Вже в переписі Охтирського полку майора Хрущова 1732 року біля містечка Коломака переписані піддані Охтирського сотника Василя Івановича Парафієвського (в оригіналі перепису “Порофеевского”). Як там зазначено, поселені селяни в хуторі “тому років з двадцять”. Всього на той момент 16 чоловічих ревізьких душ (жінок тоді просто не переписували).
Вірогідно, це і була та сама Парафіївка, яка існувала в подальшому біля Коломака. Хоча назва цього хутора в документі 1732 року і не зазначена.
В другій ревізії підданих та робітників Охтирського полку 1744 року показані піддані за капітаном Олександром Парафієвським в самому Коломаці. А також робітники в хуторі “Коломацькому” “во дворе помещиковом” і піддані там же. Хутір названий при цьому “Коломацьким”. Але це досить банальна назва як для околиць самого Коломака.
Скоріш, навіть, у даному контексті не власна, а загальна.
Тому, цілком можливо (хоча, звичайно, і не факт), що це теж той самий хутір. І теж майбутня Парафіївка.
Достеменно місце розташування Парафіївки позначено на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року.
Правда, відповідно до документів первинного межування, здійсненого землеміром Вікуліним (“Викулин”) від 13 вересня 1773 року (РДАДА, ф.1354, оп. 565, частина 1) належала “деревня Парафеевская” з прилеглою земельною ділянкою під № 129 тоді вже “бригадирші” Софії Андріївні Капнистовій (“Софьи Андреевой Капнистовой”).
І вже в переліку дворян Краснокутського комісарства Охтирської провінції 1767 року (документ наведено в 1 томі “Матеріалів для історії колонізації та побуту...” Д. І. Багалія, сторінка 335) вказані дані щодо “вдовствующей брегадирши Софии Капнистовой в деревни Парафиевки — 25 под.”.
Розташовувалась ця “деревня” трохи вище (північніше) самого Коломака. Зараз це місце знаходиться на межі території самого Коломака. Між Коломаком та Білоусовим Шелестівської сільської ради. Втім, Білоусове розташоване виразно трохи на захід від цього місця. Саме воно, це місце, знаходилось безпосередньо біля “річки” Лозової. Зараз це просто струмок. Насправді, він і в 18-19 сторіччях був тим самим струмком. Просто і струмки тоді на детальних планах та в поясненнях до них було прийнято позначати словом “річка”. В 20-му сторіччі на цьому чи майже на цьому ж місці на деяких картах позначено розташування хутора “Лозовий яр”. Приміром, на карті Харківської округи 1927 року.
Хутір цей (“Лозовий яр”) позначений ще на радянській Генеральній карті Червоної армії масштабу 1: 50 000 (квадрат М-36-83-Б) за даними проведеного рекогносцирування 1937-38 років.
Але в 19 сторіччі його, здається, не існувало. І прямої спадкоємності між ним та Парафіївкою теж не існує.
За ревізією 1782 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 8 ) піддані в “деревне” Парафіївці належали тій самій “брегадирші” Софії Андріївні Капнистовій. Але не тільки. Окрема ревізія Парафіївки 1782 року присутня також в складі ще однієї архівної справи (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 16). Сам цей факт свідчить про те, що Парафіївка існувала вже під час проведення попередньої ревізії 1763 року. Адже переписи, що містяться саме в цій справі, були зроблені з точки зору саме порівняння “убилих” та “прибилих” підданих між цими ревізіями. Як зазначено, наприклад, безпосередньо в даному випадку щодо Парафіївки в заголовку цього перепису: “... о положених в ныже писаной господина моего деревны по последной 1763 года ревизии в подушном окладе людях и крестянах с показанием из того числа разными случаями убылих и после ревизии внов рожденых и прибылих ...”.
Крім того, в цій ревізії власник селян в Парафіївці інший. А саме, це ревізія підданих “Смоленского пехотного полку Сержанта Николая Ефимова сына Зварыкина”.
Власне, усі піддані у цій ревізії - “дворові люди”. І щодо них усіх зазначено, що: “Оние все дворовие люди доставшиеся господину моему по наследству въ 1772 году от деда ево родного прапорщика Ивана Зварыкина написаны были по последней ревизии за нымъ Зварыкинымъ Воронежского намесничества Ливенской округи в селе Арноутовой”.
Тобто саме цих селян, як раз, на момент проведення попередньої ревізії 1763 року в Парафіївці точно не було. Але факт наявності Парафіївки серед ревізій в цій архівній справі Харківського намісництва свідчить про те, повторюсь, що сама вона вже на момент проведення цієї ревізії 1763 року точно існувала.
