Відповідно до даних видання Харківської губернської земської управи (Санітарного бюро)* 1909 року Олексіївська волость тоді Валківського повіту складалась з таких населених пунктів: власне самої Олексіївки, сел Ново-Іванівка (в якості альтернативної на той час наведена назва “Сожонев”) та Покровське, “деревень” Княжої долини (“Княжедолина”), Петропавлівки, Трудолюбівки, Хотіївки і хуторів Лисичого та Сочаконева.
На жаль, у публічних джерелах щодо історії цих населених пунктів (і не тільки цих) присутні якісь нісенітниці, фантазії і відверта маячня хворобливої уяви.
Про заснування чи то в 1643, что то в 1674 році, “архів церкви святої Покрови”, піраміди, поміщиків “Алєксєєвих”. Та таке інше.
Інші населені пункти — окрема тема. А тема цього допису саме тодішній волосний центр — Олексіївка.
Олексіївка присутня в переписі Охтирського полку майора Хрущова 1732 року. В попередніх відомих переписах і ревізіях її нема. В самому цьому документі сказано, що піддані поселені на покупній землі в 1726 році. І, зважаючи, що між датою проведення перепису в 1732 році та вказаним 1726 роком пройшло порівняно небагато часу, цій інформації є всі підстави довіряти. Отже, документально та історично підтвердженим можна вважати заснування Олексіївки саме в 1726 році. У будь-якому разі, навіть якщо ставити під сумнів цю інформацію щодо конкретного року, треба мати на увазі, що в перепису Лихарєва 1722 року та першій ревізії 1718 року Олексіївки ще нема.
А підданими на той час мешканці Олексіївки були — Охтирського полковника Олексія Леонтійовича Лесевицького. Саме від його імені, фактичного засновника, напевно, і назва.
До речі, в 1732 році Олексіївське вже названо селом. І в переписі присутні не тільки піддані Лесевицького, але і церковні служителі. А при церкві вказана наявність школи та трьох “школярів”.
В другій ревізії Охтирського полку (РДАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 191, арк. 114зв. -137зв.) за удовою брегадиршею Наталією Тимофіївною “Олексійовою дружиною” Лесевицькою в селі Олексіївському показано 642 підданих. І, звернемо увагу, в цій ревізії переписували тільки чоловіків.
В одній з ревізій 1762-64 років (РДАДА, ф. 350, оп. 2, спр.304, арк. 617зв.-618) дворові в Олексіївці показані вже за полковницею Анастасією Іванівною Лесевицькою.
За даними переліку дворян Охтирської провінції 1767 року власницею 10 кріпосних та 571 підданого в “селе Алексеевской и в других местах” тоді Краснокутського комісарства цієї провінції була та ж сама “вдовствующая полковница Анастасия Лесевицкая”**.
Найдавніший сповідний розпис церкви Трьох Святителів Олексіївського, що зберігся в фонді Краснокутського духовного правління Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАК, ф. 1990, оп. 1, спр. 2) датований 1768 роком.
Тоді власницею підданих села показана теж “вдовствующая полковница Анастасия Иванова дочь Лесевицкая”.
Це була на той момент вже удова одного з синів Олексія Леонтійовича Лесевицького, який теж був свого часу Охтирським полковником, Юрія (Георгія) Олексійовича.
Але на той час численні маєтності Охтирських полковників Лесевицьких (серед яких був Олексій Леонтійович та три його сина — Іван, Юрій (Георгій) та Костянтин) ділили між собой численні ж їх нащадки.
За даними межування 1772 року, що було здійснено 11 червня землеміром Леонтьєвим, Олексіївське належало майору Степану Омеляновичу Лесевицькому та майорші Наталії Іванівні Зварикіній.
Степан Омелянович був онуком Олексія Леонтійовича, сином відповідно Омеляна Олексійовича.
Наталія ж Іванівна була донькою іншого сина Олексія Леонтійовича — Івана, який був одним з трьох його синів, що теж свого часу, як і батько свого, був Охтирським полковником.
Забігаючи трохи наперед, скажемо, що відподіно до межування станом на 1860 рік землі Олексіївки належали: Колезькій асесорші Вірі Кіндратівні Щербачевій, Штабс ротмістру Михайлу Павловичу Дублянському, Полковниці Домні Павлівні Веселовській, Губернському секретарю Павлу Миколайовичу Карпову, Штабс ротмістру Григорію Вікторовичу Поклонському, Полковнику Макару Миколайовичу Костирю.
