Витоки з глибин 18 сторіччя.
Загальна розповідь про історію цих трьох населених пунктів разом, напевно, виявилась би задовгою.
З іншого боку, розповідати про них окремо було б теж невірним. Бо вони однозначно пов'язані. Принаймні, їх виникнення.
То саме в контексті їх виникнення та первинного етапу існування і логічно розповісти про них разом.
Обмежившись, приміром, часовими рамками 18 сторіччя.
Саме в цьому сторіччі вони і виникли.
Точніше, обмежимось при розгляді первинного етапу існування цих населених пунктів 1811 роком. Саме тоді було проведено 5-ту ревізію. Попередня була в 1795 році. То період між ними як раз і є межею сторіч.
Сучасні:
- Дорофіївка донедавна Сніжківської сільської ради Валківського району;
- Шляхове донедавна Шляхівської сільської ради Коломацького району;
- Рідкодуб донедавна Олександрівської сільської ради Валківського району.
Що їх об'єднує?
Почнемо з Фон Циглерів (Фон-Циглерів, Фонциглерів).
Свого часу це була ціла династія поміщиків Валківського повіту. І у цієї династії, звичайно, був основоположник. Він же засновник та основоположник саме Більцового (Дорофіївки), Шляхової, Рідкодубця (Рідкодуба). Їх — саме він. І він — саме їх. Інших населених пунктів в Валківському комісарстві (Валківській окрузі, Валківському повіті) у нього у власності не було. А у подальшому у нащадків, Фон Циглерів взагалі, звичайно, були. Як і у цих населених пунктів власники вже не з Фон Циглерів. Хоча переважно все ж з його роду (при спадкуванні за жіночою лінією). Але це подальша історія. Первинна ж була саме така.
Фома Фомич Фон Циглер (Фон-Циглер, Фонциглер), який мав коріння “з шляхетства Королівства Угорського”, був з військових. Але не з Охтирського полку, як багато хто з місцевих, для Коломака та його околиць, основоположників поміщицьких родів. І взагалі не зі старшини слобідських полків. Як багато хто первинно з місцевих поміщиків Слобожанщини загалом.
Свого часу він займав керівні посади у так званих “ладміліцейських” (“ландміліцьких”, “лантміліцейських”, “лантміліцьких”) полках, що несли службу в межах спеціальної укріпленої лінії. Так званої “Української лінії”. Зокрема, в Орловському та Козловському полках.
Як, до речі, і Іван Верещагін, що мав безпосереднє відношення до історії Нової Іванівки (Ново-Іванівки, Новоіванівки). Але історія цього населеного пункту — окрема тема.
До речі, Українська лінія — один з основних елементів на картах та планах цих місць середини 18 сторіччя.
В тому числі, й на “Плане Екатерининской провинции от реки Днепра до реки Донца с показанием всех местечек, слобод и хуторов от Украинской линии внутрь на 40 верст”. Цей план було складено в листопаді 1765 року.
Думаю, на це просто не звертали увагу, але позначення Шляхового та, дуже вірогідно, Рідкодуба на цьому плані вже присутні.
Позначення “Шляховой/Шляховая” полковника Фонциглера читається там досить явно (“Шляховой полко: Фонцигляра”).
Відразу відзначимо, що поруч показані також: “Валковка” (?) Куліковського, “Екатериновка” графа Гендрикова, його ж Сніжків Кут і, здається, Рідкодуб того ж Фонциглера. На місці позначення останнього на плані як раз присутні фізичні пошкодження. Але, принаймні, закінчення “...одуб” та позначення належності населеного пункту “полковника Фонциглера” читається достатньо явно.
Повертаючись до постаті самого Фоми Фон Циглера, процитуємо частину документа 1754 року.
Відповідно до відомостей від 13 квітня 1754 року щодо офіцерів та сержантів Орловського полку, що саме ніс службу в межах “Української лінії”, гідних до підвищення у званні:
“2. подполковник Фома фон Циглер, из шляхетсва Королевства Венгерского, грамотен. В службе с 5 сентября 1728 г. В этом звании с 1 января 1748 г. К повышению достоин".
Підвищення він, зрештою, достеменно отримав.
Саме цей Фома фон Циглер, у подальшому полковник, і був родоначальником усіх валківських поміщиків фон Циглерів (Фон-Циглерів, Фонциглерів).
