Сучасні села Михайлівка Валківської міської та Миколаївка Коломацької селищної громад за даними первинного межування, проведеного в 1778 році, належали полковнику Матвію Прокоповичу Куликовському. При цьому вже тоді це були два села. Тобто в кожному з поселень вже була власна церква.
Щодо власне церков, то в фонді 2007 “Харківське духовне правління” Центрального державного історичного архіву України в місті Києві збереглись, як мінімум, метричні книги церкви Покрова Пресвятої Богородиці Миколаївки починаючи з 1761 року, а Святого Михайла (Архангела Михайла) Михайлівки — починаючи з 1777 року.
Що ж до деяких нюансів володіння цими поселеннями за даними вже того самого первинного межування та супутніх йому документів, то щодо Михайлівки з хуторами (включно з “Грековим”, який є сучасним Гряковим вже Полтавської області) власником зазначений безпосередньо полковник Матвій Прокопович Куликовський. Він і тільки він. Що ж до Миколаївки (разом з Кантакузівкою), то Матвій Прокопович вказаний там співвласником разом з сином Миколою. Це має значення, скоріше, не з точки зору того, хто саме там тоді був власником. В будь-якому разі власниками цими були саме представники родини полковника Куликовського на чолі з тим самим Матвієм Прокоповичем. Як, до речі, і великої (чи, навіть, величезної) кількості та обсягу інших володінь в межах і Слобожанщини в цілому, і Валківщини зокрема. Просто це додатково пояснює майже напевно, чому саме Миколаївка отримала власне таку назву (і має її досі). Насправді, майже безсумнівно, що вона була названа на честь того самого сина Матвія Прокоповича — Миколи Матвійовича. Хоча, теж майже напевно, ще батьком. На честь сина. До речі, ще один нюанс саме з цього приводу. Поміщиком зазначеної Миколаївки, приміром в сповідному розписі Покровської (Покрови Пресвятої Богородиці) церкви цього поселення 1797 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 100а, арк. 441) вказаний теж саме тоді вже Надвірний радник Микола Матвійович Куликовський. Він і тільки він. Точніше, разом з власною родиною, дружиною та дітьми. І поміщиком, і прочанином церкви. Тобто як власне мешканець. Як мінімум, в межах причету церкви.
Хоча, насправді, і без таких додаткових пояснень, також майже напевно, і Михайлівка отримала (і має досі) свою назву цілком аналогічно. Не за іменем сина полковника Матвія Куликовського Миколи, звичайно. Але так само на честь сина полковника Матвія Куликовського. Просто іншого його сина. Власне того, якого звали Михайлом.
Що ж до Куликовських цих як таких і самого полковника Матвія Прокоповича Куликовського, то полковником він був Харківського полку. Як і, свого часу, його батько — Прокіп Васильович. Власне, Матвій Прокопович був останнім харківським полковником, відомим в історії. З 1757 року. І вже до моменту скасування полкового устрою Слобожанщини як такого в 1765 році. А потім вже його сини, і Микола свого часу, і Михайло були, зокрема, і очільниками (“Предводителями”) валківського повітового дворянства. Власне потім вже, саме після скасування полкового устрою в 1765 році, багато представників колишньої вже слобожанської полкової старшини разом з родинами це дворянство і отримали. В числі перших з яких був і сам колись Харківський полковник, а тоді вже хоч і теж полковник, але вже в іншому сенсі та контексті, Матвій Прокопович Куликовський.
І ще, до речі, щодо його синів Миколи та Михайла. Обидва були дітьми Матвія Прокоповича вже від другого шлюбу. Від якого були саме вони і тільки вони. Микола з них — старший. А дружиною цією другою та останньою останнього ж харківського полковника була на момент цього одруження Пелагія Степанівна — удова Івана Пилиповича Черняка, який сам в свій час був, зокрема, липцівським сотником. А, окрім цього, сином Пилипа Леонтійовича, який свого часу був, в тому числі, і тишківським сотником та, в свою чергу, сином Леонтія Черняка. Останній же колись обіймав і посаду Полтавського полковника.
Окрім іншого, Пелагія Степанівна була не тільки матір’ю Миколи та Михайла, а й ще і Уляни Аксентієвої та Агафії Бородаєвської, які самі отримали ці прізвища за чоловіками. А в дівоцтві мали прізвище Черняк та були доньками того самого Івана Пилиповича. Від якого в спадок отримали частини Іванівки, названої на його честь. Ця Іванівка колись (і довгий час) існувала в межах тієї самої умовної Валківщини. І довгий же час передавалась у спадок вже за лінією прізвищ Аксентьєвих та Бородаєвських. Хоча це вже, хоч теж цікава, але інша історія.
Дружиною ж Матвія Куликовського Пелагія Степанівна стала, здається, в 1746 році. Відповідно, і Микола і Михайло Матвійовичі народились пізніше. Цілком логічно, що і Миколаївка та Михайлівка, про які йде мова, не могли виникнути раніше. Принаймні, саме під цими назвами. Хоча, гіпотетично, якісь хутора там могли існувати і раніше. Тим не менш, дуже мало ймовірно, якщо це і було так, що до їх існування тоді мав якесь відношення Матвій Прокопович Куликовський. Як і напевно, якщо якісь хутори там і існували, то не більше ніж саме хутори. Хоча і якесь теоретичне існування хуторів на місці в подальшому зазначених Миколаївки та Михайлівки, в даному випадку, не більше ніж припущення. При чому припущення не в сенсі того, що так воно і було, а в сенсі того, що в мене, приміром, нема однозначних доказів, що цього не могло бути. Але з точки зору Миколаївки та Михайлівки, навіть в цьому випадку, це можна було б вважати своєрідною їх передісторією. А не частиною їх власної історії.
Найімовірніше ж, насправді, і Миколаївка і Михайлівка виникли не раніше 1750 років. Можливо Михайлівка, навіть, вже на початку 1760-х. Але і не пізніше тих самих 1760-х років теж однозначно.
В якості ж ілюстрації — фрагмент сповідного розпису церкви Покрова Пресвятої Богородиці Миколаївки 1797 року, про який вже йшла мова вище. З зазначенням серед прочан поміщика Миколаївки — Миколи Матвійовича Куликовського.
І ще одне “до речі”. Насамкінець в цьому випадку. Якщо довіряти даним цього документа щодо вказаного віку, то виявляється, що Микола Куликовський, маючи 49 років в 1797 році, народився приблизно в 1748 році.
Автор: Олександр Подолянко