Про пана Смородського, як називають його на Коломаччині, ходять легенди. Чимало доводилося чути про його надлюдські можливості, здатність передбачувати майбутнє. Зокрема, він передбачив власну смерть – ніби вбили його у власній хаті, як він і пророчив раніше... Тож давайте все ж розберемося – ким же він був, звідки походив і чому навіть яр біля Іскрівського лісу називається Смородським.
Як часто буває у таких випадках, підтвердження у документах дають певну картину, але для цілісності необхідно робити припущення. Тому прошу відразу зауважити – не претендую на вичерпність. Але вважаю, що ця тема цікава для широкого загалу – тому розповім, те що є в документах, а також те, що було імовірним на мою думку.
Судячи з наявних документів, Смородські з’явилися на коломацьких землях десь у першій половині XIX століття. Принаймні до 1800 року ніде про них не згадується. А от у 1858 році вже є документальне підтвердження – колезький реєстратор Іван Ілліч Смородський разом із дружиною Оленою володіли землею у так званій Іллінській пустці. Тоді так звалась територія з протилежного від Різуненкового боку річки Коломак – між Подолом і Гришковим.
Варто відзначити – також документи свідчать, що земельними наділами на цій території, аж до Коломацького і Іскрівського лісу, у XIX та і на початку XX століття володіли «служилі люди» - тобто відставні військові, яким земля надавалася «за службу», а також їхні нащадки. Недарма хутори у тому краї й зараз називають Уланівкою, а гору, що піднімається звідти до Грищанського ставка – Уланівською. Судячи з усього, там отримували землю й селилися улани, тобто військові з уланських полків.
Що цікаво – там же мали землю і родини військових, коріння яких відслідковується на Коломаччині до часів Охтирського полку, тобто XVIII століття. Зокрема, це стосується роду Вдовиць – наприклад, у 1767 році в переліку дворян із Коломаччини значиться підпрапорний Петро Вдовиця. Це ж прізвище фігурує і у більш давніх документах. Саме на їхню честь і мають назву хутори Вдовичене і Вдовицівка, які знаходяться між Смородським Яром і Гришковим.
Старі люди кажуть, що у Вдовиць (іх ще називають Арехтії) був маєток якраз на пагорбі за луками річки Коломак, якщо перейти різуненківський шлюз. На карті РСЧА за 1939 рік це місце так і називається «маєток». Уже у 1970-х від нього нічого не залишилося, правда. А ще з документів відомо, що у 1919 році Арехтій Миколайович Вдовиця володів 42 десятинами землі якраз біля хутору Вдовиченого. Цілком вірогідно, саме це ім’я і дало назву усім нащадкам цього коломацького роду, який сягає корінням іще козацьких часів...
Але повернемось до Смородських – із метричної книги однієї з коломацьких церков відомо, що дворянин Михайло Іванович Смородський у 1869 році став хрещеним батьком новонародженого Івана Максимовича Перлика! Так, того самого, якому судилося формувати дивізію «сірожупанників» і очолити селянське повстання 1920-21 років – про це на сайті є не один допис. Цілком вірогідно, що Михайло Іванович Смородський був сином Івана Ілліча Смородського, згаданого вище. Зокрема – це вірогідно тому, що жили вони поруч – Перлики жили в районі Гришкового, а Смородські – в районі сусіднього Вдовиченого.
Йдемо далі – у документі за 1919 рік одним із землевласників наділів хутора Вдовиченого значиться Анатолій Михайлович Смородський. Знову ж таки – дуже вірогідно, що він був сином того самого дворянина Михайла Івановича. І – саме тим паном Смородським, теж дворянином, про якого ходять легенди на Коломаччині.
