Петропавлівка від самого початку була власницькою. Тобто належала поміщикам. А її мешканці, відповідно, були їх підданими.
На так званій “триверстівці Шуберта” за даними 1869 року цей населений пункт позначено як “Петропавловка (Сурдиновка)”.
На карті Харківської округи 1927 року це поселення позначено як Петропавлівка (Сурівка). Очевидно, назва в дужках — просто перекручення від тієї ж Сурдинівки.
А далі населений пункт був позначений і просто Сурдівкою. Наприклад, на карті РСЧА 1941 року.
Щодо походження назви Сурдинівка (та в інших варіаціях тієї ж назви) пояснення досить просте. Петропавлівку колись купив Капітан Віталій Романович Сурдина в поміщиків на прізвище Войнович.
Ще в період між 5-ю (1795 року) та 6-ю (1811 року) ревізіями. А точніше, в 1800-му році.
В ревізії 1811 року, зокрема, ця інформація і відображена.
Звідки первинна назва Петропавлівка?
Здається, і тут достатньо прозоре пояснення теж присутнє.
Зрозуміло, що це майже напевно доволі широко розповсюджене і в тій самій топоніміці відсилання до образів святих Петра та Павла. Але чи випадкове звернення саме до цих образів? А, якщо ні, то чим воно викликане та пояснюється? Якими додатковими підставами та причинами, що спонукали саме до цього?
В документах первинно межування взагалі нема Петропавлівки. Точніше, є Петропавлівська пустка Краснокутського Петропавлівського ж монастиря. Вона, хоч і знаходилась відносно поруч, але, очевидно, все ж не там.
А там, де вона знаходилась, до речі, на сучасних топографічних картах позначено розташування Чернецького яра. Зв'язок, насправді, цілком можливий. Але там відносно недалеко на місці сучасного Гвоздьова розташовувався колись і хутір Охтирського Троїцького монастиря. Могли бути і якісь інші причини. Що призвели до появи саме там назви “Чернецький”. Але, вказівка, назви “Чернецький” на зв'язок з якимись монастирськими володіннями точно очевидна. Втім, це ремарка. І не тема цього допису. Що ж до даної теми, то факт полягає в тому, що назви “Петропавлівка”, яку можна було б пов’язати безпосередньо з подальшою та сучасною історичною Петропавлівкою, в документах первинного межування нема.
Проте в документах того самого первинного межування присутній хутір Капустянской (в деяких інших джерелах в дещо іншій варіації - Капустянов). Як раз на місці майбутньої Петропавлівки. Чи майже на місці. Принаймні, саме земельна ділянка цього хутора точно включала місце знаходження майбутньої Петропавлівки. Вона позначена разом з цим хутором під № 131 на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року.
Капустян достатньо давнє місцеве прізвище. Але власники хутора за даними межування від 30 жовтня 1777 року Майор Іван Павлович Войнович та підпрапорний Михайло Євстафійович Жаботинський. Тоді в графі “По ревізії чоловічої статі душ” там стоїть прочерк.
І хоча в ревізії 1782 року піддані в Петропавлівці показані за Секунд Майоршою Ганною Костянтинівною Войнович (уродженою Іллінською), безумовно її чоловіка Івана Павловича також можна назвати реальним власником поселення. А їх синів звали Петром та Павлом. Безумовно, виглядає так, що останній факт має безпосередньо відношення до появи тієї самої назви Петропавлівки. Саме такої назви.
На додачу до того, що сам Іван Войнович був по батькові Павловичем. Інформацію ж щодо самого тоді вже відставного майора та удовця Івана Павловича Войновича 60 років та його сина Петра 32 років (а також доньок Івана Павловича та сестер Петра Івановича) можна побачити, приміром, в сповідному розписі 1799 року Троїцької церкви тоді вже теж колишнього Охтирського Троїцького монастиря (ЦДІАК, ф. 1975, оп. 1, спр. 321, арк. 166зв), до причету якого тоді відносилось і поселення, яке тоді звалось Доброславівкою та також не тільки належало цим Войновичам, а і було їх місцем постійного проживання.