В цьому ж переліку присутній також і Іван Верещагін. Тоді капітан. У подальшому підполковник. Ще один з основоположників відомого роду поміщиків Валківщини. Первинний власник Новоіванівки (Ново-Іванівки). Та, вірогідно, її ж засновник. Сам населений пункт сьогодні став частиною Коломака. Те Новоіванівське, яке існує зараз поруч, виникло історично значно пізніше. Ще на карті РСЧА 1941 року на його місці позначено просто розташування бурякорадгоспу. В подальшому, в радянські часи, невеличкий населений пункт, що виник на цьому місці, мав назву Жовтневе. І тільки в 2016 році він був перейменований власне на Новоіванівське. Історична ж Новоіванівка, повторимось, на даний момент є частиною Коломака. І ця історична Новоіванівка, напевно, отримала свою назву саме на честь Івана Івановича Верещагіна. І була досить значним населеним пунктом. Але, зараз все ж не про неї. І не про те, чому вона “Нова”. Це, повторимось, окрема тема.
Просто ремарка:
“4. капитан Иван Верещагин, из дворян, грамотен. В службе с 1 мая 1729 г. В этом звании с 1 мая 1748 г. За нарушение инструкции в 1743 г. положен был быть записан в рядовые, но по распоряжению генерала Леонтьева в звании оставлен, с вычитанием 4-х месячного жалования".
Насправді, історія та обставини виникнення Шляхового, Більцового (Дорофіївки) та Рідкодуба лишилась для нас досить добре задокументованими. Завдяки документу, що має назву “Відомість про землі Перекопської сотні Харківського полка 1749 року”. Його розшифровка наведена, зокрема, в першому томі “Матеріалів ...”* Дмитра Івановича Багалія (стор. 318-325).
Процитуємо частину:
“Слободка лантмилицкого козловского полку подполковника Фоми Фомича фон-Циглера в Белцевом байраке продано в 741 году перекопской сотни козаком Андреем Белцем лантмилицкого того ж козловского полку аудитору Антипу Иванову сину Шарапову ценою за 30 рублей именно той продаже полкових дач перкопских байраков два в едином садок прозиваемие Белцов другой Харченков и около тех байраков дубровые и долинные сенокосы на 400 трехаршинных сажней которыми байраками Белцевим Харченковим и сенокосними долинами из 742 году неведомо по купли им или по какой уступки владел помянутого подполковника дядя маиор фон-Циглер которым маиором тамо в Белцевом байраке неведомо по какому указу и слободу населил пришлими малороссиянами 22 двора а по оному маиору ниня владеет помянутой подполковник Фома фон-Циглер который подполковник из жалованних в дачах полкових перекопской сотне козаками и подпомощикам угодьев именно Трохима и брата его Василя Романенков Тимофея и брата ево Ивана Дубров и Прокопа Иваненка при сенокосних луках в Великом Шляховом без всякой козачей продажи и его господина подполковника фон-Циглера купле пришли тижь з разних мест малороссияне и в 744 году другу слободу вновь населил в которой 30 изб и при оной слободке через козачие перекопских дач луки помежные ахтырского полку местечка Высокополья подачи на меже греблю перегатил и к которой гребле 748 году и мелницу построил да в перекопских же дачах в урочищи Редкодубов близь меже полку ахтырского местечка Коломака хутор занял без купле где и три изби построил и к оним вновь поселеним слободкам для распространения и к довольствию подданим жалованих дач перекопских козачей владелной земле с угодьи реченний полковник фон-Циглер завладел собою всявь от перекопских козачиих лук прозиваемих Великого Шляхового ниже построенной полковником Волковим мельници и между подполковника фон-Циглера слободки горою мимо два байраки Белцов и Харченков до другой населенной слободы по шлях Великой которой идет по за Белцевим байраком и по за слободкою степью ахтирского полку от местечка Коломака харьковского полку до местечка слободы Новых Водолаг 2900 печатних трехаршинних сажень а от того водолагского и коломацкого шляху до вурочища Редкодубов до занятого фон-Циглером хутора до дачи коломацкия 1500 трехаршинних саженей всего длиннику 4400 сажней а поперечнику взяв от шляху которой идет з Перекопу ахтырского полку местечка Коломака промеж дачами межею из Бельцева байрака, состоящаго в средку перекопских дач и от того байрачка долиною в вершину до криници прозиваемой Жолобка 2000 печатних трехаршинних сажней”.
Цей документ пояснює і походження, принаймні, деяких назв.
