Зараз цей хутір, що на карті названий "Филиповая Пустошь" - територія села Мирошниківка донедавна Різуненківської сільської ради Коломацького району.
Цього хутора не існує вже давно. Нема його вже в Переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро в 1909 році.
А ось на карті Шуберта 1869 хутір “Филиповая Пустошь” позначений.
Як і присутній в переліку населених пунктів Харківської губернії за даними 1864 року (видання Міністерства внутрішніх справ 1869 року). Правда там з очевидним перекрученням. І з альтернативною назвою Гречкин. А саме: “Филонова Пустошь (Гречкин”).
Тоді у власницькому населеному пункті при річці Калениковій показано всього 3 двори та 19 мешканців (9 чоловіків та 10 жінок).
Вперше в ревізіях Валківського повіту перепис хутора “Филипповской Пустоши” з'являється в 1835 році. Як власність малолітньої доньки Марії Штабс капітана Івана Пирлика, що помер.
Як зазначено в самій ревізії, в хутір при річці Калениковій селяни, які лишились у спадок після смерті батька в 1824 році, були переведені в 1832 році з хутору Очеретоватого. Всього тоді там було 6 чоловіків та 4 жінки.
Подавав ці ревізії опікун майна малолітньої Марії Майор Павло Данилович Кобзарев.
В метричних книгах Георгіївської церкви Каленикова (Георгіївського) 1836-37 років присутні записи щодо підданих Майорши Настасії Марківни Кобзаревої з “Пилиповской пустоши Гречаного хутора”. З одного боку, як видно назва “Гречкин” вже тоді, дійсно, використовувалась щодо хутора. В цьому випадку, як можна бачити, назва взагалі “складна”, або складена з двох частин. З іншого боку, треба відзначити, що, насправді, ані Анастасії Марківні, ані її чоловіку Павлу Даниловичу ці селяни не належали. Незважаючи на зміст записів в метриках. Майор Кобзарев був лише опікуном. А формальним та справжнім власником і селян, і хутора була саме малолітня тоді Марія Іванівна Пирлик.
В ревізії 1850 року селяни в хуторі при річці Калениковій “Филиповской Пустоши” належать Колезькій секретарші Марії Іванівні Карпенковій. Це і є уроджена Марія Іванівна Пирлик. Тільки вже зазначена за прізвищем чоловіка.
Але, насправді, історія цього хутора давніша. І витоки цієї історії наочно пояснюють, приміром, чому його називали Гречкиним.
Пилипівський (“Филипповский”) хутір разом з прилеглою земельною ділянкою позначений під № 109 вже на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року. Тоді ще без будь-якої складової “пустки” в назві. Але ревізьких душ в ньому і тоді вже не зазначено. Принаймні, чоловічих. Жінок тоді просто не вказували. У подальших ревізіях саме Пилипівського хутора теж ніколи не було.
Межована ця ділянка була землеміром Вікуліним 13 жовтня 1775 року. Отже, вже на цю дату там зафіксована наявність саме хутора. А не пустки. Тобто ділянки землі без населених пунктів. Саме такі ділянки тоді і називали пустками. Як мінімум, при межуванні, в документах щодо нього.
Але, цілком ймовірно, у подальшому, принаймні деякий час до виникнення/поновлення вже Пилипової Пустки на цьому місці, там, дійсно, була пустка.
Належала ж ця ділянка разом з хутором тоді підпрапорному Федору Сидоровичу Гречці. Звідси, очевидно, і пояснення однієї з назв населеного пункту.
Піддані за батьком Федора Сидоровича — підпрапорним же Сидором Федоровичем Гречкою показані вже в другій ревізії Охтирського полку 1744 року (РДАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 191). В Коломаці. А частина саме в хуторі. Очевидно, десь поруч. Але ані назви, ані будь-яких конкретних вказівок на місцезнаходження цього хутору там нема. Тому, чи мав він якесь відношення до у подальшому Пилипівського, залишається тільки здогадуватись. Але необгрунтованих припущень робити не будемо. Для припущень з цього приводу, як мінімум, необхідна якась додаткова інформація
Автор: Олександр Подолянко