Звідки походить назва "Вурма" – ніхто з тих, хто там жив колись, схоже – не знає. Що і не дивно: вірогідно, вона куди давніша за поселення, що існувало тут в останні пару століть. Назва «вурма» має татарське коріння. І у татарській, і у турецькій мовах «vurma» означає ударити, уразити.
Фото 1. Загальний вид на Вурму з одного із схилів. Вони тут високі
Хто знає – можливо, така назва тут через те, що тут був один із трьох татарських перелазів через річку Коломак, через яку кочівники з півдня переправлялися і завдавали ударів на північ? Цілком можливо. У цій місцині було насправді цілих три перелази – ось цей на Вурмі ближче до сучасного Коломака. Наступний – навпроти Татарівки у Різуненковому, це вірогідно – той, що у літописі Самійла Величка називався Страшний брід. І третій – на Тагамлику, між Гришковим і Крамарівкою, про нього робив окремий допис раніше, там брід і досі є.
Фото 2. Вид на заплаву річки Коломак – ось приблизно тут був перелаз. На тому боці річки видно сосну на Закрутій горі
І що цікаво – усі ці три татарські перелази були навпроти ярів, що вели до Коломацького лісу. Від Тагамлика – Гришківський яр, від Татарівки – той яр, що пізніше отримав назву Смородського, а на Вурмі – яр іде до лісу вбік сучасного Шелестового.
Фото 3. Один із ярів на Вурмі, що тягнеться від річки убік Коломацького лісу
Усі ці яри є на карті далекого 1784 року. На Вурмі на ній поселень ще не позначено, однак у верхів’ї яру, ближче до Коломацького лісу – виділені дві ділянки у церковній власності. Вірогідно – якоїсь із церков Коломака, що вже існували на той час.
Фото 4. Вид від Вурми до Коломацького лісу. Приблизно тут у 1784 році були церковні землі. Зараз цей заліснений яр тягнеться у його бік
А от на карті Шуберта приблизно 1860-го року на Вурмі вже позначений хутір, тож там точно вже жили люди. Хто був там – не дасть збрехати: це дуже обособлена і важкодоступна місцина. Убік Гуртовівки підйом дуже крутий: на авто можна проїхати хіба по-сухому.
Фото 5. Заїзд на Вурму з центру Гуртовівки. Тут починаються глинисті вурмлянські пагорби. Там далі праворуч – були справжні санні траси мого дитинства. З трамплінами!
Перепад висот тут – дуже відчутний: із пагорбів на високому правому березі річки Коломак ми полюбляли кататись на санчатах у 1980-х і 90-х: спеціально йшли сюди за 2-3 кілометри, бо воно того вартувало! Місцевість тут глиниста, і серед інших була тут Біла гора – відома білою глиною, яку активно використовували у мазанні хат у всій окрузі. А далі до Коломака, по вулиці Зеленій – була і червона, і зелена глина.
Фото 6. Опішнянський глечик на повороті до яру. Повісив же хтось!
Разом із тим, 50-60 років тому Вурма мала досить інший вигляд. Яр, що тягнеться до Коломацького лісу, був засаджений деревами у 1970-х під час боротьби з ерозією грунтів. Таким чином на його схилах з’явились американські дуби, що швидше ростуть, берези, і навіть дві посадки абрикос, куди їздили поласувати у дитинстві.
Натомість річка до втручання меліораторів розливалася куди ширше. Вурмляни розповідають, як узимку по замерзлій річці звідси їздили на ковзанах до магазину біля Різуненківського клубу – а це 3-4 кілометри, на секундочку!
Фото 7. Вид із верху Вурмлянського яру на лівий берег річки Коломак. Якраз із того боку йшли татари. Прямо можна розгледіти яри на тому боці, що йдуть до Малої Кисівочки
Разом із тим, вільх уздовж лук було на порядок менше. Адже дрова були єдиним засобом опалення тут, тож у кожної хати була своя ділянка вільх, де в першу чергу зрізали гілки, стовбури не чіпали – це і йшло на обігрів. Людей тут жило небагато - було тут близько 14 хат, але останні мешканці виїхали звідси наприкінці 1990-х.
Однак коли зайшли сюди зараз – знайшли ще одну хату-мазанку з мансардою. Якось раніше не доводилось такого бачити. А ще – глечик опішнянський висить уздовж дороги. Цими місцями століттями, а може – і тисячоліттями ходили люди. Було б цікаво колись почитати татарські чи й турецькі джерела про цей регіон, де колись проходила межа з Тартарією.
Фото 8. Хата-мазанка під металевим дахом. Одна з небагатьох, що залишилися на Вурмі. Як вам?