Історія села Майдан донедавна сучасної Сидоренківської сільської ради Валківського району, а тепер вже Богодухівського, міцно пов'язана з історією Каленикова, що знаходиться поруч.
Але історія самого Каленикова — окрема тема.
Тут, власне, про сам Майдан, який знаходиться на самісінькому кордоні між Харківською та Полтавською областями.
Історичний зв'язок, саме виникнення населеного пункту безпосередньо пов'язані з Калениковим. Але не назва. Не ця назва.
Назва, до речі, з одного боку відносно сучасна. Первинно населений пункт називали не так. Точніше, населені пункти. Принаймні, назв точно було декілька. І частин цього Майдану також. Хоча, мабуть, їх можна вважати і саме частинами одного населеного пункту. З іншого ж боку, назва, сам топонім Майдан давніший і за село, і за його “метрополію” Каленикове. І, можна сказати, має саме “полтавське” коріння.
Але про все по-порядку.
На карті Шуберта 1869 року на цьому місці позначено розташування трьох хуторів Микільського (“Никольский”), Олександрівки (“Александровка”) та Новоселівки (“Новоселовка”). Вони вже тоді об'єднані загальною назвою Майданне (“Майданное”). Та розташовані вздовж балки Майдан.
Витоки цієї назви можна побачити, наприклад, в документі 1739 року. А саме, в межовому описі “Коломацького грунта”, що був проданий Матвієм Буцьким Кочубею. Мова там йде про землі, безпосередньо близькі до сучасного Майдану. І згадується там не один місцевий топонім. В тому числі і “Роблені Майданні Могили”. Населених пунктів тоді на їх місці та й десь безпосередньо поблизу ніяких не існувало. То ті “могили” і були для мешканців Полтавщини орієнтиром. Мабуть, під ними мались на увазі старовинні кургани чи їх залишки. Що й дали назву тим місцям загалом. І “балці”. І, зрештою, сучасному Майдану.
Тобто, саму цю місцевість, місце називали “Майданним” задовго до появи там взагалі якихсь населених пунктів. А вже потім, мабуть, первинна назва самої місцевості змінила і назву саме поселення. Перейшла й на нього.
Але хутори первинно були саме Микільський, Олександрівка та Новоселівка.
В ревізіях Валківського повіту вони вперше з'являються в 1835 році. Разом. І безпосередньо поруч.
Ще на Геометричному плані Валківського повіту 1784 року можна побачити, що місце їх майбутнього розташування знаходиться саме на земельній ділянці, що належала до тоді ще хутора Нижнього Каленикова. Це і є сучасне Каленикове. А в 1833 році воно вже було селом з власною церквою і мало назву Георгіївське.
Саме тоді, після смерті поміщиків Георгіївського Ротмістра Василя Івановича Фесенка (Фесенкова) та його дружини Ольги Романівни, спадок поділили між собою їх сини: Павло, Андрій, Микола, Олександр та Іван.
За капітаном Павлом та його малолітнім братом Андрієм лишились піддані у самому Георгіївському.
Юнкер Микола ж перевів селян, що дістались йому у спадок, з Георгіївського в хутір, який отримав назву Микільськ/Микільський. “Неслужащий дворянин” Олександр — в хутір Олександріївський/Олександрівський. А ось порутчик Іван заснував просто Новоселівку. Можливо тому, що похідна назва від імені Іван не була досить оригінальною. А відносно недалеко існувала вже й Новоіванівка. Втім, і назву Новоселівка та похідні від імен Микола та Олександр оригінальними назвати теж важко. Але, як би там не було, назви були саме такі. До речі, саме “Микільське”, можливо, тому, що й “просто” Миколаївка в тодішньому Валківському повіті вже існувала.
Хоча в метричних книгах Георгіївської церкви Георгіївського (Каленикова) хутір Івана Васильовича Фесенка називали і Іванівським також. Наприклад, такі записи є достеменно в 1836 році.