За ревізією 1795 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 64) власник підданих в Парафіївці вже лишився один. На той момент Полтавського легкокінного полку капітан — Микола Юхимович Зварикін (“Николай Ефимов сын Зварыкин”). Щодо частини селян в цій ревізії зазначено, що вони були придбані в 1781 році у поміщиці брегадирші Софії Капнистової (“Софьи Капнистовой”) майоршею Наталею Зварикіною. А по смерті останньої лишились у спадок її сину, тому самому капітану Миколі Зварикіну. Ці селяни і в попередній ревізії були показані саме в Парафіївці. За тією самою “брегадиршею” Софією Капнист.
Інші селяни в цій же ревізії показані як такі, що були переведені “с вотчини отца Гпдна моего маіора Зварикина” Краснокутської округи з хутора Васильківського (“Васильковского”), “которой именуется и деревнею Михайловкою”. Зазначено також, що в попередній ревізії ці піддані були переписані саме в хуторі Васильківському (“деревне” Михайлівці) за батьком Миколи Юхимовича та також лишились останньому в спадок після смерті того самого батька.
Треба зазначити, що інформація щодо цих, переселених з Краснокутської округи селян, дублюється також в документах окремої архівної справи щодо власне переселених селян станом на момент проведення ревізії 1795 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 113, арк. 240зв. -241).
Також треба відзначити, що мати Миколи Юхимовича — майорша Наталія Іванівна Зварикіна, дружина відповідно майора Юхима Івановича Зварикіна, була уродженою Лесевицькою. Донькою, напевно, Івана Олексійовича Лесевицького. Останній і сам колись був Охтирським полковником. І був, в свою чергу, сином ще одного Охтирського полковника — Олексія Леонтійовича Лесевицького.
Саме “родом” з цих фактів, шляхом спадкоємства саме за цією лінією, напевно, Микола Юхимович тоді і мав нерухому власність в тогочасній Валківській окрузі Харківського намісництва. І не тільки в Парафіївці. В Хотіївці та Олексіївці теж, приміром (станом на 1795 рік).
Але тут мова йде все ж саме про Парафіївку.
Про її власників. Про її ревізії. 1782, 1795 року.
А далі вона ... зникає.
Ніби безвісті.
Після 1795 року переписи Парафіївки зникають. Їх нема вже серед ревізій 1811 року. І далі нема. І, за всіма ознаками, ніколине існувало. Тобто, вони не просто просто не збереглись. Просто сліди цих потенційних ревізії відсутні як такі. Хоча, як правило, з самих ревізій можна зробити висновки, куди поділись їх мешканці. Навіть в разі зникнення самих населених місць. В тому числі, існували так звані “убилі” ревізії. Але ... Також поступово зникають і історичні згадки про Парафіївку. І її позначення на картах теж зникають.Хоча ще на так званій “Столистовій карті” 1801-04 років позначення цього населеного пункту ще присутнє. Цілком можливо, що і на цій карті вже чи ще “за інерцією”. Парафіївкарозчинилась в історії? Чи в Коломаці? І буквально, і символічно. Мабуть, так. Але все ж ситуація не настільки містична. Сліди селян з Парафіївки, на відміну від її самої, все ж в ревізіях присутні. В 1811 році в перепису хутора Васильківського (він же “деревня” Михайлівка”) Богодухівського повіту щодо великої кількості селян вказано, що вони переведені саме з Парафіївки Валківського повіту. Сам цей хутір (чи то “деревня”) належав тоді тому ж Миколі Юхимовичу Зварикіну. І, як видно, до цього саме з нього переводили селян в Парафіївку. А ось в даному випадку, навпаки. Потім, як видно з подальших ревізії, знову зафіксовані їх численні переведення. В тому числі, у зворотньому напрямку щодо Валківського повіту. Зокрема, до Олексіївки, де Зварикіни в той час теж були поміщиками. Але щодо Парафіївки переведення було вже незворотнім. І, здається, воностосувалосьгеть усіх її мешканців. За виключенням хіба що тих, які вибули з інших причин.
Насправді, підтвердження тому самому факту повного переведення селян можна знайти також, приміром, і в так званих Економічних примітках Валківського повіту 1804 року (ДАХО, ф. 24, оп. 3, спр. 15). В описі земельної ділянки, зазначеної там під № 173: “Деревня Парафеевка состоящая во время Генерального межевания а нине пустошь из коей люды переведены в село Алексеевку и деревню Хотеевку помещика маіора Зварикина; а владеніе Губернской регистраторше Анастасіи Максимовой дочеры Соколовой”.
