Різуненкове: школа-суд, повстанці на водокачці, Грашківське городище і Тагамлик

Деталі: Перегляди: 345

Це, певною мірою, унікальне село, навіть посеред інших сіл та містечок у цих краях. Давно хотів щось написати саме про нього, і ось настав цей час. Почну з однієї історії, якій 110 років: тоді в Різуненковому вирішили збудувати приміщення для нещодавно тоді відкритого земського училища. І старожили розповідають такий епізод: коли на будівництво ходили селом збирати на училище гроші, то люди охоче здавали, але в результаті – на ті гроші колективним рішенням було вирішено купити футбольний м’яч!

Нагадаю, надворі був початок 1910-х. Тоді футбол тільки почав з’являтись у великих містах тієї частини України, що входила до тодішньої Російської імперії: Харкові, Одесі, Києві. А у Різуненковому вже замість будівництва школи – м’яча купили! Уявляю, скільки у ті часи справжній м’яч міг коштувати.

Утім, нове приміщення училища таки добудували. Зараз – це, напевно, найстаріша будівля села: її відкрили у 1913 році. Останні десятиліття у ній знаходиться Коломацький районний суд. Ця будівля має свою особливу історію – у 1922-му училище стало семирічною школою радянського зразка. Потім, під час Другої світової війни, тут німці організували штаб і госпіталь, а загиблих військових ховали прямо на подвір’ї школи. І вже за часів незалежності сюди приїздила експедиція: німці шукали і забирали тіла своїх.

Через ту школу пройшло чимало поколінь різуненківців, а з 1986-го було відкрито нове приміщення: я пішов туди до 4-го класу. У старій же школі – зробили суд, а ще біля неї традиційно гніздились лелеки, просто на стовпі над трасою.

Є у села Різуненкове і кілька інших історичних родзинок. Насамперед варто зазначити, що люди жили тут іще 2500 років тому, у скіфські часи. На території старостату знаходиться Грашківське городище, біля сучасного села Гришкового. Є різні версії, хто саме там проживав, одна із них – що це було одне із південних укріплень союзу племен гелонів, що протистояли скіфам-кочівникам.

Також саме на території цього старостату проходила межа між Гетьманщиною і Слобожанщиною: про це йдеться ще у літописі Самійла Величка. Грашкова долина, Страшний брід – то все тут. Вірогідно, саме тут відбулася історична Коломацька козацька рада, де обрали Івана Мазепу гетьманом – я робив про це окремий допис. Та і зараз Різуненкове – це сама межа із Полтавщиною. І добре відомий знак «Харківська область», що зустрічає гостей на трасі Київ-Харків – це теж різуненківський старостат. Прикордоння, фронтир. Тут це дуже відчувається.

Село і прилеглі населені пункти тягнуться на кілька кілометрів уздовж річки Коломак, аж до кордону. Причому конкретно Різуненкове знаходиться саме на лівому березі, або ж південній стороні, яку історично називали кримською. Тому не дивно, що один із кутків Різуненкового називають Татарівкою. Нащадки тих татарських родів, що селилися тут століття тому, а потім успішно асимілювалися - живуть у Різуненковому і досі.

Загалом же варто відзначити велику кількість тюркомовних топонімів. Вздовж сучасного Різуненкового в давнину було кілька татарських перелазів через річку Коломак. Один із них – на місцині, що називається Тагамлик. Інший, як розповідають місцеві, був якраз навпроти Татарівки, між сучасними гуртовівським і різуненківським шлюзами. Ще один десь навпроти Вурми – і це теж тюркомовна назва. Та що далеко ходити, і сама назва річки Коломак – скоріше за все має тюркське походження: в перекладі означає «заболочена річка».

Насправді як цілісний населений пункт Різуненкове не таке уже і старе – десь 150 років йому. Але: ще коли переїхав туди, кинулося в очі – скільки тут було хуторів! Навіть якщо згадати колишню Різуненківську сільраду – мало яка сільрада могла похизуватись такою кількістю населених пунктів! І в цьому особливість села: по суті це була історична сукупність хуторів, невеликих землевласників-нащадків козаків, які хазяйнували собі на своїй землі. І це насправді, через століття – яскраво виявляється і зараз. Мало де знайдеш стільки невеликих фермерів – повірте, багато де був, то можу порівняти.

Саме тому тут, у Різуненковому та його околицях, розгорнувся найпотужніший повстанський рух на початку 1920-х. Саме тут був центр повстання Івана Перлика, саме у сусідньому Іскрянському лісі був у них штаб – я робив про ті часи і те повстання не один допис.

