Рекордсмен з короткотривалості історичного життя?
Романівка, що розташовувалась колись зовсім близько до Коломака, можливо, існувала найкоротший термін серед населених пунктів умовної Коломаччини.
Колись ця “слободка” розташовувалась у безпосередній близькості від ще одного населеного пункту, що вже давним-давно канув в Лету. Парафіївкою. Їх земельні ділянки безпосередньо межували. Обидві вони знаходились на струмку, що тоді в документах називали, а на планах позначали як “річку” Лозову. Зараз цей струмок, що впадав в річку Коломак, на картах позначено як пересихаючий.
Романівка трохи ближче до тодішнього Коломаку, Парафіївка трохи далі. В напрямку сучасного села Білоусове донедавна Шелестівської сільської ради Коломацького району. Точніше, вздовж яру, який на сучасних топографічних картах позначено як Лозовий.
Зараз, мабуть, колишнє місце їх розташування — територія самого Коломаку. Втім, околиці. Чи навіть вже за околицями. Принаймні, Парафіївки.
Але Парафіївка окрема тема.
Зараз про Романівку.
На Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року вона та її земельна ділянка позначені під номером 127. За даними первинного межування від 9 вересня 1773 року, проведеного землеміром Вікуліним, власником Романівки був Реєстратор Григорій Андрійович Томашевський. За цими з даними в самій “слобідці” тоді налічувалось 15 чоловічих ревізьких душ.
Хоча в “Ведомостях о провинциях и комисарствах Слободско-Украинской губернии и состоящих в них местечках, селах, деревнях и находящихся во оных жителях мужскаго и женскаго пола, с подразделением их на сословия 1773 г.” (документ наведено в 2-му томі “Матеріалів для колонізації та побуту...” Д. І. Багалія) Романівка в складі тоді Краснокутського комісарства Охтирської провінції (до якого входив і сам Коломак) не зазначена. Парафіївка з розташуванням на південному березі Лозової зазначена. Леонтіївка, приміром, є. А ось Романівки нема. Нема її достеменно ще в другій ревізії Охтирського полку 1744 року.
Не вказана ані вона, ані її власник також і в переліку дворян Краснокутського комісарства Охтирської провінції 1767 року (документ наведено в 1 томі “Матеріалів для історії колонізації та побуту...” Д. І. Багалія, сторінка 335). Хоча, приміром, ті ж піддані Уляни Лесевицької в Леонтіївці там зазначені. Як і піддані Софії Капнист в Парафіївці.
В кінці ж ревізії підданих Підпорутчика Григорія Томашевського Романівки Валківської округи Харківського намісництва 1782 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 8 ) вказано прямо: “Все вышеписанные подданные черкасы переведены в показанную слободку Харьковского наместничества Мирополского округа с хутора Таратутовского сего 782 года в май мце”. Всього тоді там показано 20 чоловіків та 22 жінки.
Це не обов'язково означає, що дані межування в частині вказаних підданих в Романівці неправдиві. Хоча помилки зустрічаються будь-де. На той момент це могли бути і інші селяни. Їх тоді взагалі досить часто переводили з місця на місце. Особливо при зміні власників. Не виключено також, що і Романівка первинно належала не Томашевському. А дані все ж були “зафіксовані”. Відповідно до останньої на той момент ревізії. В “динаміці” ж, в реальності, насправді вони могли змінюватись.
Але, очевидно, що Романівка, в будь-якому разі, виникла, якщо і не в самому 1782 році, то незадовго в історичному вимірі до цього.
В документі ж Валківського Нижнього Земського суда 1795 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 113, арк. 229) серед переліку “уничтоженных селений” “в коих находились слободские крестьяне” присутня і Романівка “бывшая во владении подпорутчика Григория Томашевского”.
Тобто цей населений пункт припинив своє існування між 4-ю (1782 року) та 5-ю (1795 року) ревізіями.
Назавжди припинив.
А селяни з Романівки, напевно, переселені.
В ревізії 1795 року Романівки вже нема. І ніколи вже не було.
Але колись вона все ж існувала.
І на деяких картах та планах її позначення залишилось.
Наприклад, на карті Валківського повіту 1787 року. Фрагмент якого наведено в якості ілюстрації.
Така от історія.
Автор: Олександр Подолянко