Коріння назви Більцово, очевидно, в прізвищі згаданого козака перекопської сотні Андрія Більця.
Примітно, як випливає з контексту даного документу, локальний топонім Шляхове (Велике Шляхове), вірогідно, був пов'язаний з існуючим в той час “Великим” шляхом з Коломака в Валки. А не з глобальним Муравським шляхом, що, дійсно, теж колись проходив поруч. Цей “Великий Шлях” згадується і в інших частинах цього документа. Не тільки в розповіді, власне, про зазначені населені пункти. Позначений цей шлях, приміром, і на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року. І підписаний там саме як “Большая дорога...”.
Рідкодубець же теж давній місцевий топонім, який існував до виникнення самого населеного пункту. Сучасний Рідкодуб первинно називали і Рідкодубцем. До “Рідкодуба” остаточно цю назву спростили трохи пізніше.
До речі, в подальшому був ще один Рідкодубець. Зараз цього населеного пункту не існує. Його називали ще Малим Рідкодубцем. Мабуть, саме для того, щоб відрізняти від “просто” Рідкодуба/Рідкодубця. Але і просто Рідкодубцем теж. І Рідкодубом також. Він виник пізніше і існував безпосередньо поруч з сучасним Шляховим. Сама його назва, напевно, мала відношення до того ж давнього топоніму. Але він не мав відношення до володінь Фон Циглерів. Та первинно належав Пирликам (Перликам). Одній з гілок цього роду.
Із змісту цього документу також випливає, зокрема, що зазначені населені пункти з'явились в 1744, 1748 та, здається, в 1742 роках. Здається, відповідно, Шляхове, Рідкодуб, Більцово. Більцово існує зараз під назвою Дорофіївка. І ця друга назва, до речі, теж досить давня. Саме під цією назвою, наприклад, присутній цей населений пункт в ревізії 1782 року. А саме це село колись мало і власну церкву. Різдвяну (Різдва Пресвятої Богородиці).
В фонді 2007 “Харківське духовне правління” Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) збереглись метричні книги Різдвяно-Богородицької церкви Дорофіївки, як мінімум, з 1776 року. Вже тоді Дорофіївки. Хоча і назва Більцово теж в той час використовувалась.
Більцово (Дорофіївка) ніколи не було особливо великим населеним пунктом. Але, мабуть, первинно саме вона, саме це місце, було обрано своєрідним “центром” володінь Фон-Циглерів. Тому й саме там була церква. Тому, саме воно було селом.
“Слоб. Дорофеевка полков. Фон-Цыглеравой, на ю. б. Шляховой” показана вже в “Ведомости о провинциях и комисарствах Слободско-Украинской губернии и состоящих в них местечках, селах, деревнях и находящихся во оных жителях мужскаго и женскаго пола, с подразделением их на сословия 1773 г.” (документ наведено в 2-му томі “Матеріалів для колонізації та побуту...” Д. І. Багалія, в даному конктретному випадку інформація міститься на сторінці 328).
Тоді в складі Валківського комісарства Харківської провінції.
Шляхового та Рідкодуба там нема. Вони не зазначені. Але, очевидно, вони були саме включені, так би мовити, в склад тієї ж Дорофіївки. Загалом в цьому документі показано в Дорофіївці 717 підданих черкас обох, чоловічої та жіночої, статей. А ще, в тому числі, до речі — 4 “духовних”. Тобто, вже в 1773 році там була церква.
Вказана вона ж, “госпожа полковница фон-Цыглерова” і в переліку дворян Валківського комісарства Харківської провінції 1767 року (документ наведено в 1 томі “Матеріалів для історії колонізації та побуту...” Д. І. Багалія). Як власниця 7 кріпосних та 380 підданих (сторінка 329 зазначеного видання). Хоча, самі назви населених пунктів, де вона тоді мала селян, в цьому документі не згадуються.
При первинному межуванні, яке було здійснено в цьому конкретному випадку 15 вересня 1778 року, усі три населених пункти знаходились на одній ділянці. Позначеній під № 103. В тому числі, і на Геометричному плані Валківської округи (Валківського повіту) 1784 року.
І Шляхове. І Рідкодуб/Рідкодубець. І Більцово (Дорофіївка).
А названа була ця ділянка при межуванні саме як “Бельцово село с деревнями”.
Під “деревнями”, очевидно, мались на увазі саме Шляхова та Рідкодуб(ець).