А в метричних книгах Тихонівської церкви Сидоренкова пізніше (сама церква з'явилась в 1863 році) використовували “загальну” назву “хутір Майданний”. Наприклад, достеменно в 1881 році.
Піддані в хуторах Микільському і Олександрівському і в наступних ревізіях 1850 та 1858 року продовжували належати тим самим Миколі та Олександру Васильовичам Фесенкам (Фесенковим). До речі, в 1858 році і в ревізії Колезького реєстратора Олександра, і в ревізії Штабс капітана Миколи присутні як селяни, так і дворові. З чого можна зробити висновок, що в цих хуторах знаходились і маєтки цих поміщиків.
Піддані ж хутора Новоселівки вже в ревізії 1850 року показані за спадкоємцями Колезької реєстраторши Мар'ї Іванівни Полопцевої (“Полопцевой”). Як свідчить позначення олівцем в самій цій ревізії взялись воно в ній: “От помещика порутчика Фесенкова без перечисления Казенной палаты”. Саму ж ревізію засвідчив опікун майна Штабс капітан Микола Васильович Фесенков. Як і ревізію 1858 року. Яка теж показана узагальнено за “спадкоємцями” Марії Іванівни, що померла.
До речі, і в 1850, і в 1858 роках підданих в хуторі помітно менше, ніж було в 1835 році. І сама назва Новоселівського, здається, “губиться” раніше за Микільський та Олександрівський. Принаймні, в Переліку населених місць Харківської губернії за даними 1864 року (видання Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ 1869 року) власницькі хутора “Никольск (Майданный, Никольский” та “Александровск (Александровский)” присутні. А ось Новоселівки, про яку йде мова, поруч нема.
Так само, як в Переліку волостей та “селений” Харківської губернії, складеному Санітарним бюро в 1909 присутні “х. Александровка” та “д.Никольская (Майдан)”. А Новоселівки поруч теж нема. До речі, тоді ці населені пункти входили до складу Гряківської волості. А не Коломацької. Як, наприклад, ще за даними 1885 року саме Каленикове (Каленіківське, Георгіївськ) теж було частиною саме Гряківської волості. Але адміністративно-територіальній поділ, взагалі, річ мінлива.
Лишились й справи щодо викупу земельних наділів після скасування кріпосницького права в 1861 році селянами хуторів Олександрівського та Микільського у Олександра та Миколи Васильовичей Фесенків (РДІА, ф. 577, оп. 45, спр. 456 та 11 відповідно). А ось щодо Новоселівки такої справи нема.
Хоча, наприклад, в даних межування 1870 року ділянки, що первинно належала до Каленикова, ця назва згадується (РДАДА, ф. 1354, оп. 565, частина 2). Самі ж землі, відповідно до тих даних землеміра Знобіна від 23 серпня, належали:
1-а частина села Каленикова з “деревней” Олександрівкою — Колезькому реєстратору Олександру Васильовичу Фесенку;
2-а частина села Каленикова — Штабс капітану Миколі Васильовичу Фесенку;
3-я частина села Каленикова з “деревней” Новоселівкою — Капітану та Кавалеру Павлу Васильовичу Фесенку;
4-а частина села Каленикова з “деревней” Новоселівкою — Спадкоємцям Колезької реєстраторши, що померла, Мар'ї Іванівни Полозової (тут прізвище наведено саме так) з дітьми;
5-а частина села Каленикова — Прапорщику Андрію Васильовичу Фесенку;
6-а частина села Каленикова — також Прапорщику Андрію Васильовичу Фесенку;
7-а частина села Каленикова — Капітану і Кавалеру Павлу Васильовичу Фесенку з іншими.
Як бачимо, конкретно тут не згадується окремо як раз Микільський.
Втім, з одного боку, всі ці назви лишились тільки в історії. З іншого ж, вони усі назавжди лишились в історії.
Така от історія.
Автор: Олександр Подолянко