При цьому, в даному випадку, мова йде саме про землі, що при первинному межуванні 1772 року були віднесені до ділянки Олексіївки, а не про підданих селян в самій Олексіївці.
Далі перелічимо усі ревізії Олексіївки, що існують з 4 -ї (1782 року) по останню 10-у (1858 року). У всякому разі перелічені ревізії точно існували. Можливо, навіть, цей перелік в чомусь є неповним.
Сам перелік досить великий. І ознайомлення з ним може, навіть, дещо втомити.
Але, по-перше, це реальна історія щодо тих поміщиків, яким належали селяни в Олексіївці. І в ній, наприклад, точно нема місця вигаданим “Алєксєєвим”. А, по-друге, це просто, дійсно, значна та значима частина історії населеного пункту.
1782:
В ревізії 1782 року піддані в Олексіївському показані за тими самими Прем'єр майором Степаном Лесевицьким та майоршею Наталією Іванівною Зварикіною.
В тому числі, в окремій ревізії показані піддані Степана Лесевицького, що лишились йому у спадок від матері Статської радниці Параскеви Петрівни Спичинської, що у попередній ревізії 1763 року були показані за нею в селі Довжик Харківського полку. Також в окремій ревізії показані піддані Наталії Зварикіної, що були переведені з Воронізького намісництва Лівенської округи села Арнаутова (в тому числі, куплені у Прапорщика Івана Зварикіна), з Рильского повіту “деревні” Сапронової (куплені у Івана Телегіна) та з інших місць.
1795:
В ревізії 1795 року піддані в Олексіївському показані за:
Прем'єр майором Степаном Омеляновичем Лесевицьким;
Спадкоємцями (синами — Степаном, Олександром та доньками — Ганною, Іриною та Олександрою) майорші Варвари Степанівни Пеунової, що померла. Варвара Степанівна була донькою того самого Степана Омеляновича Лесевицького та мала прізвище Пеунова за чоловіком;
Майоршею Параскевою (“Прасковьею”) Степанівною Потоцькою, що також була донькою Степана Омеляновича Лесевицького та дружиною Василя Васильовича Потоцького;
Майоршею Мар'єю Степанівною Ляліною, теж донькою Степана Омеляновича;
Секунд майором Іваном Івановичем Пеуновим. Селяни з цієї ревізії, як зазначено в заголову самого перепису, дістались у спадок від Колезської радниці Пеунової та були переведені з “деревні” Подлеснівки Сумського повіту. Але в самій ревізії показані селяни переведені також і з інших місць.
Полтавського легкоконного полку капітаном Миколою Юхимовичем Зварикіним. Миколі Юхимовичу піддані лишились у спадок від матері — Наталії Іванівни.
Секунд майором Петром Павловичем Войновичем. У попередній ревізії 1782 року ці селяни були підданими Степана Омеляновича Лесевицького. Самому Петру Павловичу, як сказано в ревізії піддані дістались: “... по крепости 792 года Лебединской округи от помещици госпоже Генерал майорши Искоробовской Иваненковой коя нине за князем Долгоруковым Александры Александровой дочери а ей по смерти матери ее бригадирши Параскевы Андреевой дочеры Коробовской бывшей в замужестве первоначално бригадира Алексея Лесевицкого за сыном полковым судьею Николаем Лесевицким из спадающаго на ево пятаго жеребя...”. Насправді, в деяких нюансах розподілу майна між спадкоємцями Лесевицьких досить складно розібратися. Майно разом з піддами селянами переходило від одних до інших спадкоємців не тільки як формальний спадок. Але, дуже часто, через купівлю та продаж. Але щодо Петра Павловича Войновича треба зазначити, як мінімум, що його дружиною було Ганна Косянтинівна, уроджена Лесевицька. Вона була донькою Костянтина Олексійовича Лесевицького, онукою Олексія Леонтійовича.
Секунд майора Михайла Юрійовича Лесевицького. Михайло був сином Юрія (Георгія) Олексійовича Лесевицького, онуком Олексія Леонтійовича. Піддані селяни з цієї ревізії в попередній (1782 року) були показані за Степаном Омеляновичем Лесевицьким.
1811:
Серед ревізії Валківського повіту 1811 року присутні наступні ревізії Олексіївки:
Майора Миколи Юхимовича Зварикіна про переведених в 1800 році з Олексіївки “великоросійських” (тобто росіян за походженням) селян в “деревню” Михайлівку, що належала тому ж Зварикіну. Ця Михайлівка колись була Ножовкою, що належала Кременецьким. А потім вже поступово перейшла у власність саме Зварикіних.