Власницею ж відмежованої ділянки на той момент показана Євдокія Іванівна Фон-Циглер (“Авдотья Иванова Фон-Цыглерова”).
Це була, на той момент, вже удова Фоми Фомича Фон-Циглера.
Ревізії населених пунктів Валківської округи 1782 року містяться в архівній справі, що знаходиться в Державному архіві Харківської області (ДАХО). А саме, в справі з наступними реквізитами: фонд 31, опис 141, справа 8. В тому числі, в ревізії підданих “в селе Дорофеевке”, “в слободки Шляховой” та “в деревне Редкодубце” (це і є сучасний Редкодуб того часу).
Але ревізії деяких, тих самих, населених пунктів містяться також і в іншій архівній справі того ж самого ДАХО. А саме: фонд 31, опис 141, справа 16. І там також присутні ті самі і Дорофіївка, і Шляхова, і Рідкодубець. В цій справі, до речі, населені пункти не тільки Валківської, на той момент, округи. А і з інших округ тодішнього Харківського намісництва. Відзначимо відразу, серед цих ревізії, присутні також “слобідки Новоіванівської підполковниці Катерини Верещагіної”, “деревні Парафіївки сержанта Миколи Зварикіна”, “села Олексіївки майора Степана Лесевицького”, “села Олексіївки майорши Наталії Зварикіної”, “села Коломака майора Осипа Морозинського, що помер”, “деревні Грузчанської (Грущанської) майора Акима Галкіна”, “деревні Грузчанської (Грущанської) кадета Андрія Ільїнського”.
Це просто приклади. Без застосування якогось критерію. До самих цих прикладів. Тобто, це не всі, приміром, населені пункти тодішньої Валківської округи, що містяться серед цих ревізій. Чи відповідають якомусь іншому критерію. Ще раз, просто приклади.
Насправді, в цій справі містяться ревізії тих населених пунктів, що були присутні і в попередній ревізії. Тобто, в 3-й. 1763 року. Саме населених пунктів. До їх власників це може не мати відношення. Чи ще до якогось іншого критерію. Справа, саме в наявності цих населених пунктів серед ревізій 1763 року.
Тобто, ці населені пункти в переписі 1763 року вже були. Можливо, не цих власників. Не важливо, в межах саме якої адміністративно-територіальної одиниці на той час. Коломак, приміром, тоді був в складі Охтирського полку. А Дорофіївка, Шляхова та Рідкодубець — Харківського.
Але. Вже були.
Як зазначено в заголовку ревізії з цієї справи тієї ж Дорофіївки, приміром:
“О положенных в нижеписанном селе по последней 1763 года ревизии в подушном окладе людях и крестьянах за показанием ис того числа разными случаями убылих, и после ревизии вновь рожденных и прибылих ...”.
І це стандартне формулювання в заголовках переписів, що знаходяться в цій справі, взагалі.
Саме констатацією цього факту і цікава наявність того чи іншого населеного пункту в цій архівній справі.
Але, щодо Шляхового/Шляхової, Рідкодуба/Рідкодубця та Дорофіївки (Більцового) це, скоріш, просто ремарка.
Бо сумнівів в тому, що вони вже існували в 1763 році, нема.
Щодо них цікавіші, все ж, власники.
В 1782 році вони зазначені такі.
ДОРОФІЇВКА: удова полковниця Євдокія (“Авдотья”) Іванівна Фонциглер (“Фонцыглерова”). Як вже зазначалось, це була саме удова полковника Фоми Фомича Фон Циглера.
ШЛЯХОВЕ: та сама удова полковниця Євдокія Іванівна Фонциглер а також двоє її та Фоми Фомича синів. Відставний поручик Олександр Фомич Фонциглер та Козловського піхотного полку прапорщик Михайло Фомич Фонциглер.
РІДКОДУБЕЦЬ (в цій ревізії назву сьогоднішнього Рідкодуба, ще раз повторимось, зазначали саме так): поручик Іван Фомич Фонциглер. Це був третій син Фоми Фомича та Євдокії Іванівни.
Як зазначено в самих ревізіях (ф. 31, оп. 141, спр. 16) селяни лишились усім трьом братам саме від матері за розділом з братами в 1773 році.
