- Ти куди ходив посипати?
- На Вурму, Тарапуньку й потім назад по Гуртовівці. Цукерок та печива повна торба, і 15 рублів...
- А я встав о четвертій і через півметровий сніг на Поділ поліз. Заходжу в першу хату – посипав, то баба дала червонець. У другу зайшов – п’ятьорка. Зібрав 40 рублів усього... Цукерки вже їсти не можу, віддав малим...
- Та ти шо? 40 рублів? По Різуненковому стільки за два дні не збереш!
- Так я там на Подолі кругом першим був – то давали добре. Туди ж хіба багато хто дійде по такому снігові?...
Згадав цей діалог у школі наприкінці 1980-х років про таємничий хутір Поділ. І він добре відображає, наскільки важкодоступна ця місцина.
Фото 1. Заїзд до Подолу. Грунт тут досить незвичайний, і це не тільки пісила та глинищ стосується
Назва Поділ – характерна для України назва низини, як у тому ж Києві є Поділ, чи село з такою назвою по трасі на Полтавщині біля Великої Багачки. Однак тут річки чи водойми нема – така собі улоговина, де з трьох боків ліс, а з четвертого – болото.
Коли тут почали жити люди – ніхто вже не пам’ятає, бо жили давно. Той же садок був там іще до Другої світової війни точно, цілком імовірно – що сто років є йому. Мало хто застав, але був там колись і гектар малини.
Разом із тим, той листяний ліс, що зараз охоплює Поділ, насадили уже після війни, а сосну – десь на початку 1980-х. Я пригадую сосни над пісилом ще зовсім маленькими, коли ходили сюди по маслюки. Зараз же – це справжній хвойний ліс.
Фото 2. Поворот до хат біля першої "сосни"
У буремних 1930-х у цих місцях було неспокійно. Неподалік від Подолу – Коломацький ліс, і була там дорога попід водогоном із гуртовівської водокачки до станції Коломак. Нею люди ходили на Шелестове, на станцію, бо потяг був єдиним варіантом дістатись до міста. Ходили туди пішки не тільки з Різуненкового чи Гуртовівки, а й із Мирошниківки, Прядківки і навіть Рідкодуба! То саме у лісі біля водогону жили розбійники, що грабували перехожих – у тих, що на станцію йдуть, то забирали гроші, а у тих, що вертаються – товар куплений.
Ближче до виходу з Подолу вбік дороги на Шелестове й лісу був куток, що звався Савинівка. А в інший бік, від садка ліворуч і туди далі – куток звався Байрак. Це зараз на Подолі живуть у кількох хатах лиш, плюс дачники. А свого часу було там 43 двори, родини були багатодітними, майже в кожному дворі була корова.
На Подолі була городня бригада гуртовівського колгоспу, директором якого був подолянин Василь Сипко. Їздив на чорному коні, звали його Амур. Діти ходили до школи на Гуртовівку, була вона в крайній хаті Гуртовівки, якраз до Подолу ближче. Вчительку звали Ольга Тарасівна Криворучко, була вона з Тарапуньки, вела усі класи з першого по четвертий одночасно.
Фото 3. Приблизно тут колись була городня бригада. Далі й лівіше - куток, що звався Байраком. До речі, це не єдиний Байрак у цих краях: трохи далі є Вельмин Байрак, а ще далі Кочівщину на Вдовицівці теж звуть Байраком
Ще відомий був Поділ тим, що жив там музика Антон Якович Баранівський – народився він іще наприкінці ХІХ століття і вмів грати на флейті. Коли дідусь Баранівський грав на пагорбах українські народні мелодії – то і в Різуненковому було чути, через річку. Без нього не минало жодного свята! Також грав і коли кабана десь заріжуть, і на вечорницях. На гармошці грали Микола Іванович Бондар, Микола Вдовиця, були на Подолі й інші гармоністи.
Фото 4. Колодязь при дорозі
Завдяки матінці-природі та діяльності людини на Подолі склався унікальний ландшафт. Насправді не пригадаю такого у цих краях у радіусі багатьох кілометрів – більше схоже на Житомирщину, чи навіть передгір’я Карпат. Перепади висот – дуже значні для цих місць. Є два глинища у різних кутках, а центральне місце на Подолі - так зване пісило. Воно тут уже давно, було і до Другої світової війни. Принаймні, навіть старші люди кажуть, що воно тут завжди було, за їхньої пам’яті.
Фото 5. Пісило на Подолі. Заросло вже чималими деревами. Ландшафт дуже нагадав Житомирщину
Пісило - кілька десятків метрів висотою, тут є різні види піску, різних відтінків – від помаранчевого до фіолетового. Також знавці кажуть, що тут є зелена глина, відома своїми цілющими властивостями.
Фото 6. Різні кольори піску
В останні десятиліття, коли людей на Подолі поменшало, все більше й більше тут можна побачити диких звірів. Сам пригадую – бачив у 2000-х тут лося, що біг із Подолу до Шелестівського лісу. А зараз багато диких кабанів там – з лісу вийдуть, поїдять кукурудзяних качанів на полях і через Поділ ідуть до річки Коломак воду пити.
Фото 7. Молоді сосни на початку пісила
Загалом же тут - заповідні місця. Тут же, поруч із Подолом, знаходиться ботанічна пам’ятка природи «Гуртовівка». Щира подяка всім, хто допоміг у зборі інформації для цього допису. Варто знати і розповідати локальну історію. Особливо в такі шалені часи.
Фото 8. Сосна над краєм пісила. Поділ - досить унікальне місце для цих країв. Улітку тут по-своєму гарно. Але і взимку - теж