Спадкоємців (малолітніх Василя, Миколи та Ірини) майорші Параскеви Степанівни Потоцької, що померла (в тому числі, окрема ревізія “великоросійських” селян).
37-го Єгерського полка прапорщика Олександра Львовича Пеунова (в тому числі, окрема ревізія “великоросійських дворових людей”).
Марії Степанівни Ляліної (в тому числі, окрема ревізія “великоросійських селян”).
Титулярного радника Дмитра Губернського секретаря Степана та Колезького реєстратора Михайла Миколайовичів Лесевицьких. Це були онуки Степана Омеляновича Лесевицького. Селяни лишились їм у спадок після смерті діда в 1811 році.
1816:
В ревізіях Валківського повіту 1816 року піддані в Олексіївці належали:
Майору Аркадію Івановичу та його дружині Марії Степанівні Ляліним;
Обер провіантмейстерші Марії Миколаївні Кондратьєвій. Марія Миколаївна була донькою Миколая Степановича Лесевицького, сестрою Дмитра, Степана та Михайла Миколайовичів Лесевицьких.
Прапорщику Олександру Львовичу Пеунову.
Прапорщиці Тетяні Андріївні Пеуновій.Тетяна Андріївна була дружиною Олександра Львовича. Дворові селяни з цієї ревізії, як зазанчено в ній самій, лишились Тетяні Андріївні у спадок та були переведені в 1815 році з Полтавської губернії Полтавського та Миргородського повітів.
Доньці Миколи Юхимовича Зварикіна “девице” Варварі Зварикіній. В тому числі, серед підданих показані дворові селяни, що перейшли до Варвари Миколаївни в 1815 році за духовним заповітом від матері Ганни Зварикіної та були переведені з Ардатівського повіту Нижегородської губернії. Інші селяни перейшли до Варвари в 1815 році за духовним заповітом від батька та від тієї ж матері. І, в тому числі, були переведені з інших населених пунктів Валківського та Богодухівського повітів, а також Воронізької губернії.
Штабс капітану Василю Васильовичу Потоцькому.
Також в 1816 році присутня “убила” ревізія підданих селян в Олексіївці Майора Миколи Юхимовича Зварикіна. В ній зазначено, що майже всі (решта вибули з ревізії з інших причин) селяни “поступили 1815 года по духовному завещанию дочери моей девице Варвара Зварикиной...”.
1835:
В ревізіях 1835 року піддані Олексіївки зазначені за:
Полковницею Варварою Миколаївною Костирь, урожденою Зварикіною;
Підпорутчицею Мар'єю Аркадіївною Карповою. Мар'я Аркадіївна була уродженою Ляліною, донькою Аркадія Івановича та Мар'ї Степанівни Ляліних. Від яких піддані та власність в Олексіївці і лишились їй у спадок.
Спадкоємців (малолітніх — Михайла, Василя, Володимира та “девиц” Параскеви, Єлизавети, Марії та Євдокії) Штабс капітана Василя Потоцього, що помер. Ця ревізія була подана від імені удови Василя — Штабс капітанши Варвари Потоцької.
1850:
В ревізіях 1850 року піддані Олексіївки зазначені за:
Колезьким секретарем Аркадієм Миколайовичем Алфьоровим.
Поміщецею Юлією Миколаївною Бублік, уродженою Карповою. В ревізії зазначено, що селяни лишились Юлії Миколаївні у спадок від матері — підпоручиці Марії Карпової. А самі селяни, при цьому, переведені з Олексіївки до Сумського повіту в “деревню” Крижик. Тобто, фактично, це була “убила” ревізія. Тобто, цих селян в Олексіївці на момент її проведення вже не лишалось. Втім, і ній зазанчені всього дві родини.
“Девицею” Софією Миколаївною Карповою, спадкоємицею Підпоручиці Марії Карпової, що померла. Як вказано в самій ревізії, селяни лишились Софії Миколаївні по роздільному акту з іншими спадкоємцями Марії Аркадіївни Карпової за рішенням повітового суду в 1849 році.
“Девицею” Єлизаветою Миколаївною Карповою. Це була сестра Софії Миколаївни та, відповідно, ще одна донька Марії Аркадіївни. Селяни їй лишились у спадок таким самим чином, що і рідній сестрі. В тому числі, присутня окрема додаткова ревізія на одного підданого тієї ж Єлизавети Миколаївни, що теж лишвся їх у спадок від матері, переведеного в Олексіївку з Крижика Сумського повіту.
