Хутір Поклонський, хутір Грузчанський, Романівка, Лустівка, Трудолюбівка.
Трудолюбівку донедавна Покровської сільської ради Коломацького району називали ще й Лустівкою.
А ще до того вона була Грузчанською. Первинно ж хутором Поклонським.
Це первинно і надалі було власницьке, а не казенне поселення.
Як мінімум, цей хутір згаданий вже в сповідному розписі Успенської церкви Коломака 1771 року (ЦДІАК, ф. 1990, оп.1, спр. 3, арк. 141).. При цьому окремо згадані піддані “прапорщика Филипа Поклонского в хуторе”. Та ще й додатково просто безпосередньо слідом “в хуторе Поклонском”.
На Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року під № 135 позначено земельну ділянку разом з цим хутором (“Поклонской”).
Відповідно до даних первинного межування від 18 травня 1772 року, проведеного землеміром Леонтьєвим, власником і ділянки, і хутора був прапорщик Пилип Никифорович Поклонський. Прапорщиком, до речі, він тоді був вже відставним. Як зазначено в сповідному розписі Успенської церкви Коломака 1772 року “бывшаго слободскаго регулярнаго полку”.
Саме ж походження первинної назви населеного пункту цілком прозоре. Це був хутір Поклонського в пряму сенсі.
В тих же документах межування зазначено, що за даними останньої на той момент ревізії, в хуторі налічувалось 37 ревізьких чоловічих душ.
Знаходився він тоді, як видно з самого плану, між яром “Паланка” та долиною “Великою Грузською”. У витоків “річки” Грузька.
Насправді, топонім “Грузький”, “Груцький” та в подібних варіаціях давній в тих краях. Він існував там достеменно ще в 17 сторіччі. Ще до моменту активного заселення цих територій. І в досить широких територіальних межах. Можна згадати хоча б Груцький брід, назва якого згадується на Мерлі неодноразово в документах 17 сторіччя. Як мінімум, ще з середини 17 сторіччя. Але бродом цим різноманітні Грузькі- Груцькі топоніми в цих місцях не обмежувались. І долини такі були. І річки. І не тільки. І той самий топонім в різних варіаціях дав в різний час не одну назву не одному ж населеному пункту.
То й в ревізії 1782 року “деревня” сина Пилипа Никифоровича - капітана Романа Пилиповича Поклонського мала назву вже саме Грузчанська (“Грузчанская”).
Так само, як і в ревізії 1795 року того ж Романа Поклонського. Правда тоді вже Колезького асесора.
Загалом же це поселення мало цілу низку історичних назв.
Називали його окрім хутора Поклонського та Грузчанського також і Романівкою. Напевно за іменем сина Пилипа Никифоровича — Романа Поклонського, коли власником був саме він.
Як показано в Відомості Валківського нижнього Земського суда щодо дворян Валківської округи від 26 червня 1786 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 49, арк. 198зв.), Колезький асесор Роман Пилипович Поклонський мав підданих “Валковской округи деревни Романовке Грузчанская тожь”. І там, до речі, і мешкав.
А от, до речі, назви Лустівка, так би мовити офіційно, це поселення ніколи не мало. Все це відносно, звичайно. Бо Лустівкою його все ж називали. В тому числі, і в багатьох письмових джерелах. Як мінімум, для позначення саме такої альтернативної назви. Альтернативною її, мабуть, найбільш адекватно і вважати. Сама така назва є прямою похідною від прізвища наступних за Поклонськими власників поселення. Але самі ці власники, після придбання поселення перейменували його вже саме в Трудолюбівку. Дали вже саме таку назву.
Як зазначено в заголовку відповідної ревізії 1811 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 127): “Деревни Грузчанской переименнованной после 5-й резвии Трудолюбовки умершего порутчика Никиты Федотьева Лустина наследников. Достались по покупке отцу 1809 года у Коллежского ассесора Романа Поклонского деревни Грузчанской”.
Серед зазначених спадкоємців цих, як видно з подальших документів, був зокрема і син того самого Микити Лустіна — “Городовой секретарь” Василь Микитович Лустін. А також Губернська секретарша Єлизавета Єсипенко (“Есипенкова”). Остання, ймовірно, була донькою того самого Микити Лустіна. Піддані в ревізіях 1816 року Трудолюбівки, принаймні, саме за ними зазначені безпосередньо.
В подальшому Трудолюбівка належала тим самим нащадкам та спадкоємцям Микити Лустіна, що придбав тоді ще Грузчанський (чи Грузчанську, якщо казати не про хутір, а про “деревню”) в Романа Поклонського.
Як мінімум, за даними ревізії 1850 року серед власників підданих в Трудолюбівці продовжувала бути тоді вже Колезька секретарша Єлизавета Микитівна “Есипенкова”. Також піддані в Трудолюбівці показані в цій ревізії і за Губернським секретарем Олексієм Микитовичем Лустіним.
Ті самі власники земель вказані там і за даними межування, проведеного в 1855 році (РДАДА, ф. 1354, оп. 565, частина 2).
В принципі, ті самі Єлизавета Микитівна з Олексієм Микитовичем разом вже з власними нащадками та спадкоємцями продовжували бути там власниками і надалі. І до моменту скасування кріпосницького права в 1861 році. І після вже цього скасування тоді вже так звані “тимчасово-зобов'язані” селяни викупали свої наділи фактично в нащадків та спадкоємців саме того Микити Лустіна.
Далі, звичайно, була вже інша історія. Але спадкоємці Єлизавети Микитівни — Петро Федорович Єсипенко та Марія Федорівна Брілкова зазначені серед землевласників в Трудолюбівці Олексіївської волості Валківського повіту навіть за даними відповідного переліку станом на 1919 рік (ДАХО, ф. Р-89, оп. 2, спр. 5).
Автор: Олександр Подолянко
Вони хоч і не були вже Лустіними, але все ж були нащадками і того самого Микити та отримали спадок саме за його лінією.
Звичайно, все це їх землеволодіння там та, в принципі, загалом, якщо казати про ці дані 1919 року, дуже скоро вже кардинально скінчилось.
Але назва Лустівка так в якості альтернативної для Трудолюбівки лишилась і надалі.
В якості ілюстрації ж — фрагмент “сповідного розпису” Успенської церкви Коломака 1771 року з зазначенням згадки прочан з хутору Поклонського.