«Відкопав» іще одну бомбу 💣 - є на Коломаччині село з унікальним розташуванням та історією. Так, це Каленикове – у ХІХ столітті воно було другим за розміром населеним пунктом на території сучасної громади. Коли бував там, то говорив із старшими людьми, ще подивився інтернет-джерела – є у Каленикового кілька «фішок», якими не можу не поділитись:
1. ДАВНІ НАЗВИ. Це зараз у Калениковому живе до 50 людей. А років 150 тому це був єдиний населений пункт в окрузі, що називався не хутором, а селом – це видно на карті, вона за далекий 1869 рік. Називалося воно і Каленикове, і Георгіївське, і Ново-Георгіївське. Тут жило до 300 людей, було два помістя і щорічний ярмарок на храмове свято – Покрову. Ярмарок тривав цілий тиждень.
Ось Каленикове на карті 1869 року. Дмитрівка - то вже початок Чутового, хутір Різуленків (Гайдалемин) та інші назви теж добре видно
2. ПРИКОРДОННЯ. Знаходиться Каленикове прямо на кордоні колишньої Гетьманщини і Слобожанщини, а зараз – на кордоні Харківської й Полтавської областей. До Чутівського посту поліції – менше кілометра, до початку самого Чутового – кілометра два. Про знак «Харківська область», який стоїть на в’їзді до цього села на трасі Харків-Київ і теж є на одному з фото, є на сайті окрема історія.
А це знак "Харківська область", що стоїть якраз біля з'їзду на Каленикове, перед першою хатою.
3. КРАЙ БАСЕЙНУ ДНІПРА. Через це село протікає маленька річечка – її інколи називають Каленикова або Коленівка. Мало хто акцентує на цьому увагу, а починається вона ще у селі Рідкодуб. Потім - тече захід через населені пункти Шелудькове, Ганнівку, Мирошниківку та Каленикове і впадає в річку Коломак, ліву притоку Ворскли.
Це – самий край басейну Дніпра, далі проходив Моравський шлях. Через цю річечку біля Каленикового турки й наші з фірми Onur не так давно збудували нову естакаду.
4. ШИНКИ. У давні часи дорога із Харкова до Полтави йшла не як зараз траса Харків-Київ, а з Валок через Кантакузівку, Коломак із подальшим виходом на кордон у Калениковому. І ще 150 років тому при цьому стовповому шляху мешканці Георгіївського мали шинки і двори для зупинки подорожніх.
Зокрема вдалося знайти інформацію, що мінімум два шинки тут працювали ще у 1852 році – один у поміщика-прапорщика Андрія Фесенка, інший прямо при шляху – у власності капітана Павла Фесенка.
5. ПЕРША ЦЕРКВА. Поселення було засноване у середині XVIII століття, а перша Покровська православна церква тут з’явилася у 1790-х. Вона була дерев’яною, і згідно з церковними записами вона згоріла дотла у 1835-му – разом із іконостасом, книгами та архівом.
Серед імен парафіян церкви у той час – багато військових, що наштовхує на думку: тут селилося багато відставників. Але є також кілька прізвищ, що і зараз почуєш на Коломаччині: Петро Сторожко, Максим Борисенко, Іван Москаленко, Максим, Федір, Олексій та Андрій Явтушенки, Євдоким Удовиця, Микита Свиргун, Максим Бездітко, Костянтин та Федір Солонцеві... Впізнаєте?)
6. ДРУГА ЦЕРКВА З БОГОДУХІВЩИНИ. Не довго думаючи, купили тоді каленичани дерев’яну церкву в Микитівці на Богодухівщині, у поміщика Миколи Хрущова. Напевно, зараз це село називається Хрущовою Микитівкою. Затверджував проєкт переносу сам губернський архітектор із Харкова, а збирати її запросили майстра із Калузької губернії. Священиком на той час був такий собі Петро Сіятовський. Але простояла друга церква теж недовго.
7. ТРЕТЯ ЦЕРКВА З ХАРКОВА. Що сталося з другою церквою – знайти не вдалося. Зате відомо, що десь на 30 років пізніше у Харкові каленичанами було куплено і зведено чергову церкву і теж названо Покровською – було це у 1863-му році. Насправді це була будівля великої дерев’яної Вознесенської церкви, що була зведена у Харкові на місці сучасної площі Феєрбаха (тодішньої Вознесенської) у 1794 році. Зараз у тому районі знаходиться залізнична академія.
Це зображення тієї самої церкви яку купили каленичани у Харкові та звели в себе у селі. Вражає, правда??
Та церква була однією з найбільших харківських церков того часу – мала три престоли (Вознесіння внизу, Св. Іоанна Богослова і Трьох Святителів на хорах). Вона простояла там 70 років, і в Харкові вирішили побудувати на її місці кам’яний храм. Дерев’яну ж церкву разом із іконостасом викупили каленичани за 1700 рублів. Очевидно, не бідні були люди, якщо харківські церкви купували 😉
Якимось дивом збереглося зображення цієї церкви – воно є у книзі Багалія і Міллера про історію Харкова. Подивіться на друге фото – правда, вражає за масштабами?) Цілком вірогідно, саме цей красень-храм стояв у Калениковому – по роках і документах все підтверджується!
8. ТАЄМНИЙ ПІДЗЕМНИЙ ХІД. Знаходилась церква біля сучасного Калениківського кладовища, з правого боку. Вона достояла до Другої світової війни і була спалена у березні 1943-го військовими Червоної Армії разом зі школою, щоб можна було відступити під прикриттям диму. Цегляний фундамент від церкви розбирали місцеві жителі на свої потреби у 1950-60-х. Іще тоді ж виявилося, що між церквою і Євтушенковою балкою існував підземний хід. Ту балку видно на карті – вона починається за сучасною заправкою і йде на південь, убік села Майдан. Так, є у цих краях і село саме з такою назвою 🙂
Так от: трактор орав поле десь у ті часи, і – провалився під землю. Почали відкопувати – виявилося, що аж туди, а це кількасот метрів, виходить підземний хід від церкви...
9. «ШТУНДИСТИ» І «ХЛИСТИ». Взагалі з аналізу відкритих джерел склалося враження, що це село славилося не тільки колишніми військовими – там діяло кілька релігійних течій. Зокрема, доводилось натрапити в матеріалах часів Російської імперії, де йшлося про те, що саме у Георгіївському-Калениковому осіли представники «штундистів» і «хлистів» - саме такі назви фігурували у тодішніх документах. Вони тоді серйозно переслідувалися, але напевно – саме в цих тихих краях їм було комфортно: на периферії, подалі від імперських очей...
10. СУЧАСНІСТЬ. Зараз у Калениковому є хіба заправка на трасі – то працює, то ні. Але навіть історія свідчить, ті ж шинки – це місце перспективне для всіляких послуг для подорожувальників. Все ж поруч іде одна з найбільших трас країни, а по ній їдуть клієнти, в яких все нормально з грошима.
Тому якийсь бізнес тут напрошується – можна відразу за знаком «Харківська область», коли вже завершать розширення. Якийсь ресторан чи може й готель – як варіант, можна було б його назвати «Коломацька фортеця» 😉