В основних ревізіях 1782 року (ф. 31, оп. 141, спр. 8 ) в Дорофіївці було показано 138 селян та 146 селянок. В Шляховому за Євдокією Іванівною — 41 та 56, за Олександром Фомичем — 86 та 70, за Михайлом Фомичем — 65 та 54 відповідно. В Рідкодубці за Іваном Фомичем — 79 та 80. До речі, як вказано в одній з ревізій підданих Івана Фомича цього року, деякі селяни були отримані ним в придане за дружиною від її матері — полковниці Настасії Лесевицької. Тобто, його дружина, Софія Юріївна (Георгіївна) була донькою Юрія (Георгія) Олексійовича Лесевицього. Колись Охтирського полковника.
Для того щоб краще зрозуміти подальші перерозподіли власності між Фон Циглерами наведемо дані щодо цих родин з Відомості Валківського нижнього Земського суда щодо дворян Валківської округи від 26 червня 1786 року (ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 49, арк. 200зв. -201).
“Отставной порутчик Иван Фомын син Фонцыглер 35
Валковского округа в слободе Редкодубе подданных мужеска пола 104 (?), крестян 7 (?) душ. Дом и жителство имеет в городе Валках. Ни при какой должности.
жена ево София Юрьева дочь 28
у них деты
Сыновья
Алексей 8
Александр 6
Петр 4
Павел 3
Дочеры
Наталия 12
Катерина 5
Настасия 2
Татьяна 1
Отставной порутчик Александр Фомин син Фонциглер 36
Валковского округа в слободе Шляховой подданных черкас мужеска пола 116 крестьян 3 души.
Дом и жителство имеет в слободе Шляховой. Ни при какой должности.
жена ево Марья Федорова дочь 25
Отставной подпорутчик Михайла Фомин син Фонциглер 29.
Валковского округа в слободе Шляховой подданных черкас мужеска пола 95 крестьян 2 души.
Дом и жителство имеет в слободе Шляховой. Ни при какой должности.
жена ево Варвара Иванова дочь 24
у них сын Николай 4
Отставной подпорутчик Данила Фомин сын Фонцыглер 27.
Валковского округа в селе Белцовом подданных черкас мужеска пола 103 да крестьян 4 души.
Дом и жителство имеет в том селе Белцовом. Ни при какой должности.
жена ево Татьяна Алексеева дочь 19”.
В подальших ревізіях (до 1811 року включно) зазначені населені пункти мали наступних власників.
СЕЛО ДОРОФІЇВКА.
1795 рік:
1. Підпорутчик Данило Фомич Фонциглер. Селяни лишились йому в спадок по смерті матері Євдокії (“Авдотьи”) Іванівни за розділом з братами в 1784 році. В тому числі, показані селяни, які у попередній, 4-й, ревізії були “написані” за Євдокією Іванівною в “слободі” Шляховій. А в цій переведені в Дорофіївку;
2. Підпорутчиця Тетяна Олександрівна Фонциглер. Тетяна Олександрівна (в відомостях 1786 року названа по батькові - Олексіївною) була дружиною Данила Фомича. Селяни дістались їй, як вказано в самій ревізії, за купчою в 1795 році від Київського намісництва Миргородського повіту містечка Сорочинець поміщика порутчика “рідного батька мого” Олександра Ігнатова сина Безобразова, “где по поселедней 4 ревизии написанные состояли”.
1811 рік:
1. Секунд майор Олександр Фомич Фонциглер. Як вказано, селяни були переведені з Шляхової, де в попередній ревізії були показані за ним же. Деякі селяни, як зазначено, лишились у спадок. В тому числі, присутня окрема ревізія “великоросійських” селян. Тобто, росіян за походженням;
2. Лейб-гвардії з Майкопського полку підпрапорщик Іван Олександрович Фонциглер. Іван Олександрович був сином Олександра Фомича. Селяни йому лишились у спадок, як зазначено, в 1811 році. Але не від батьків. Батьки тоді ще були живі;
3. Секунд майорша Марія Федорівна Фонциглер. Як вказано, селяни були переведені з Шляхової, де в попередній ревізії були показані за нею ж. Деякі селяни, як зазначено, лишились у спадок. В тому числі, присутня окрема ревізія “великоросійських” селян.
“СЛОБОД(К)А” ШЛЯХОВА.
1795 рік:
1. Секунд майор Олександр Фомич Фонциглер;
2. Секунд майорша Марія Федорівна Фонциглер. Марія Федорівна — дружина Олександра Фомича. Селяни дістались їй від чоловіка. Як зазначено в ревізії підданих Олександра Фомича щодо деяких селян: “Отданы мною по записи в 1788 году жене моей Марии Фонцыглеровой”. До речі, в тій же ревізії Олександра Фомича показані і селяни переведені “по зделке” з дружиною в “слободу Росоховатую” Костянтиноградського повіту Катеринославського намісництва. Та отримані в спадок від матері, Євдокії Іванівни, вже після її смерті за розділом з братами в 1784 році;
3. Порутчик Михайло Фомич Фонциглер.
