Очеретове

Хутір Очеретоватий (хутори Очеретоваті). Хутір Могилясів.

Очеретове під назвою хутір “Очеретоватий” виникло первинно як власницький хутір Опанаса Хомича (Фомича) Пирлика. Рід Пирликів походив з полкової старшини Охтирського полку. Батько Опанаса — Хома (Фома) Семенович був колись підпрапорним, дядько Яків Семенович, в тому числі, сотником. Дід Семен Юхимович — коломацьким сотником (принаймні, станом на 1732 рік). Прапрадід — Василь Пирлик, батько Юхима, одним з перших поселенців Охтирки та Охтирським полковим сотником з 1665 року. Це ремарка.

Що ж до хутора, то невдовзі він став переважно казенним.

Що ж до власницького хутору, то згодом його основними власниками стали вже не Пирлики.

Але саме заснування Очеретоватого, безумовно, пов'язано саме з цим прізвищем.

Хоча, цілком можливо, процеси заселення і власницького хутора Пирлика, і казенного “військових обивателів” відбувались майже паралельно.

Самі землі, де потім виникли і власницький хутір Очеретоватий, і казенний, на плані 1784 року показані як ті, що були відмежовані та належали військовим обивателям Коломака. На той момент, звичайно. Ситуація у подальшому могла змінюватись. І достеменно змінювалась.

Просто первинні історичні документальні згадки стосуються саме власницького хутора. І ці згадки більше формалізовані. Хоча, здається, їх первинність у часі сама по собі досить формальна. Власницький хутір точно присутній вже в документах 1795 року. Казенний, з дуже великою вірогідністю, згадується вже в 1797 році.  Та й основним за розміром та населенням, повторимось, згодом став саме казенний хутір.

При цьому, цілком можливо, існують і ще якісь документи, про які тут не йде мова, що дозволять уточнити час появи казенного хутора. Та виявити його ще більш давні згадки. Можливо, в церковних документах (сповідних розписах та метричних книгах) Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) до 1797 року. Сама церква існувала з 1794 року. Але, уточнення та виявлення більш ранніх за 1795 рік згадок теоретично можливо і для власницького хутора.

У будь-якому разі, в обох випадках, і власницького і казенного хуторів, напевно з цього приводу можна сказати лише одне. Знайти більш ранні згадки, вірогідно, можливо. Але, напевно, мова може йти буквально про уточнення в кілька років. Максимум, видається, до десяти. Майже напевно, обидві частини хутора первинно з'явились саме в 90-х роках 18 сторіччя. Можливо, в кінці 80-х. Але не раніше точно.

На Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року місце, де зараз розташоване Очеретове, повторимось, знаходиться в межах земельної ділянки, що була первинно відмежована за військовими обивателями “с прочими” слободи Коломака (ділянка № 111).

Ніяких населених пунктів на той час на цьому місці не позначено і не було. А ось назва “Очеретоватая” вздовж яру, поруч з яким і знаходиться Очеретове, позначена вже й тоді. Правда, на плані так названий не яр. А “долина”. Але, очевидно,  загалом цей топонім тоді вже існував та давніший за населений пункт.

Прізвище Очеретяний зустрічається серед військових обивателів Коломака в сповідних розписах його церков кінця 18 сторіччя.

Неподалеку, наприклад, біля Каленикова вбік сучасного розташування Майдану та того ж Очеретова на цьому ж плані позначено яр Євтушенків. Ця назва, майже напевно, пов'язана саме з прізвищем.

Але чи мало прізвище Очеретяний (чи в подібних варіаціях) якесь відношення до виникнення назви “долини” Очеретоватої невідомо. Тим більше, що саме прізвище, хоч і присутнє, але не було особливо розповсюдженим.

А ось, що від вже цієї назви, цього топоніму пішла назва хутора (точніше, хуторів) Очеретоватих - майже напевно.

А назву первинно вони мали саме таку. Очеретів, Очеретове — це вже подальша дещо спрощена варіація.

