- Яка була потреба так назвати поселення?
- Чесно кажучи, не знаю. Наскільки терміново потрібна відповідь? Маю надію, що хоч не негайно.
Якщо ж серйозно, то принаймні я, і правда, не знаю, чому Нагальне назвали саме так. Можу сказати впевнено лише, що виникло це поселення первинно як казенний хутір Нагальний. Хоча і перекручували його назву різноманітно та регулярно в різних джерелах. І “Начальним” називали, і Нагольним, і ще якось. Але він все ж був Нагальним. Хутір цей згадується, як мінімум, в Переліку населених місць Харківської губернії за даними 1864 року, видання Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ 1869 року. Саме як казенний хутір при колодязях “Нагальный” з 22 дворами та 114 мешканцями обох статей.
В переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному санітарним бюро в 1909 році, його назва, напевно, перекручена та подана в складі Коломацької волості як “Натальный”. Якщо чесно, не дивно. Повторюсь, назву цю перекручували регулярно. І як, здається, тільки це не робили. Вірогідно просто тому, що це суто українське слово для когось було незвичним, невідомим, незрозумілим. Тому нічого примітного в перекрученні назви Нагального і в цьому Переліку 1909 року нема. Одним більше. Перекрученням. Одним менше.
Примітно там інше. Разом з тим, що сама ця основна назва подана невірно, присутня там також і додаткова, альтернативна назва хутора — “Василенковъ”. А назва ця, дуже ймовірно, вже своєрідне відсилання до прізвищ деяких поселенців. Достатньо стандартна ситуація. Хоча і не загальне правило. Сама назва Нагального яскравий приклад, що правило це далеко не загальне. “Нагальний” точно не від прізвища пішло. Від чого конкретно, повторюсь, для мене загадка. На жаль. Так само, на жаль, що і розповісти про спочатку хутір Нагальний, а зараз вже село Нагальне особливо і нема чого. Принципового.
Хіба що про те, що знаходиться воно і завжди знаходилось, фактично з часів формування та заселення Слобожанщини як такої, на самому адміністративному кордоні між Полтавщиною та Слобожанщиною. З боку Слобожанщини. Але буквально поруч вже полтавська Іскрівка. Досить давня, до речі. Порівняно, звісно. Як для цієї місцевості. Чи не найдавніша в певному локальному сенсі. Серед навколишніх поселень. Іскрівка ця, заснована Іваном Іскрою та названа в його честь, існувала достеменно ще до 1718 року. Звичайно, той самий Коломак виник точно ще раніше. Але знайти щось ближче до тієї самої Іскрівки і раніше, мабуть, вже не вийде.
Той самий хутір Нагальний, безумовно, як поселення виник значно пізніше. На тому ж Генеральному Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року на місці розташування сучасного (та історичного) Нагального, умовно кажучи, нічого нема. Ну, поселень ніяких точно нема. А що, до речі, теж примітно та цікаво - майже там, де зараз проходить в цій місцевості залізниця, на цьому плані показано розташування шляху з Полтави в Красний Кут. Тоді не тільки ще не було залізниці, звичайно. І не автостради, безумовно теж. Але ... така от спадкоємність. Реальна. Наочна. Та наявна. Щодо шляхів сполучення в широкому сенсі.
А більше, і правда, розповісти ... і нема чого особливо.
Саме про Нагальне безпосередньо.
Тому, якщо вже так, краще наведу трохи цікавої інформації, яка має, принаймні, опосередкований зв’язок і з цим поселенням також.
Сам цей хутір Нагальний розташований був і Нагальне розташоване зараз, якщо не в межах та кордонах, то на межі та на кордоні так точно земельної ділянки, яка позначена під № 116 на згаданому Генеральному плані 1784 року. В верхів’ї позначеного на цьому плані яру Страшного (“оврагъ Страшной”). В подальшому. Не тоді. Тоді його ще не було. Яр вже був. Хутора ще ні. А ділянка ця вже відмежована була.
Яр, до речі, цей в подальшому стали називати, здається, Смородським. Замість “Страшного”. За прізвищем одного з нових співвласників землі в межах тієї самої ділянки. Одного з багатьох співвласників. Колезького реєстратора Івана Ілліча Смородського. Це було пізніше. Помітно. На чи не десяток десятків років. Чи не на сотню. Ну, плюс-мінус. З масштабним “кроком” в десяток років. І співвласників було, повторюсь, помітно багато. В межах ділянки під назвою Іллінська. Саме така в неї була назва. Тоді. І до того.
А ще і до того теж, в тому ж кінці 18 сторіччя, співвласників теж в цієї ділянки було незвично багато. І звалась вона так само Іллінською. Хоча в Економічних примітках (ДАХО, ф. 24, оп. 3, спр. 4) до того самого Генерального плану записана чомусь помилково як “Новинская”. Записана, десь вже в цьому документі запис такий перекреслено, а зверху дописано “Ильинская”, десь в цьому документі “Новинская” не виправлено. Але ... Іллінська вона була.
І цікава і історія та історії, з нею пов’язані. І просто навіть та інформація, що подана про неї в тих самих згаданих Економічних примітках. Хоча б з точки зору тих самих вже тогочасних співвласників. Вже тоді їх такої сукупності, яка була. Їх різномаїття.
Нижче ж просто розшифровка тієї самої інформації (арк. 68зв.-69).
“Пустошь Новинская принадлежащая к слободе Коломаку, общаго владенія господина генералъ аншефа и кавалера графа Ивана Симоновича Гендрикова, маіора Ивана Павлова сына Воиновича, Бунчуковаго товарища Ивана Иванова сына Богдановича, полковницы Настасьи Ивановой дочери и детей ее прапорщиковъ Алексея, Михайла Юрьевыхъ капитана Андреяна Александрова детей Лесевицкихъ, сотника Ивана Лукьянова сына Бутовича, подпрапорныхъ Максима Маркова сына и Федора, старшинскихъ детей Максима, и гусара Петра Сидоровыхъ детей, и вдовы подпрапорнической жены Авдотьи Михайловой дочери Гречкиныхъ старшинскихъ детей Федора и Парасковьи Гавриловых детей Денисевичевыхъ, подпрапорныхъ Михайла Евстафіева сына Жабутинскаго Петра Михайлова сына Вдовицы, канцеляриста Василья Иванова сына Сисева, священника Макарія, дьячка Петра Васильевыхъ детей Черниговскихъ, да слободы Коломака войсковыхъ обывателей.
Оная пустошъ положеніе имеетъ на правой, долины Шелестовой, на левой оврага Страшной и по обе стороны онаго оврага, и отъ вершковъ безымянныхъ, грунтъ земли урожаи хлеба, такожъ сенныя покосы лесъ строевой въ немъ званіе зверей и птицъ роды какъ описано в № “115”-м ” оная земля и сенкосъ обрабатывается подъданными черкасами и войсковыми обывателями слободы Колымака”.
Автор: Олександр Подолянко