Хутір Гвоздів... І не Гвоздів.
В переліку волостей та поселень Харківської губернії, складеному Санітарним бюро в 1909 році, хутір “Гвоздів” показаний у складі Перекопської волості.
Але в тому ж переліку в складі Коломацької волості є хутір “Коломакский” з альтернативною назвою “Гвоздев”.
Насправді, Гвоздьове знаходиться близько і до Коломаку. І до Високопілля. Яке на той момент входило саме до складу Перекопської волості. Між ними.
В переліку населених пунктів Харківської губернії за даними 1864 року (видання Міністерства внутрішніх справ 1869 року) поруч, але не безпосередньо один за одним, теж фігурують два хутори з “Гвоздев” в назві. А саме, власницький хутір “Гвоздев” при річці Коломак (2 двора, 12 мешканців) та казенний хутір “Гвоздев (Чернецкий)”. І теж при річці Коломак (3 двора, 32 мешканця).
Чи були вони пов'язана між собою? І до чого тут ченці (чернці)? Адже назва “Чернецький” має в своїй основі саме це слово.
Відразу скажемо, що ці два хутора територіально розташовувались один поруч з іншим. Становили, можна сказати, одне ціле. Територіально. І саме на місці сьогоднішнього Гвоздьового донедавна Високопільської сільської ради Валківського району.
Але були і історичні відмінності.
ГВОЗДІВ:
Хутір Гвоздів (“Гвоздев”) присутній під № 101 на Геометричному плані Валківського повіту 1784 року . Тоді він належав, за даними межування, що було проведено землеміром Вікуліним 3 вересня 1774 року, підпрапорщику Григорію Йосиповичу Гарковцу (Гаркавцю) (РДАДА, ф. 1354, оп. 565, частина 1).
При цьому, в тих же даних в графі щодо чоловічих ревізьких душ в хуторі стоїть прочерк.
В ревізіях хутір “Гвоздевой” з'являється вперше в 1816 році (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 317, арк. 149-150). Як “вновь заведенный”. Тоді він був власністю Губернської секретарши “Марены Осиповой Ракитянской”. І в цій ревізії також відсутні чоловіки. Правда, тоді зазначали і жінок також. І в хуторі Марини Йосипівни їх показано дві.
В 1835 році хутір також належить Марині Осипівні Рокитянській. Як вказано в ревізії, Титулярній радниці. В самому переписі вже зазначено трохи більше селян. Показані окремі селяни та селянки, що були придбані у різних поміщиків. В тому числі, Вакуленки в 1823 році у Титулярного радника Івана Бабаєва; Личманенки в 1820 році у корнета Івана Бородаєвського (правда, зазначено, що вони “бежали” в 1825 році); Хмари в 1825 році у Титулярного радника Михайла Пащинського; Куличин, в 1822 році у порутчици Варвари Лесевицької; Дяченко, в порутчика Андріана Курського. Але їх все одно, в підсумку, буквально по 4 чоловічої та жіночої статі.
Подавав цю ревізію за довіреністю Василь Максимович Рокитянський, обер-офіцерський син та син же Марини Осипівни. Засвідчувала ж довіреність донька Марини - “девица” Надія Рокитянська.
В ревізії 1850 року піддані в хуторі зазначені вже за спадкоємцями Марини Осипівни, що на той момент померла. Подавав цю ревізію опікун Губернський секретар Григорій Вікторович Поклонський.
І, нарешті, в 1858 році серед ревізій Валківського повіту присутня і хутора Гвоздіва узагальненого володіння тих самих спадкоємців удови Титулярної радниці Марини Йосипівни Рокитянської, уродженої Сухомлинової, що померла. Всього в ній показано 5 селян та 6 селянок.
Відповідно до даних 1872 року (РДАДА, ф. 1354, оп. 565, частина 2) серед власників земельної ділянки, що була первинно відмежована разом з цим хутором, були казенні селяни Петро Матвійович та Степан Кирилович Гаркавці та Колезький секретар Максим Васильович Рокитянський. Перші, вірогідно, були нащадками того самого підпрапорного Григорія Йосиповича Гаркавця. Що примітно, тоді вже саме казенні (державні) селяни. Державні селяни з таким прізвищем, до речі, достеменно були присутні в ревізіях Високопілля. Другий — це, що видно з попередньої наведеної інформації, син Марини Йосипівни Рокитянської.