Губернським секретарем Михайлом Миколайовичем Карповим. Михайло Миколайович був сином Марії Аркадіївні. І отримав спадок як і його сестри.
Підпоручиком Миколою Петровичем Карповим. Миколі Петровичу піддані також лишились у спадок “на сьому частину” за розподільчим актом, затвердженим Валківським повітовим судом в 1849 році. Від тіє ж Марії Аркадіївни, яка була його дружиною.
Штабс капітаншею Варварою Михайлівною Потоцькою. Варвара Михайлівна була удовою Василя Потоцького. Селяни, що показані в цій ревізії, були переведені в 1848 році з Павлоградського повіту Катеринославської губернії та в 1840 році з Городницького повіту Чернігівської губернії.
Штаб ротмістром Василем Васильовичем Потоцьким. Василю Васильовичу, як зазначено в ревізії, селяни лишились у спадок від в 1847 році від батька Штабс капітана, який теж був Василем Васильовичем. В тому числі присутня окрема ревізія родини селян, що також лишились у спадок в 1847 році від батька та були переведені в 1850 році з “деревні” Миколаївки (“Николаевки”) Павлоградського повіту Катеринославської губернії.
1858:
В ревізіях 1858 року власники підданих в Олексіївці наступні:
Колезський секретар Аркадій Миколайович Алфьоров. В окремій ревізії показані дворові люди та селяни того ж Аркадія Миколайовича в Олексіївці та хуторі Хрестовському (“Крестовском”). Взагалі-то в цій розповіді ми не торкались питання інших населених пунктів, що в різний час існували поруч. В тому числі, можна сказати, виникали і від Олексіївки. Чи, як мінімум, були історично міцно з нею пов'язані. Але цей хутір, його селяни були переписані саме безпосередньо разом з Олексіївкою. Тому саме про нього і не можна тут не згадати. До речі, в цих ревізіях вказано, що “заведывал” маєтком Аркадія Миколайовича за довіреністю його рідний брат поміщик Сумського повіту Губернський секретар Дмитро Миколайович Алфьоров.
Гвардії полковниця Домна Павлівна Веселовська.
Колезька асесорша Віра Кіндратівна Щербачова (“Щербачева”). Селяни, що показані в цій ревізії, як зазанчено в ній самій, були куплені в 1855 році у Штабс ротмістра Василя Потоцького.
Резюмуючи, треба відзначити, що історія Олексіївки та її мешканців особливо примітна частими переводами селян як із села, так і в село. Про деякі з таких випадків було зазначено і в цій розповіді. Але далеко не про всі. Це явище, взагалі, було достатньо розповсюдженим та характерним для власницьких населених пунктів. Але, ще раз підкреслимо, історія Олексіївки, порівняно з багатьма іншими власницькими ж селами, насичена такими переводами.
В 1861 році кріпосне було скасовано. І колишні піддані селяни перетворились в “тимчасово-зобов'язаних”. У подальшому їх називали, як правило, на відміну від державних селян - “селянами-власниками”.
“Тимчасово-зобов'язані селяни” Олексіївки викупали свої земельні наділи в таких поміщиків:
Домни Павлівни Веселовської ( РДІА, ф. 577, оп. 45, спр. 217);
Віри Кіндратівни Щербачевої (“Щербачевой”) ( РДІА, ф. 577, оп. 45, спр. 268);
Михайла Павловича Дублянського (Олексіївки разом з хутором “Крестовским”) (РДІА, ф. 577, оп. 45, спр. 225).
Тут вже згадувалось, що, як мінімум, в 1732 році в Олексіївці вже існувала власна церква. В 1768 році вона достеменно мала назву на честь Трьох святителів. А вже згодом церква в Олексіївці була вже Покровська. Як мінімум, з 1790 року.
На зображеннях:
портрет Охтирського полковника Олексія Леонтійовича Лесевицього. У буквальному сенсі ім'я якого носить Олексіївка;
фрагмент Геометричного плану Валківського повіту 1784 року (РДІА, ф. 1399, оп. 1, спр. 233);
фрагмент сповідного розпису церкви Трьох Святителів Олексіїви 1768 року з зазанченням тодішньої власниці Анастасії Іванівни Лесевицької та її дітей;
* “Список волостей и селений Харьковской губернии составленный Санитарным бюро в 1909 году”, Харьков, Типография “Печатное дело”, 1909.
** Д.І. Багалій, “Матеріали для історії колонізації та побуту степової околиці Московської держави (Харківської і почасти Воронізької губернії)” (Харків, типографія Счасни, 1886 рік). Сторінка 335.
Автор: Олександр Подолянко