Морозинський/Морозинівський або Виморочний хутір. Хутір “Морозиновской” неподалік Каленикового позначено вже на 10-ти верстовій Спеціальній карті Східної частини Російської імперії Шуберта 1826-1840 років.
Один з нечисленних там. В той час. Поруч нема багатьох, які позначені, приміром, на “триверстовій” карті Шуберта 1869 року. І хутора Мирошникова там ще не позначено.
А зараз на цьому місці знаходиться саме Мирошниківка. Точніше, це місце зараз знаходиться в межах сучасної території Мирошниківки.
А колись це був окремий хутір. З окремою історією. Більш давньою ніж у самої Мирошниківки.
І передісторією.
Почнемо з “приквелу”.
Вже в перепису Охтирського полку майора Хрущова 1732 року в містечку Коломаку показані “працівники” Ротмістра Йосипа (Осипа) Івановича Морозинського: “во дворе ево живуть в особых избах работники...". Всього їх тоді було 15 чоловічих ревізьких душ.
В другій ревізії підданих і працівників Охтирського полку 1744 року за вже “Київського гарнізону капітаном” Осипом Морозинським у тому ж Коломаці показані, в тому числі, селяни “живущие своими дворами а числитца в подданстве”, а також піддані “ево ж капитана в купленных дворех”.
Принаймні формально, повторимось, це переписи саме Коломака. Можливо, що і цілком реально.
В сповідному розписі Миколаївської церкви Коломака 1768 року показані вже “описні піддані черкаси” майора Осипа Морозинського, що помер.
Історія.
Хутір Морозинський та його земельна ділянка позначені під № 110 на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року.
І нема сумнівів в тому, що цей хутір мав назву саме на честь Осипа Морозинського.
Як і дуже вірогідно, що виник він фактично все ж ще за його життя.
Але достеменна перша згадка про цей хутір з зазначенням його назви, яку мені вдалось на даний момент знайти, датована 1771 роком. Піддані в прямо зазначеному хуторі “Морозинском” показані в сповідному розписі Успенської церкви Коломака цього року. Це вже після смерті Осипа. Всього одна родина селян. Але факт залишається фактом.
Факт також і в тому, що в документах первинного межування від 14 жовтня 1775 року, проведеного землеміром Вікуліним, хутір Морозинський зазначений як “виморочной, відомства Охтирської провінційної канцелярії”.
Взагалі, виморочним називали і називають майно, що лишилось по смерті особи, на яке не претендують або не можуть претендувати спадкоємці. Простими словами, це означає відсутність спадкоємців.
Чому їх не було? Чи чому їм не дозволили його успадкувати? Відповіді на це питання я не знаю. Скоріше за все, дійсно, просто не було чи не лишилось на момент смерті Йосипа Івановича спадкоємців. Але, в будь-якому разі, цей його хутір і його піддані селяни потрапили до відома Казни. Або, можна сказати, просто до Казни.
Але сам хутір, звісно, нікуди не зник.
Нікуди не поділись і його мешканці. Просто стали “виморочними селянами”. Або, як узагальнено називали тих, що потрапили до казни з різних причин (були відібрані у поміщиків, монастирів тощо) - “економічними селянами”. А потім, зрештою, і державними.
В ревізії 1782 року колишні піддані майора “Осифа Морозинского” переписані в самому Коломаці (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 8 та спр. 16). Самі ж ці дві ревізії подавав “определенный для смотрения виморочного имения маеора Осипа Морозинского подданной Иван Миронов син Солонцовой”.
В ревізії 1795 року піддані “виморочного маєтку” Йосипа Морозинського теж показані в Коломаці (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 104). Цю ревізію подавав тамтешній тогочасний “староста” Семен Васильович Бондар. І цей перепис міститься вже не серед підданих, а в окремій справі ревізій Харківської губернії щодо “економічних селян дворцових та виморочних черкас”.
Але в цей період, майже напевно, перепис цих селян в Коломаці був лише формальністю. Різні ж формальності могли час від часу змінюватись. Як от формальне причислення до того чи іншого населеного пункту. Чи знаходження в ревізії тих чи інших категорій селян. А хутір продовжував весь цей час безперервно існувати. І люди з “виморочного маєтку” мешкали саме там. В цьому хуторі.
Який почали називати і просто “Виморочним”.
В сповідному розписі Георгіївської церкви Каленикова (Георгіївського) 1797 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 110а) окремо показані мешканці “хутора Выморочного Гпдна Маиора Морозинского подданние черкаси и их домашные”. Тоді там були: Бондарі, Солонцови, Бугаї, Кузьменки.
В сповідному розписі Георгіївської церкви Каленикова (Георгіївського) 1822 року (ДАХО, ф. 40, оп. 110, спр. 831) його мешканці теж виділені окремо. Вже просто як “хутора Выморочного економические крестьяни и их домашние”.
Так само мешканці “хутора Виморочного” регулярно згадуються в записах, наприклад, метричних книг тієї ж церкви в 1836-37 роках. Вже як “казенні селяни”.
І на той момент вони вже були переведені саме до цієї категорії. Тобто стали такими ж казенними/державними селянами, як і колишні “військові обивателі”, що жили поруч.
Хоча і назва “Морозинський/Морозинівський” теж не зникла зовсім. А згодом і знову стала основною.
В ревізії 1816 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 161) присутній окремий перепис “выморочных крестьян” саме хутора “Морозинского” поруч з переписами саме “військових обивателів” інших казенних населених пунктів.
Так саме, як і в 1835 році (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 228). Там вони теж в хуторі “Морозинском” Коломацької волості. Теж виморочні селяни. І теж в одній справі з “військовими обивателями”.
Хутір ніколи не був великим. В 1835 році в ньому зафіксовано 38 чоловіків та 28 жінок: Литвини (Литвиненки), Солонцови, Бондарі.
Але і не зникав нікуди протягом 19 сторіччя.
Його переписи, напевно, існували і в ревізіях 1850 та 1858 років.
Просто взагалі ревізії за ці роки саме казенних/державних селян саме Коломацької волості, на жаль, не збереглись.
Принаймні, в харківському архіві (ДАХО) серед інших ревізії Валківського повіту цих років вони відсутні. В тому числі, і самого Коломака. Скоріше за все, вони просто втрачені.
Але і в першому випуску Пам'ятної книжки Харківської губернії 1862 року в складі Коломацької волості Валківського повіту він зазначений (“Морозиновка”).
І в переліку населених пунктів Харківської губернії за даними 1864 року (видання Міністерства внутрішніх справ 1869 року) казенний хутір “при колодязях” “Морозиновский (Выморочный)” теж є.
Тоді там було 13 дворів та 83 мешканця (44 чоловіка та 39 жінок).
Присутній хутір “Морозиновка” в складі Коломацької волості Валківського повіту і в Переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро в 1909 році.
І на карті Харківської округи 1927 року “Морозинівка” позначена.
І навіть на карті РСЧА 1941 року “Морозиновка” теж є. А ось в офіційному довіднику з адміністративно-територіального поділу УРСР станом на 1 вересня 1946 року цього населеного пункту вже нема.
Як і вже зараз він залишився тільки в історії.
Автор: Олександр Подолянко