Тож в Гвоздьовому ніколи не було поміщиків із співзвучним назві прізвищем. Це просто легенда.
І НЕ ГВОЗДІВ:
Але, насправді, реальна історія сучасного Гвоздіва пов'язана, в першу чергу, ... не з цим хутором як таким. Незважаючи на те, що саме його назву Гвоздьове перейняло.
А з “Коломацьким хутором”, що належав свого часу Охтирському Троїцькому (Свято-Троїцькому) монастирю.
Відразу відзначимо, що під назвою “коломацьких” поблизу Коломака згадується в різних документах різних часів багато різних хуторів. В тому числі, не пов'язаних один з одним ані історично, ані територіально. Сама ця назва, скоріше, загальна для Коломаччини як такої, ніж власна. Тому з різними “коломацькими” населеними пунктами цілком можлива і плутанина. Але саме цей Коломацький хутір, саме Охтирського монастиря достеменно мав відношення саме до сучасного Гвоздьового.
На карті Шуберта 1869 року на цьому місці позначено саме хутір Гвоздів (“х. Гвоздев”). Але, наприклад, на Спеціальній карті Західної частини Російської імперії Шуберта 1826-1840 років саме хутір Коломацький (“х. Коломацкой”).
Насправді, на Геометричному плані Валківського повіту 1784 року безпосередньо поруч позначені і Гвоздів Гарковца і Коломацький (“Коломацкой”) хутір Охтирського монастиря (під № 99).
Ділянка останнього була межована землеміром Вікуліним 29 вересня 1777 року.
І саме вона займала місце навколо греблі з млином (вони позначені на плані) на річці Коломаку. Ділянка Гвоздіва знаходилась трохи збоку, переважно з правого берегу Коломака. І у Коломацькому хуторі, на відміну від Гвоздіва, вже тоді показана у наявності 21 ревізька душа (чоловіків). І вже тоді він був присутній у ревізіях. І пізніше теж. І ... раніше. І, взагалі, його історія, напевно, більш давня. І, безумовно, це історія і Гвоздіва у подальшому також.
Ось згадка про цей хутір з статті Олександра Дмитровича Твердохлебова “Охтирський Свято-Троїцький монастир”, що була опублікована зокрема в “Харківській збірці” (додаток до видання “Харківський календар”) 1887 року (Випуск 1-й, Харків, Типографія Губернського Правління, 1887 рік):
“В 1762 году в числе монастырских местностей значились: ... на реке Коломаке -хутор, мельница, небольшая лесная дача и пахоть”.
Ще у одній праці*, присвяченій історії Охтирського Свято-Троїцього монастиря та виданій також в 1877 році, є невелике уточнення щодо цього хутору, а саме щодо його відстані від монастиря:
“Так, ахтырскому монастырю, как значится в донесении игумена о. Иоанна белгородской консистории в 1762 году, кроме отведенной под монастырь земли сенокосной на 1000 копен, небольшой лесной дачи с рыбными ловлями и прочими угодьями, пожертвованы, в разных местах, в вечное владение, на поминовение от доброхотных дателей, мельницы и хутора:... 3) мельница на речке Коломаке и хуторок, где небольшая лесная дача и немного земли в 45-ти верстах от монастыря”.
Насправді, альтернативна назва одного з хуторів Гвоздівих з переліку за даними 1864 року досить промовиста. Цей “Чернецький” - пряма вказівка на зв'язок з монастирськими володіннями. На той час вже колишній, саме історичний зв'язок.