Також відносно недалеко від сучасного місця розташування села на плані 1784 року під № 107 позначена земельна ділянка, що тоді належала прапорщиці Ганні Абрамівні Лесевицькій. Населених пунктів і в її межах тоді ніяких не було. Тому і назву вона мала з відповідною складовою - “Субботина пустошь”. А знаходилась ця “пустка” трохи північніше і трохи східніше за сучасне розташування населеного пункту.

У подальшому первинно єдина земельна ділянка “військових обивателів” Коломака була розмежована на велику кількість окремих частин. Наприклад, за результатами межування, проведеного в 1876-77 роках (РДАДА, ф.1354, оп. 565, частина 2) серед них були присутні і слободи Коломака:

- “144-я часть с селом Сидоренковом владения общества Государственных крсн того села с хуторами и Коломакской волости”;

- “145-я часть на коей поселен хутор Очеретов владения неслужащих дворян Василия и Михаила Максимовых Пирликов”;

- “146-я часть на коей поселен хутор Могилясов влад. Действительного Статского советника Барона Михаила Розена”.

До речі, це були останні за порядковими номерами три частини колись, при первинному межуванні, єдиної земельної ділянки коломацьких військових обивателів. Ці землі знаходились біля одного з кордонів власне цих первинних “коломацьких” земель.

Серед наявних ревізій Валківського повіту окремих ревізій військових обивателів/державних (казенних) селян хутора Очеретоватого (Очеретова) не існує. Ревізії військових обивателів/державних (казенних) селян Коломацької волості 1850 та 1858 року взагалі, з дуже великою ймовірністю, не збереглись. У всякому разі, в Державному архіві Харківської області, де зберігаються усі аналогічні ревізькі казки Валківського повіту того періоду, вони відсутні. Але справа не в цьому. Майже напевно, окремих ревізій Очеретоватого (Очеретова) за цією категорією мешканців взагалі не існувало ніколи. У всякому разі, сам казенний хутір Очеретоватий (Очеретів) достеменно вже існував в 1822 року. А, з дуже високою ймовірністю, вже і в 1797 році. Але його мешканці і до того (наприклад, в ревізії 1816 року і більш ранніх) були переписані в Коломаці. І після того також. Ревізія військових обивателів Коломаку 1835 року збереглась і існує. І там, без якогось розподілу за реальними населеними пунктами, переписані усі мешканці казенних хуторів, які існували від Коломаку. Без зазначення цих хуторів, їх назв. В тому числі, і казенного хутора Очеретоватого (Очеретова). Сповідні розписи та метричні книги дають однозначні підстави стверджувати щодо конкретних людей, що вони відносились до категорії військових обивателів та були в цей час, приміром, мешканцями саме хутора Очеретоватого. В ревізії ж вони ж, ці конкретні люди, їх конкретні родини саме Коломаку. В ревізії, звичайно, військових обивателів. Але просто Коломаку.  Майже напевно, повторимось, так було і надалі. І в 1850 році. І в 1858 — в останній, 10-й, з проведених взагалі ревізій.

Мешканці казенних хуторів від Коломака, таким чином, продовжували формально зберігати прив'язку саме до Коломака. Умовно кажучи, сучасною мовою, своєрідну “прописку” чи “реєстрацію”. А коріння мешканців цих хуторів, дійсно, не формально знаходилось в Коломаці. Вони, насправді, заселялись саме звідти. І казенний хутір Очеретоватий (Очеретів) також.

А ось піддані селяни, мешканці власницького хутора Очеретоватого (Очеретова) були переписані окремо. Чи хуторів. Чи частин Очеретоватого (Очеретова). Мабуть, трактувати можна по-різному. Але факт залишається фактом. Ці ревізії були окремі. Вони саме Очеретоватого (Очеретова). І вони існували. І існують. На відміну від військових обивателів/державних (казенних) селян. Хоча, очевидно, казенний хутір чи казенна частина хутора Очеретоватого (Очеретова), незалежно від тих чи інших подібних трактувань, були основними та більшим за кількістю мешканців.  Хоча і з ревізіями підданих щодо Очеретоватого/Очеретова та прямих його “спадкоємців”, як виявляється, є деякі нюанси. Але про ці нюанси і про те, яке відношення до Очеретового мають селяни з ревізії Миколаївки, дещо далі.