Ще цікавий факт, який у Різуненковому мало пам’ятають – виявляється, та вже розібрана водокачка, яка стояла на Гуртовівці, була там іще 100 років тому. Її використовували, щоб подавати воду за 7 кілометрів із річки Коломак на станцію Коломак, щоб забезпечити водою паровози. З матеріалів справи проти повстанців Перлика випливає, що вони для унеможливлення вивозу зерна у межах «продразвьорсткі» захоплювали ту водокачку, зупиняли на якийсь час залізничний рух таким чином. Такі були часи...

Приблизно тоді ж, у 1921-му, саме на одному із різуненківських хуторів Куцівці вивісили жовто-синій прапор. Через два роки після того, як із цих країв остаточно відступила армія УНР.

І саме тому Голодомор був особливо жорстоким саме у Різуненковому. Через організований московитами геноцид у Різуненковому та околицях загинуло від голоду більше третини мешканців. Згідно з віднайденими документами, село Різуненкове було одним із небагатьох у тодішньому Валківському районі, куди спеціально засилали для «експропріації» зерна бригади з інших населених пунктів. Бо своїх, місцевих експропріаторів – або просто не було, або вони хронічно не виконували злочинний план...

Примітно, що один із перших монументів, що вшановували жертви Голодомору в Україні, з’явився саме у Різуненковому. Це був ще 1989-й рік, часи СРСР! Тоді сільській очільниці чимало довелось вислухати від представників компартійних органів... Але монумент вистояв тоді, стоїть він і зараз.

І ще один дуже промовистий факт: на відміну від усіх оточуючих населених пунктів, у Різуненковому навіть за часів СРСР не було жодної комуністичної назви вулиць! Так само і російських назв теж немає – навіть Пушкіна, Лєрмонтова ніколи не було. Уявляєте? А вулиця Богдана Хмельницького – була. Думаю, це яскраво промовляє, що це за село. Тут і голосували завжди по-іншому, більш синхронно із Полтавщиною.

Та і загалом зв’язки з Полтавщиною тут завжди були дуже потужними. Навіть і зараз – до супермаркету, на заправку, до лікарні у першу чергу їдуть до сусіднього Чутового. Всього 10 кілометрів, а до самої Полтави 60, тоді як до Харкова 90 – немає нічого дивного.

Коли переїхали сюди у 1986-му, то навіть у порівнянні з Коломаком і тим більше Києвом, де доводилось жити до того, впало в око – наскільки сильно збереглися тут давні українські традиції. Щедрівки, посипання – тут це активно жило навіть у радянські часи.

А загалом – тут завжди відчувався такий козацько-махновський дух. Навіть у грі місцевої футбольної команди! Навіть поза тією історією сторічної давнини із купівлею м’яча - футбольні традиції в Різуненковому завжди були сильними. Я застав ще стадіон на Гуртовівці, і вже потім його перенесли ближче до нової школи. Нове поле, до речі, було чи не найкращим у Коломацькому районі. А команда – мала хронічні проблеми з формою, тренувальним процесом, але нерідко видавала і потужні сезони, і неймовірні матчі. І на Валківський район, і на Коломацький. Дехто з гравців брав участь і у змаганнях на Полтавщині.

І на завершення – про 6 особистостей із минулого, без яких важко уявити Різуненкове. Крім того ж Івана Перлика і всього його роду, варто згадати підпрапорного Петра Вдовицю. Він належав до козацького старшинського роду, був похідним отаманом Коломацької сотні ще у 1764 році, а його нащадки живуть у Різуненковому і зараз.

Далі – Анатолій Смородський, що жив у Смородському ярі приблизно 100 років тому. Про нього ходять легенди, робив про нього і його рід окремий допис.

Необхідно згадати також Андрія Бездітка – він очолював Харківську обласну раду 15 років. Він теж – родом із Різуненкового. Чимало зробив для розбудови села Микола Божко. Його із вдячністю згадують односельці.

Ну і звичайно ж – поет Віктор Кочевський. Народився на одному з хуторів біля Гришкового, присвятив велику частину власної творчості саме рідному краю. Я писав навіть про його поезію наукову роботу у педуніверситеті, підтримував із ним теплі стосунки, не раз бував у гостях у нього в Києві.

Ось таке воно, Різуненкове. Ось кілька фото з нього та інших сіл старостату, зроблені раніше – зацініть!