В ревізії підданих та працівників Охтирського полку 1744 року за Охтирським Троїцьким монастирем в хуторі Коломацькому показано 12 ревізьких чоловічих душ (РДАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 191, арк. 10-10 зв.). Також окремо там же показані й троє підданих монастиря в Коломацькій пасіці. Та ще безпосередньо слідом троє підданих “при мельнице Будянской”. Але, де знаходилась ця пасіка, а тим більше, де знаходився Будянський млин незрозуміло. Останній, цілком можливо, взагалі десь не на Коломаччині.
Але сам хутір на той час вже достеменно існував. Саме цей. Саме на місці Гвоздіва. І сам формальний Гвоздів його не змінив з плином часу. Монастирський хутір не зник безвісті. Можна сказати, що обидва існували з певного часу паралельно. А, краще сказати все ж, що разом. З певного часу так точно. І, повторимось, колишня монастирська “складова”, мабуть, була більш значимою.
В ревізії 1782 року, яку подав ієромонах “Ігнатій Лук'янов”, серед підданих Охтирського Троїцького монастиря в Коломацькому хуторі показано 27 чоловіків та 24 жінки.
Тоді ще підданих.
В 1786 році в межах політики секуляризації селяни в монастирів були відібрані до казни. Не тільки в цьому хуторі. Не тільки, до речі, селяни. Землі, багато іншого майна також. І не тільки цього монастиря.
Тому в ревізії 1795 року ці колишні піддані показані вже як “економічні селяни”, отписні від Охтирського Святотроїцького монастиря в казенне відомство (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 104). В тому числі: Чигринці, Ткачі, Бондаренки, Василенки, Бережні, Калиточки. В тій же ревізії, до речі, що і виморочний тоді хутір Морозинський. Подану теж місцевим “старостою”. У випадку Коломацького хутора тоді це був Сава Бережний.
Згодом цих селян перевели до загальної категорії державних (казенних) селян. Вже в 1811 році ревізія Коломацького хутора знаходиться разом (у самому кінці) з ревізіями інших казенних населених пунктів, в тому числі й слобод, Валківського повіту (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 126). Хоча і названі його мешканці там ще “економічними селянами”. Цю ревізію подавав вже місцевий “отаман” населеного пункту — Данило Бережний. І тоді, до речі, це була саме Коломацька волость. Принаймні, саме так зазначено в заголовку самої цієї ревізії.
В 1816 році отписні від Охтирського Святотроїцького монастиря в казенне відомство “економічні селяни” хутора Коломацького також фігурують в переписі поруч з “військовими обивателями” інших слобод та сіл (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 160). І сам хутір також показаний в складі Коломацької волості. Тоді там було 48 чоловіків та 46 жінок.
В 1835 році серед мешканців Коломацького хутора : Ткачі, Бондарі (що колись зазначались як Бондаренки), Василенки, Бережні, Калитки. Всього на той момент 41 чоловік та 48 жінок (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 227).
Вони показані в ревізії в тому самому статусі, що і в попередньому переписі . Як “економічні селяни”, отписні в казенне відомство від того ж монастиря. В складі тієї ж Коломацької волості. Разом з іншими “казенними” ревізіями.
Саме в ревізіях казенних (державних) селян, напевно, були присутні і мешканці цього Коломацького хутора в 1850 та 1858 роках. Тоді їх, мабуть, як це видно з інших аналогічних прикладів, записували вже просто або обивателями, або державними/казенним селянами.
Але ревізії військових обивателів/державних селян Коломацької волості 1850 та 1858 років, на жаль, не збереглись. Їх просто не існує.
А сам хутір, безсумнівно, продовжував своє існування і надалі.
Розпочате ще, як мінімум, в 1744 році. Втім, це вже перший перепис мешканців там датований цим роком. Вірогідно, виник він ще трохи раніше. Хоча в перепису Охтирського полку майора Хрущова 1732 року натяків на цей населений пункт, здається, ще нема. Хоча піддані самого монастиря вже є.
Така от цікава історія.
* Чудесные исцеления пред Иконою Божией Матери ”Всех скорбящих радость”, что в Ахтырском Свято-Троицком монастыре : с предвар. сказанием об этой иконе и самом монастыре. — Изд. 2-е. — Харьков : В Унив. тип., 1877.
Автор: Олександр Подолянко