ВЛАСНИЦЬКИЙ ХУТІР (ВЛАСНИЦЬКІ ХУТОРА)

Вперше серед ревізій хутір Очеретоватий з'являється в 1795 році. Як “знову заведений”. З прямою вказівкою про те, що заснований він був саме в період між проведенням попередньої (1782 року) та поточної (1795 року) ревізій. “Заведений”, тобто заснований, хутір був поміщиком, відставним підпорутчиком Опанасом (“Афанасием”) Хомичом (“Фоминым сыном”) Пирликом. Як зазначено в заголовку самої ревізії, Опанас Пирлик був тоді мешканцем слободи Коломака та піддані з цього перепису були в попередній ревізії 1782 року “положены в подушном окладе” саме в Коломаці. Тобто показані за ним же в Коломаці. Так, дійсно, і було. Але, насправді, не всі. Ця інформація відповідала дійсності. Але вона була загальною. Деякі селяни, і про це було зазначено конкретно, з цієї ревізії “достались по билету в 795 году” від майора Андрія Максимовича з Катеринославського намісництва Костянтиноградського повіту хутора Тагамличанського. Всього ж в ревізії було показано 20 підданих чоловічої статі та 19 жіночої.

Зазначений хутір Очеретоватий Опанаса Пирлика і серед “вновь заведенных селений ... по нинешней 5 ревизии” в спеціальній відомості Валківського нижнього земського суда (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 113, арк. 227).

В 1811 році ревізій хутора вже дві. Одна — того самого підпорутчика. Опанаса Хомича Пирлика. В ній зазначено всього 17 підданих. В цій ревізії переписували тільки чоловіків. Інша — його сина порутчика Опанаса Опанасовича Пирлика, де показано 3 підданих. До речі, в першому випадку хутір названий, як і відначально, Очеретоватим. А в другому (Опанаса Опанасовича) назва зазначена вже, очевидно, у дещо спрощеній варіації — Очеретів (“хутора Очеретового”).

В ревізії 1816 року, в підсумку, в хуторі показано 16 підданих чоловічої та 19 жіночої статі підпорутчика Опанаса Хомича Пирлика та, відповідно, 4 та 3 його сина порутчика Опанаса Опанасовича. В обох випадках тут, до речі, хутір названий Очеретоватим.

В ревізії 1835 року власниками підданих в хуторі продовжують бути Пирлики. А саме, “неслужащий дворянин” Василь Максимович Пирлик (всього 3 підданих чоловічої статі та 2 жіночої). Йому селяни, як зазначено в самій ревізії, лишились у спадок після смерті діда підпорутчика Опанаса Пирлика і по розділу з дядьками в 1818 році. Але, з'являються також і піддані Титулярної радниці Ганни Григорівни Могилясової (“Могилясовой”) (всього 12 чоловічої та 10 жіночої статі). Ці селяни, як зазначено, були придбані в 1820 році в поміщика Пирлика, поміщиці підполковниці Пирликової, а також поміщиці Пащинської в 1826 році, Титулярної радниці Венецької (“Венецкой”) в 1831 році, Титулярного радника Пащинського в 1822 році та порутчика Дмитра Абази в 1822 році.

У випадку ревізії Василя Пирлика населений пункт названий хутором Очеретоватим. У випадку Ганни Могилясової - “деревней Очеретовой”.

Напевно, саме від прізвища Могиляс (Могилясів) пішла й назва хутора, що фігурує в деяких джерелах — Могилясів  (Могилясівський). В тому числі, хутір Могилясівський (“Могилясовский”) позначено й на карті Шуберта 1869 року. Чи треба/можна вважати його окремим від Очеретоватого/Очеретова? Мабуть, це питання трактувань. Очевидно, землі різних власників були відокремлені. В тому числі, поміщиків як один від одного так і від військових обивателів/державних (казенних) селян. Також очевидно, що ці землі знаходились, в даному випадку, у безпосередній близькості. Як і хутір Могилясівський показаний на тій же карті Шуберта у безпосередній близькості від хутора Очеретоватого. Тому можна вважати, що це були і хутори, що безпосередньо межували, а можна, що це були частини одного хутора. Однак, треба зазначити, що, наприклад, станом на 1909 рік хутір Очеретів, як подано в довіднику, складеному та виданому Санітарним бюро, входив до складу Коломацької волості Валківського повіту. А “деревня” “Очеретово” з альтернативною назвою “Могалясовка”, в той же час, була в складі Гряківської волості. Як, до речі, й багато інших колишніх власницьких населених пунктів, що розташовувались поруч. Наприклад, Ганнівка, Трудородительський (Романівський), Майдан, Калеників.