Інформацію ж щодо того ж відставного майора поміщика тієї ж Доброславівки Івана Павловича Войновича 42 років разом з ще живою не тільки дружиною Ганною Костянтинівною 29 років, але і матір’ю Софією Федорівною 79 років та двома синами, тими самими Петром 13 років та Павлом 9 років (та донькою піврічною Марією) можна знайти в сповідному розписі 1781 року Миколаївської церкви села Чернеччини того ж Охтирського відомства (ЦДІАК, ф. 1975, оп. 1, спр. 257, арк. 510-510зв.). Тоді Доброславівка відносилась саме до причету зазначеної церкви.
Сама ж Доброславівка ця до того колись мала назву ... Злодіївка та перебувала у власності представників родини Лесевицьких. Загалом власність представників прізвища та роду Войнович, так вже історично сталось, “перетиналась” з частково до цього, а частково і одночасно з цим, власністю представників прізвища та роду Лесевицьких. Напевно, це мало власні причини. Поселення ж Злодіївка, що з часом отримало назву Доброславівка, яку має і зараз, згадується і набагато раніше за кінець 18 сторіччя в історії. Загалом порівняно досить рано. Принаймні, якщо казати саме про цю місцевість і про відносно незначні поселення, які ніколи, приміром, не були та не вважались “містами”.
Зрозуміло, що та сама Охтирка згадується та реально присутня в історії ще відчутно раніше за ту саму Злодіївку. Але порівняно з великою кількістю тих самих сіл, слобід та інших відносно невеликих поселень, що оточують ту саму Охтирку та знаходяться неподалік від неї, Злодіївка в історії виникає та згадується раніше. Втім, все це лише ремарка та відхилення від основної теми. Тут і зараз все ж не про Злодіївку-Доброславівку і не про багато чого іншого ще. А все ж здебільшого про Петропавлівку донедавна Шелестівської сільської ради Коломацького району а зараз вже Коломацької громади Богодухівського району.
Отже, виходячи з викладеного вище, хоча це і не безперечний факт, можна припустити, що Петропавлівка отримала свого часу саме таку власну назву в першу чергу за іменами синів власників цього поселення Петра та Павла Івановичів Войнович. Хоча, можливо, “трохи” і шляхом так би мовити своєрідного “поєднання” по батькові Івана Павловича Войновича з іменами його та Ганни Костянтинівни тих самих синів. З врахуванням, безумовно, того, що всі ці факти були також і пов’язані з наявністю в історії та традиції сталого образу святих Петра та Павла. В усіх можливих напрямках причинно-наслідкових зв’язків, які цей факт міг викликати.
P. S.
На карті Харківської округи 1927 року відносно недалеко від “Петропавлівки (Сурівки)”, до речі, позначено і розташування населеного пункту “Капустянський”. Але, за усіма ознаками, він не мав ніякого відношення до хутора Капустянського часів первинного межування. І не мав з ним ніякої прямої спадкоємності. Цей Капустянський з карти 1927 року виник в зовсім інший історичний час.
Скоріше, обидва вони мали відношення до сталого місцевого топоніма. Повторюсь, в зовсім різний історичний час.
Ще на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) тогочасний хутір Капустянський розташовувався, в тому числі, в межах позначеної “долини Капустянової”.
Як зазначено в так званих Економічних примітках до Генерального плану 1784 року щодо ділянки (під № 131 в даному випадку), яка включала в себе і місце розташування хутора Капустянського (ДАХО, ф. 24, оп. 3, спр. 4): “... а дачею простирается долины Шелестовой на левой, и по обе стороны верховьев долина Копустяновой и оврага Телегина”. Капустян, повторимось, достатньо розповсюджене коломацьке прізвище.
Ще за даними так званого ландратського перепису мешканців містечка Коломаку 1718 року серед козачих “підмогчиків”, приміром, зафіксовано Гарасима Капустяна. І, можливо, саме це прізвище мало відношення саме до виникнення топоніма. А, навіть, не до самого хутора з плану 1784 року.
Автор: Олександр Подолянко