Анастасія Максимівна ця, до речі, про що можна зробити висновок з інших документів та джерел, була донькою, напевно,Максима Сидоровича Гречки, вихідця з колись представниківстаршини Охтирського полку в Коломаці, сина підпрапорного та онука та праонука сотників.
В даному випадку, до речі, вказані інші населені пункти, куди були переведені селяни з Парафіївки, ніж той, щодо якого можна зробити такий висновок безпосередньо з аналізу даних ревізії 1811 року. Про що вже йшлось вище.
Але, по-перше, далеко не факт, що інформація з двох джерел, насправді, суперечить одна одній. Ревізії проводились “станом на відповідний момент”. Час від часу. Приміром, в 1795 та наступна після неї — 1811 року. Процитовані “Економічні примітки” подають інформацію станом на 1804 рік. До речі, як видно, вже тоді Парафіївка як населений пункт перестала існувати. А її земельна ділянка перетворилась на “пустку” в цьому сенсі. Цілком можлива була і ситуація, коли селян з Парафіївки перевели спочатку в проміжок часу між вказаними ревізіями до Олексіївки і Хотіївки, а вже потім, але теж ще до моменту проведення ревізії 1811 року, вже далі до Краснокутського тоді вже повіту. Не буду нічого стверджувати з цього приводу. Принаймні ...
По-друге, з точки зору історії самої Парафіївки це не так вже й принципово. В обох випадках, у будь-якому разі, мова йде про те, що селян повністю перевів саме поміщик Зварикін до інших населених пунктів, де він мав підданих у власності. Якщо ж мова йде про конкретну родину, конктретну особу з підданих селян то, впевнений, з дуже великою ймовірністю безпосередньо, де вони чи вона опинились після Парафіївки, можна за тими самими ревізіями цілком відслідкувати.
Так Парафіївка і “канула в Літу” між 1795 та 1804 роками. Наприкінці 18 — початку 19 сторіч. Хоч знаходилась на іншій “річці”, хоча з початковою літерою в назві теж на “Л”.
Залишилась тільки в історії. Наприклад, в описі з “Економічних приміток” до Генерального геометричного плану Валківської округи (Валківського повіту)1784 року (там під № 129, ДАХО, ф. 24, оп. 3, спр. 4):
“Оная деревня положеніе имеетъ по обе стороны речки Вязовой*, а дачею простирается по обеимъ же сторонамъ вышеписанной речки; на оной въ селеніи запруженъ прудъ, при коемъ состоит мушная мельница о дву поставахъ, действіе имеетъ въ одно вешнее и осеннее время, с нее доходу въ годъ помещице до десяти рублей, домъ господской деревянной, при немъ саду не имеется, а производится куреніе горячего вина, и продажа оному бывает по вольной цене; та речка во оной даче въ самыхъ мелкихъ местахъ въ жаркое летнее время теченіе имеетъ малое, в пруде рыба караси, лини и щуки, уловная ж рыба употребляется на помещичей обиходъ, а в речке рыбы не имеется, вода въ речке и пруде и колодезяхъ для употребленія людямъ и скоту здорова. Земля грунтъ имеетъ черноземной, съ иломъ, лесъ ростетъ дровяной дубовой, кленовой, липовой и ореховой, которой для поташа не способен; в немъ зверей и птицъ не имеется, подданные торгу и никакихъ промысловъ не имеютъ, а довольствуются хлебопашествомъ въ другихъ дачахъ оной помещицы, къ чему оне радетельны; женщины сверхъ полевой работы упражняются въ рукоделіи, прядутъ ленъ и конопли, ткутъ холсты и сукна для своего употребленія”.
* тут назва “річки” записана саме так. Як, до речі, саме так (“Вязовая”) ця назва позначена і на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року. Але, достеменно, в інших джерелах назва цієї ж “річки” подається і як “Лозова”. В тих же “Економічних примітках” Валківського повіту 1804 року “річка” названа в описі тієї ж ділянки саме як “Лозова” (“Дача оной пустоше положеніе имеетъ по обеимъ сторонамъ речки Лозовой и на оной речки запруженъ прудъ при которомъ мучная мелница в одномъ поставе...”). Зокрема, щодо розташування і самої Парафіївки на березі Лозової (“Лозовой”) і Коломака, в тому числі, на березі “Лозовой” зазначено в документі 1773 року “Ведомости о провинціяхъ и комисарствахъ Слободско-Украинской губерніи ... 1773 г.”, який наведено в другому томі видання Д. І. Багалія “Матеріали для історії колонізації та побуту ....” (сторінки 346-347 видання власне з інформацією про Коломак та Парафіївку).