Розподіл цього хутору між власниками присутній вже в сповідному розписі Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) 1822 року (ДАХО, ф. 40, оп. 110, спр. 831). На той час в цьому документі виокремлені та виділені піддані хутора Очеретоватого підполковника Пантелеймона Опанасовича Пирлика, того ж хутора Штабс капітана Івана Опанасовича Пирлика, Максима Опанасовича Пирлика. Очевидно, це були батько Василя Максимовича та його дядьки. Також в цьому сповідному розписі, безпосередньо після підданих Пирликів, окремо виділені прочани з хутору Титулярного радника Івана Стефановича Могиляса. Напевно, це і був перший власник селян там з роду Могилясів. І, вірогідно, був він чоловіком, що станом на 1835 рік вже помер, Ганни Григорівни.

Зазначені в цьому сповідному розписі окремо і “військові обивателі” хутора Очеретоватого. І їх вже тоді помітно більше, ніж підданих зазначених вище поміщиків в цьому хуторі. Але про це докладно окремо трохи далі.

В метричних книгах Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) 1836-37 років зустрічаються записи щодо підданих хутора “при річці Очеретоватій поручика Дмитра Івановича Могиляса”. А також “при річці Очеретоватій” Штабс капітана Григорія Олександровича Павлова. Напевно, Дмитро Іванович був сином Івана Степановича (Стефановича) та Ганни Григорівни. І, напевно ж, став власником, отримавши спадок.

Але в ревізії 1850 року серед власників Очеретова Могилясів вже нема. Натомість, присутні Розени. А саме, Статський радник, барон Михайло Карлович Розен. Селяни з цієї ревізії “деревни Очеретовой”, як зазначено, були придбані новим власником у майорши Єлизавети Буличевої (“Елисаветы Булычевой”) в 1844 році, а також в Титулярної радниці Наталії Могилясової (а їх, дописано олівцем, дістались від Ганни Могилясової). Всього в цій ревізії було зазначено 7 чоловіків та 10 жінок підданих.

Продовжував бути власником селян в хуторі Очеретоватом в цій ревізії також і Василь Максимович Пирлик (відповідно, в підсумку всього три піддані жіночої статі).

Нарешті, в ревізії 1858 року серед підданих Василя Максимовича Пирлика хутора Очеретоватого всього 2 особи жіночої статі “дворових”.

В “деревне” Очеретовій Дійсного статського радника та кавалера Михайла Карловича Розена в 1858 році показано в підсумку всього 1 підданого чоловічої статі та 1 піддану жіночої.

Також в 1858 році присутня окрема ревізія підданих в “деревне” Очеретовій “Умерших Наследников Подполковницы Баронессы Марии Розен, Коллежской Ассесорши Веры Павловой, Майорши Елисаветы Булычевой, Коллежской Советницы Прасковьи Крыловой, уступивших свои части мужу покойной Действительному Статскому Советнику Барону Михаилу Карлову Розену, совместно с принадлежащею ему седьмою частью, состоящих мужескаго и женскаго пола дворовых людях”.

Незважаючи на складне формулювання, фактично, це ревізія підданих того ж Михайла Розена. В ній, у підсумку, міститься 15 чоловіків та 19 жінок.

В архіві Головної викупної установи Міністерства фінансів Російської імперії збереглась справа щодо викупу земельних наділів колишніми підданими тимчасовозобов'язаними селянами Барона Михайла Карловича Розена в “деревне” Очеретовій (РДІА, ф. 577, оп. 45, спр. 253).