1811 рік:
1. Михайло Фомич Фонциглер. В тому числі, присутня окрема ревізія “великоросійських” селян;
2. Порутчик Микола Михайлович Фонциглер;
3. Порутчик, що знаходився на службі в 13-му єгерському полку, Андрій Михайлович Фонциглер;
4. Петро Михайлович Фонциглер, що знаходився на службі в 2-му кадетському корпусі;
5. Юнкер, що знаходився на службі, в 10-му єгерському полку, Дмитро Михайлович Фонциглер.
Микола, Андрій, Петро та Дмитро Михайловичи Фонциглери були синами Михайла Фомича. Усі вони отримали підданих, як зазначено в самих ревізіях, у спадок в 1803 (1809 ?) році. Але тоді ще не від батька. Бо батько був ще живий. Та сам був ще зазначений як власник селян в Шляховому. Відзначимо тут лише ще один факт з подальшої історії. Згодом, в результаті розділу спадщини між нащадками Михайла Фомича, Дмитро Михайлович заснував поблизу окремий населений пункт, що був названий його ім'ям — Дмитрівку. Вона існує і до сьогодні. Це саме Дмитрівка донедавна Шляхівської сільської ради Коломацького району.
“ДЕРЕВНЯ” РІДКОДУБЕЦЬ (РІДКОДУБ).
1795 рік:
Удова Майорша Софія Георгіївна Фонциглер. На той момент це вже удова Секунд майора Івана Фомича Фонциглера. Селяни лишились їх у спадок саме по смерті чоловіка. Як вже зазначалось, сама Софія Георгіївна (Юріївна) була уродженою Лесевицькою, донькою колись Охтирського полковника — Георгія (Юрія) Олексійовича Лесевицького.
1811 рік:
1. Майорша Софія Юріївна Фонциглер. Як зазначено, селяни лишились в 1806 році “на її частину” за розподілом зі спадкоємцями. Але вона була показана власницею і в попередній ревізії;
2. Порутчик Павло Іванович Фонциглер. В тому числі, присутня окрема ревізія “великоросійських” селян. Як зазначено, піддані лишились йому у спадок в 1806 році. Також, серед іншого, зазначається, що в той час Павло Іванович знаходився на службі в Чугуївському уланському полку “в заграничной турецкой армии”;
3. Штабс капітанша Катерина Іванівна Ломова. Селяни лишились їй у спадок в 1806 році;
4. Донька Майора, що помер, Івана Фонциглера - “девица” Анастасія (“Настасья”) Фонциглер. Селяни також лишились їх у спадок в 1806 році. В тому числі, присутня окрема ревізія “великоросійських” селян;
5. Підпорутчиця Наталія Іванівна Єнішерлова (“Енишерлова”). Селяни також лишились їх у спадок в 1806 році.
В цій ревізії населений пункт названий вже Рідкодубом. Так, як його називають і зараз.
Софія Георгіївна (Юріївна), як вже зазначалось, була удовою Івана Фомича Фонциглера. Інші ж власники в цій ревізії підданих в Рідокодубі — їх діти. Син — Павло Іванович. Та доньки. Тоді вже заміжні, Катерина Іванівна Ломова та Наталія Іванівна Єнішерлова. Та Анастасія (Настасія) Іванівна. Тоді ще незаміжня.
Як видно вже тут (та в подальшому також) піддані в Рідкодубі були доволі сильно “розпорошені” між спадкоємцями.
Але, про подальшу історію тут, як зазначалось, розповідати не будемо. Тільки зазначимо, що Рідкодуб називали також Писанкиним. За прізвищем одних з наступних поміщиків Рідкодуба. А Писанкою (“Писанкиной”), Штабс капітаншою, була у подальшому за прізвищем чоловіка саме Анастасія (Настасія) Іванівна. Яка тут, в 1811 році, ще “девица”.
* Д.І. Багалій, “Матеріали для історії колонізації та побуту степової околиці Московської держави (Харківської і почасти Воронізької губернії)” (Харків, типографія Счасни, 1886 рік).
Автор: Олександр Подолянко