавський, Гадяцький і ще два охотницькі полки гетьмана абсолютно спокійно таборились саме у Коломаці, і перебуванням там захищали саме межі Гетьманщини. І Коломак урешті захистили у тому числі – татари вирішили з ними не зв’язуватись.
Фото 5. Ось так виглядає заплава річки Коломак з дамби. Недарма ця назва означає – розгалуджена, болотиста річка. Ось тут саме таке і є!
Але повернімось до Сторожового. Недарма тут століттями стояли на варті, на правому, високому березі Коломака. З місцини на цьому березі, де зараз стоїть козацька сторожова вежа, видно далеко на південь – до 25 кілометрів у гарну погоду. За вежею якраз і знаходяться Сторожові могили – вони на високому пагорбі, поближче до неба.
Тут же, під вежею – стоїть капличка, зведена силами прихожан місцевого храму. Унизу ж, у центрі села – сторожівська церква, її парафія у 2023-му однією з перших на Чутівщині перейшла до Православної Церкви України. Потрапив туди у неділю, тож пощастило побувати на службі навіть. Біля храму завжди майорить український прапор. Дуже патріотичні люди тут збираються, приємно було поспілкуватись.
Фото 6. Храм Сторожового у центрі села. І гніздо лелече!
Загалом же у Сторожовому є ще кілька родзинок - річка Коломак тут дуже широка, а плесо місцевого пляжу прямо в центрі села простягається на кілька десятків метрів. Пішохідний місток біля пляжу веде до іншого села з промовистою назвою Тойбік. І це відносно вузьке місце – місцями тут заплава Коломака до кілометру завширшки.
Фото 7. Пішохідний міст через річку Коломак, що веде із центру Сторожового до сусіднього села Тойбік
Нагорі ж, біля сторожової вежі, місцеві ентузіасти обладнали чудові рекреаційні зони – є альтанки, є дитячі майданчики, є видові місця для відпочинку, звідки на кілометри видно.
Чесно кажучи, не очікував, що стільки усього є у Сторожовому. Ось так – усього за 25 кілометрів від Коломаччини, а мало про що знаєш. Щира подяка пану Миколі й пані Світлані, а також отцю Володимиру за екскурсію та розповіді!
Фото 8. Зона відпочинку на пагорбі поблизу Сторожової вежі. Гарно!
А ще – у центрі Сторожового, на стовпі прямо біля церкви щоліта лелеки живуть. Ще не прилетіли цьогоріч, на жаль – трохи зарано. Але до Великодня, скоріше за все, вже мають бути. Чекають їх тут, на цій землі, що стільки всього бачила. Де річка Коломак несе води повз Сторожову вежу – далі, до Ворскли і Дніпра.