В переліку населених пунктів Харківської губернії за даними 1864 року (видання Міністерства внутрішніх справ 1869 року) присутні два колишніх власницьких хутора, які, очевидно, мають відношення до сучасного Очеретова. А саме, “Очеретов” при колодезі, що мав всього 2 двори та 14 мешканців (6 чоловіків та 8 жінок). Та “Очеретов (Лозоватой)” при колодезях, що був відчутно більше першого та налічував 23 двори та 161 мешканця (78 чоловіків та 83 жінок).

Вірогідно, “Очеретов (Лозоватой)” відповідає саме власницькому хутору на місці позначення хутора Могилясівського на карті Шуберта. Зовсім недалеко від нього, але вже з полтавського боку, на тій же карті Шуберта позначено хутір “Лузов”. Зараз там знаходиться населений пункт під назвою Лозуватка. В інших джерелах зустрічаються і інші, дещо видозмінені варіації назви. Але її основа та ж. В цій близькості до хоч і вже полтавської Лозуватки, можливо, і криється альтернативна назва цього Очеретова.

Але чому ж така невідповідність кількості мешканців “деревни” Очеретовій Розенів в ревізіях 1858 року і цього хутора з довідника? Чи з'явилась відносно велика кількість мешканців там досить швидко в період між 1858 та 1864 роками? Чи?

Насправді, правдоподібним здається інше пояснення. В метричних книгах Тихонівської церкви Сидоренкова регулярно згадуються мешканці Власницього хутора Очеретового. В тому числі, регулярно згадуються представники різних прізвищ, яких нема і не було в ревізіях поміщиків Очеретоватого/Очеретова/Очеретової.

Проте вони присутні, наприклад, в ревізії Миколаївки 1858 року. Сама по собі ця Миколаївка виразно інший населений пункт. З іншим місцем розташування. Та іншою історією. Це Миколаївка донедавна Шляхівської сільської ради Коломацького району (зараз вже — Богодухівського). Але належала ця Миколаївка в той період тим самим Розенам.

Цілком вірогідно, що частина селян фактично була переселена Розенами до “Очеретової”, але без формального відображення в ревізіях. Або просто це відбулось, дійсно, після 1858 року, вже наприкінці періоду існування кріпосницького права. І тоді, таке переміщення і не повинно було знайти своє відображення в останній ревізії 1858 року.

У будь-якому разі, зв'язок між мешканцями Власницького хутора Очеретова з метричних книг Тихонівської церкви Сидоренкова та багатьма підданими з ревізії Розенів Миколаївки 1858 року простежується явний та однозначний. І не тільки 1858 року. І не тільки Розенів. Принаймні, значна частина цих прізвищ і родин їх носіїв мають більш глибоке коріння саме в Миколаївці. Принаймні, з 18 сторіччя.

Саме “родом” з цієї Миколаївки в Очеретовому з'явились прізвища: Чередниченко, Мамка (Мамченко), Симоненко, Бережний, Гура, Онищенко, Потапенко, Гарбуз, Лейба, Будицький та інші.

А очеретівські дворяни Пирлики, до речі, поступово перетворились майже на селян. Принаймні, здається, з точки зору реального статусу. Формально вони залишались дворянами. Але, як видно з тих же метричних книг Тихонівської церкви, шлюби між ними та селянами були регулярною нормою. Сам рід став достатньо великим в Очеретовому. А власність, здається, навпаки. Достатньо обмеженою. І деякі з його представників навіть брали участь в селянському погромі маєтку купців Івана та Федора Воликів в 1902 році. І були за це судимі (Политические процессы в России 1901-1917. Ч. 1. 1901-1905 / общ. ред. Л. И. Гольдмана. - М., 1932., сторінки 30-31).

КАЗЕННИЙ ХУТІР

Мешканці казенного хутора Очеретоватого - “військові обивателі” з прямим зазначенням цієї назви виділені і показані окремо в сповідному розписі Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) 1822 року. І вони достеменно були колись мешканцями Коломака. А формально і на той час продовжували ними бути. До речі, саме до причету церкви Георгіївського (Каленикова), яка існувала з 1794 року,  відносився хутір (хутори) Очеретоваті (Очеретові) до появи Тихонівської церкви в Сидоренковому в 1863 році. Церква там була спочатку Георгіївська, а потім — Покровська. Після появи Тихонівської церкви в Сидоренковому — вже до неї. А саме Сидоренкове, до появи власної церкви, ще коли це був хутір Сидоренків (бо слободою або селом за визначенням населений пункт став саме з моменту появи власної церкви) відносилось до причетів церков Коломака.