Важливо зазначити – це були не єдині Смородські-землевласники на територіях сучасної коломацької громади. У тій же Іллінській пустці володів землею Тимофій Якович Смородський, у хуторі Миколаївському – Олексій Іванович Смородський, а у Любимій пустці й хуторі Капустяному – Єфросинія Яківна Смородська. Є всі підстави припустити, що коломацькі Смородські мали спорідненість із дворянами Смородськими з-під Люботина – там навіть є Смородський хутір. Але якихось більш-менш точних документальних підтверджень цьому знайти не вдалося.
Наш же основний герой Анатолій Михайлович Смородський мав садибу у яру, який зараз називається Смородським. Від його маєтку наразі нічого не залишилося, але – місце його відоме: він стояв на правому схилі яру, якщо йти з боку Різуненкового. Що збереглося – то це ряди дерев із колишнього саду Смородського – яблуні, груші.
А ще – там же росте барбарис: екзотична для цих країв рослина, яка була там висаджена ще за часів Смородських. Я добре пам’ятаю, як у дитинстві ходили сюди поїсти барбарису. Вдалося знайти ягоди барбарису і цієї зими – він зараз росте і у Смородському яру, і вже безпосередньо в Іскрівському лісі – відразу за величезним терником.
Відомо, що у маєтку Анатолія Смородського сто років тому працювало багато місцевих – не тільки із Вдовиченого, але і з Гайдалемівки, Гришкового. Ще є інформація, що донька дворянина Анатолія Смородського всупереч його волі вийшла заміж за простого селянина з Різуненкового, після чого її батько відвернувся від неї і довго не міг їй цього пробачити.
Як склалася його доля під час революції та національно-визвольних змагань 1918-1921 років – достеменно невідомо.
Принаймні, у документах по селянських повстаннях під проводом Івана Перлика прізвище Смородського ніде не фігурує. Утім, у переліку справ на зберіганні в Державному архіві Харківської області є кримінальна справа за зберігання зброї стосовно Анатолія та Григорія Смородських, а також Євменя Непійка та Федора Бондаря. Ця справа – за 1923 рік.
Коли вдасться на неї глянути – можна буде більш точно сказати, чи той це Анатолій Смородський. Але вірогідність така є – хоча б тому, що Григорій Михайлович Смородський теж фігурує і документах тих часів, а прізвища Непійко та Бондар дуже типові для тих різуненківських країв.
Також у Різуненковому розповідають, що Анатолія Смородського було вбито у власній оселі, і він передбачив, що його смерть буде саме такою. Немає жодної інформації, чи залишились у нього нащадки. До речі, якщо комусь щось відомо додатково про пана Смородського, хоча б на рівні легенд – додавайте у коментарях. Зараз же – у Смородському яру нічого особливо не нагадує про маєток сторічної давнини. Хіба - барбарис та фруктові дерева, що досі дають свої плоди.
Щира подяка Юрію Завгородньому , Олександру Подолянку та Олександрі Іванівні Бездітко за допомогу із збором інформації для цього допису.
Місце маєтку пана Смородського в однойменному яру. Саме там, де зараз густо поросли дерева, і стояв маєток 100 років тому
Ось - вид на Смородський яр убік маєтку від Іскрівського лісу. За спиною - Уланівська гора
Фруктові дерева із колишнього саду Анатолія Смородського. Їх тут чимало, до речі. А барбарис росте як тут у яру, так і далі у лісі
Перелік землевласників за 1858 рік. Зокрема, у двох місцях згадується Іван Ілліч Смородський, що володів іще тоді землями в Іллінській пустці
Метрична книга коломацької церкви, де згадується Михайло Смородський як хрещений батько Івана Максимовича Перлика. 1869 рік
Це фрагмент переліку землевласників за 1919 рік. Зокрема, згадується Арехтій Вдовиця
А це - там же згадується Анатолій Михайлович Смородський, а також інші Смородські. Перлики - тут же поруч
Вид на Уланівську гору. Скільки разів цією дорогою доводилося підніматися до Грищанського ставка! А виходить - вона має свою історію