І наостанок.
Можливо, між Парафіївкою та хутором Лозовий Яр вже 20 сторіччя все ж існував своєрідний історичний “місток”. Хоч, все одно, не безперервний та не безпосередній, в будь-якому разі. Але ...
Я вже згадував колись про хутір Лозовий саме Анастасії Максимівни Соколової, уродженої Гречки. Про його присутність серед ревізій Валківського повіту. Зокрема, в розповіді про Сидоренкове (хутір Сидоренків). Там я припустив, що цей дуже невеличкий хутір міг знаходитись десь саме поблизу Сидоренкова. Точніше, десь в районі позначення Чутової балки на “триверстовій” карті Шуберта за даними рекогносцирування1869 року. Яка, приміром, на радянській карті Генерального штаба Червоної армії масштабу 1: 50 000 (квадрат М-36-83-Г) за даними рекогносцирування1937-38 років позначена як “ур. Калинов яр”. Не відмовляюсь я від цього припущення і зараз. Але це все ж лише припущення. Взагалі в різних ревізіях Валківського повіту різних років присутній не один хутір з назвою “Лозовий”. І щодо таких маленьких хуторів, в яких було буквально по кілька мешканців, взагалі дуже важко, як правило, визначити більш-менш точне та достовірне місце їх знаходження.
Хутір Лозовий Колезької реєстраторші Анастасії Максимівни Соколової з'являється саме під такою назвою вперше серед ревізій Валківського повіту 1835 року. Але його мешканці, незважаючи на дуже малу їх кількість, маютьявну спадкоємність з її хутором під назвою “Чутова долина” з ревізії 1816 року, та її ж хутором під назвою “Чутовий” з ревізії1811 року все того ж Валківського повіту.
В ревізії Валківського повіту 1858 року цей хутір Лозовий показаний за спадкоємцями Колезької реєстраторши Анастасії (“Настасьи”) Максимівни Соколової, уродженої Гречкиної. На той момент сама Анастасія Максимівна вже померла. Ревізія ж підписана її сином Губернським секретарем Євстафієм Васильовичем Соколовим. Тоді там було показано 5 підданих дворових людей чоловічої статі і 8 жіночої.
В 1850 році Настасія Максимівна була ще жива. Але і до ревізії цього року цього ж хутора “приклав руку” (тобто засвідчив) замість неписьменної поміщиці також її син Губернський секретар Євстафій Соколов. Всього тоді там показано 4 підданих чоловічої статі і 5 жіночої. Частина з цих селян, як зазначено, були придбані в 1850 ж році у Поручиці Тетяни Громової.
Насправді, підстави припускати, що цей хутір Лозовий, дійсно, знаходився неподалік Сидоренкового є. Але про це більше та докладніше в розповіді про саме Сидоренкове.
Але, зважаючи на те, що власницею ділянки, де колись знаходилась Парафіївка, в “економічних примітках” 1804 року вказана саме та Анастасія Максимівна Соколова, там була “річка” Лозова, а потім і хутір під назвою Лозовий яр, а сам цей яр і донині називають Лозовим, можливе і інше припущення. Про те, що цей хутір Лозовий Анастасії Соколової та її спадкоємців знаходився все ж на місці чи приблизно на місці розташування колишньої Парафіївки.
Звісно, ці два припущення, про знаходження біля Сидоренкового та на місці Парафіївки несумісні між собою. Але, насправді, ... одночасно несумісні. В якийсь конкретний час. В принципі, поміщики цілком могли і переводити своїх підданих між різними земельними ділянками, що їм належали. Такий варіант теж не може бути виключеним. І щодо спадкоємності хутора “Чутовий — Чутова долина — Лозовий” Анастасії Максимівни Соколової, уродженої Гречкитакож.
Зрештою, для того щоб більш точно та достовірно поставити усі крапки над “і” в цьому питанні, якщо це взагалі можливо, потрібні якісь додаткові дані та документи.
На даний момент чіткої відповіді з цього питання я не маю. То ж, нехай, припущення про те, що згаданий хутір Лозовий з ревізій Валківського повіту міг знаходитись свого часу і на місці чи майже на місцітієї самої Парафіївки залишиться на даний момент одним з можливих припущень.
Автор: Олександр Подолянко