Це достеменні факти. Але, дуже вірогідно, цей казенний хутір виник приблизно в той же час, що і однойменний власницький. Наприкінці, в самому кінці, 18 сторіччя. Мабуть, він з'явився раніше, до речі, ніж Сидоренків поруч. Принаймні, на Спеціальній карті Західної частини Російської імперії 1826-1840 років хутір Очеретоватий вже позначений, а Сидоренків поруч ще ні. Безпосередньо це нічого не доводить. В 1822 році достеменно існували вже обидва казенних хутора: і Очеретоватий, і Сидоренків. Та й власницький хутір Очеретоватий достеменно вже існував, як мінімум, з 1795 року. Теоретично, самого його було достатньо для позначення на карті. Хоч і великим тоді його назвати не можна.

Але на підтвердження версії про заснування казенного хутора Очеретоватого саме ще наприкінці 18 сторіччя існують хоч і не безперечні, але дуже переконливі документальні свідчення.

В сповідному розписі Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) 1797 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 100а) безпосередньо та прямо виділені прочани — піддані черкаси “деревни Очеретоватой помещика Афанасия Пирлика”. Що цілком природньо та логічно, зважаючи на те, що ревізії прямо вказують на існування цього населеного пункту в цей час. Але, крім цього, безпосередньо перед цими прочанами йдуть окремо виділені та явно відокремлені від інших “казенные обыватели и их домашние”. При цьому, в самому кінці сповідного розпису є ще одна група “казенных обывателей и их домашних”. Явно відокремлена від першої аналогічної групи. Дуже логічно припустити, насправді, що ці дві групи прочан були мешканцями, відповідно, двох хуторів. Казенних хуторів. Але вони там не названі. Ці хутора.   Назв нема. Але можна порівняти прізвища. Друга група “казенних обивателів”, що в самому кінці розпису, вірогідно відповідає у подальшому мешканцям хутора Явтушенкова (Явтухова, Євтушенкова, Євтухова). Мабуть того, що відповідає сучасній Явтухівці поруч з Калениковим. Бо хуторів з такою назвою (в різних варіаціях) колись існувало від Коломака, як мінімум, два. Але інший виразно ближче до самого Коломака, ніж до Каленикова. То ж, логічно припустити, що від повинен був відноситись до причету саме однієї з церков самого Коломаку. Але це відступлення від даної теми. Ремарка.

Повернемось до питання казенного хутора Очеретоватого. Якщо порівняти прочан з першої групи “казенних обивателів” цього розпису, приміром, з прочанами з казенного хутора Очеретоватого зі “сповідки” Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) 1822 року, стає майже очевидно, що ця група відповідає саме цьому хутору. Спадкоємність мешканців очевидна.  Звичайно, відповідність далеко не повна. Хоча б тому, що в 1822 році там, очевидно, більше мешканців. Більше “коломацьких” прізвищ взагалі. Але логічний факт в тому, що надалі їх стане ще більше. Хутір збільшувався, напевно, не тільки завдяки природньому приросту населення. А й завдяки новим поселенцям. Але багато тих самих людей присутні в обох випадках. Різного віку, безумовно. Але спадкоємність наочна.

В розпису 1797 року в зазначеній групі “казенних обивателів”, зокрема, фігурують такі прізвища: Дригайло, Батенко, Ведмідь, Безрукавий, Ільченко. Серед прочан Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) з казенного хутора Очеретова 1822 року наявні: Довгинцов, Філоненко, Батенко, Ведмідь, Зайц, Безрукавий, Москаленко, Неділька, Ільченко, Токаренко, Дригайло, Борисенко, Таловиря, Крамаренко, Ємець, Проценко, Скорик, Сторожко, Хміль, Доценко.

А вже трохи пізніще в казенному Очеретовому з'явились і представники інших “коломацьких” прізвищ саме з військових обивателів. Наприклад, Сорочинські.

Після відміни кріпосницького права, очевидно, поділ між колишніми власницькими частинами та казенною Очеретоватого (Очеретова), як мінімум, поступово нівелювався.

Хоча власницьку частину хутора в метричних книгах Тихонівської церкви Сидоренкова продовжували називати буквально Власницьким (“Владельческим”) Очеретовим (“хутора Очеретова Владельческого”). На відміну від казенної частини, назву якої, переважно, зазначали без якихось додаткових уточнень. Тоді вже, до речі, саме “Очеретів”, “Очеретовий”. Назви, взагалі, мають тенденцію до спрощення. І відначальний варіант “Очеретуватий” (“Очеретоватий”) поступово вийшов із вжитку.

Як видно з цих самих метричних книг, як мінімум, більшість мешканців “Власницького” хутора складали селяни та їх нащадки з “корінням” з Миколаївки. Колишні піддані Розенів, які формально навіть ніколи не були присутні в ревізіях Очеретова/Очеретового/Очеретоватого. В ревізіях вони були переписані саме в Миколаївці. Знову ж таки, як мінімум, переважно.

Сам же “Власницький” Очеретів хутір, майже напевно, відповідав “Очеретову (Лозоватой)” з переліку за даними 1864 року, “деревне” “Очеретово (Могалясовка)” тоді Гряківської волості з переліку 1909 року та тому ж Могилясову/Могилясівці в різних варіаціях з інших джерел.

Хутір “Очеретов” показаний в складі Коломацької волості Валківського повіту в першому виданні Пам'ятної книжки Харківської губернії 1862 року.

В переліку населених пунктів Харківської губернії за даними 1864 року (видання Міністерства внутрішніх справ 1869 року) зазначений, в тому числі, казенний хутір “Очеретовой (Очеретов)” “при колодцах”, що мав 47 дворів та 185 мешканців чоловічої статі та 173 жіночої. Останній і був, так би мовити, основою сучасного Очеретова. Але і два перших, про які вже йшла мова, також мають до нього безпосереднє історичне відношення.

За результатами перепису населення Російської імперії 1897 року в хуторі Очеретовому налічувалось 684 мешканця (340 чоловіків та 344 жінки).

Хутір “Очеретов”, повторимось, присутній і в переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро в 1909 році, в складі Коломацької волості. Але, повторимось знов, одночасно в тому ж довіднику в складі Гряківської волості присутня “деревня” “Очеретово” з альтернативною назвою “Могалясовка”. Тобто в той час ці хутори, чи частини одного хутора, таким чином, все ж розрізнили та розділили навіть з точки зору адміністративно-територіального устрою на рівні поділу на волості.

Але казенний хутір Очеретоватий (Очеретів) увесь час існування Валківського повіту точно входив саме до складу Коломацької волості. Зберігаючи, таким чином своєрідний офіційний зв'язок на рівні адміністративно-територіального устрою з Коломаком, з якого свого часу він і був заселений.

Згодом же, у подальшому, ця ситуація дещо змінилась.

За даними щодо адміністративно-територіального поділу УРСР станом на 1 вересня 1946 року  Очеретівська сільська рада знаходилась в складі Коломацького району Харківської області. До її складу тоді входили саме село Очеретове та хутір Майдан.

А ось за даними щодо адміністративно-територіального поділу УРСР станом на 1 січня 1972 року Очеретове вже не було центром сільської ради. А увійшло в склад Сидоренківської. При цьому, разом з Сидоренковим та територією відповідної ради в цілому, знаходилось вже в складі Валківського району. Треба зазначити, що на той момент окремий Коломацький район взагалі був розформований та не існував. Але після його відновлення зазначена Сидоренківська сільська рада так і залишилась в складі саме Валківського району. А вже після об'єднання, в тому числі, колишніх Валківського та Коломацького районів в складі  утвореного в нових межах Богодухівського району, колишня територія цієї ради лишилась в межах Валківської територіальної громади.

Автор: Олександр Подолянко