Оскільки цікавої інформації про історію коломацького Парижа зібралось реально багато, вирішив розділити її на дві частини. Тут, у першій, піде мова про період із скіфських часів до кінця ХІХ століття, у другій частині – буде про ХХ століття і до наших днів.
Новий Париж на відомій карті Шуберта, кінець 1860-х років. Добре видно яр, що відходить убік Лозового яру і далі Коломака
Якщо спитаєш, звідки ж узялася назва «Париж» на коломацьких теренах, можна почути відому легенду. Мовляв, їхала тут колись із-за кордону цариця Катерина, і дуже сподобались їй ці місця. Запитала типу у місцевих, як це село зветься, і відповіли їй: Голосраківка. А та нібито й каже: ой, як тут гарно, ніби у Парижі, де я була – то нехай це село буде тепер називатись Новий Париж...
Насправді ж це – з величезною імовірністю просто вигадка. Головна причина: усі історичні документи свідчать, що у XVIII столітті не було тут поселення, а з’явилося воно мінімум на 40 років пізніше за смерть Катерини ІІ. Тобто, такої події не могло бути в принципі.
Разом із тим, стільки уже таких міфів доводилося чути у різних місцях України – нібито Катерина десь їхала, чи Петро І плив десь, що є підстави вважати, що такі байки свідомо розповсюджувалися українськими теренами. Щоб показати – он який величний той цар чи цариця, і їхній «візит» - то найкраще, що відбувалося у тому українському селі чи місті за всю його історію... Класична русскомірсько-імперська міфотворчість, нічого нового.
А ось і сам яр. До речі, на карті 1784 року він називається Колонтаївським, і сучасного поселення тоді ще не було. Отам вдалині за 3 кілометри він сполучається з яром із Гладківки біля Коломацького городища. І далі - це вже Лозовий яр, що тягнеться до коломацького Зеленого ставка.
Але ж справжня історія Нового Парижа дуже цікава і сягає куди глибше за історію всієї Московії. Існують неспростовні археологічні підтвердження – на його місці поселення скіфів існували ще близько 2500 років тому! Наприклад, навесні 2020-го року археологічна експедиція з Харкова дослідила курганний могильник і кілька поселень навколо Нового Парижа. До речі, сучасна назва села – Підлісне, але місцеві називають його Парижем, причому без Нового – тож можна вважати ці назви цілком взаємозамінними.
Так от: на думку спеціалістів, вірогідно, ці скіфські поселення належали до округи добре відомого Коломацького городища, яке знаходиться близько 3 кілометрів від Парижа. Їх добре видно на карті, їх досліджено цілих три: археологи умовно назвали їх Підлісне-1, Підлісне-2, Підлісне-3.
Карта археологічних досліджень 2020 року. Добре видно Підлісне-1, Підлісне-2, Підлісне-3 - всі ці локації проживання скіфів десь 2500 років тому знаходяться плюс-мінус на території сучасного Підлісного, чи то Парижа.
І це не дивно, що вони були саме тут: адже по вододілу між річками Коломак і Мерла, який іде повз Париж, у давнину проходило одне з відгалуджень Моравського шляху на захід – вздовж річки Коломак убік Полтави, з подальшим поворотом на північ вздовж Ворскли – на Більське городище. Тож тут теж жили скіфи, археологам вдалося знайти чимало артефактів їхньої доби, вони є на світлинах нижче.
Ось це - саме локація скіфського поселення Підлісне-3. Це - самий початок яру, від вододілу з басейном Мерли. Праворуч і ліворуч - різні кутки сучасного Парижа.
Також цікаво, що тоді у цих місцях було знайдено не тільки уламки античних амфор скіфських часів, але і фрагменти ліпної кераміки раннього середньовіччя. А це – часи ранньої Київської Русі й Хозарського каганату.
Це знахідки фрагментів античних амфор і середньовічної ліпної кераміки під час того археологічного дослідження. Зупинка 80-й кілометр, хто не знає - то теж Париж.
Відповідно, це опосередковано доводить, що і більше 1000 років тому тут також жили люди. Кілька скіфських курганів можна тут побачити і зараз, хоча багато чого розорано, археологи зазначають це у своїй науковій роботі.
А це - археологічні знахідки кераміки скіфської доби у поселенні Підлісне-3.
Потім про поселення тут немає жодних відомостей аж до середини ХІХ століття. На відміну від багатьох інших сусідніх населених пунктів, про Новий Париж чи його альтернативну назву Колонтівку, що існувала у ХІХ столітті, не йдеться у жодному з реєстрів чи переписів XVIII століття чи початку ХІХ. Скажімо, сусідні Новоіванівка чи Сурдівка (Петропавлівка) у них уже були, а Парижа, як і Покровки – ще не було. Тому логічно прийняти за основу версію, що хутір, у якому досі неперервно живуть люди, тут з’явився десь у середині ХІХ століття.
Зокрема, наприкінці 1860-х він наведений на відомій карті Шуберта під назвою Новий Париж. У переліку населених пунктів Харківської губернії за 1864 рік у ньому зазначено 28 дворів і 121 мешканця.
Звідки пішла саме така назва – жодних чітких свідчень віднайти не вдалося. Хоча як гіпотезу цілком можна розглядати ту версію, що на таку назву міг надихнути досвід участі когось із козаків, що заснували хутір, у війні з Францією 1812 року. Тоді багато військових побували у Парижі. Чому б не назвати новозаснований хутір на Коломаччині Новим Парижем?
Принаймні, на Одещині у аналогічної назви населеного пункту Новий Париж – саме така була історія.
Той хутір був казенним, і заснували його, як і ряд інших у ті часи, козаки-вихідці із слободи Коломак. Пана тут ніколи не було, на відміну від сусідніх Покровки, Сурдівки чи Новоіванівки. Жили селяни-одноосібники, нащадки вільних козаків.
Любов Долженко, з якою вдалося поспілкуватись під час поїздки до Парижа, розповіла історію: якось жінка з її родини пішла до панської економії на Сурдівку, вирішила спробувати поробити у наймі, заробити грошей. Але день попрацювала на пана – і повернулася, не змогла. Усе ж звикли тут працювати на себе, жити своїм життям. Це і зараз відчувається, до речі.
Нарешті, ця місцина під лісом і початок коломацького лісу - колишнє скіфське поселення, що назване у дослідженні Підлісне-1. Було досить великим - близько 13 гектарів. Ще до нашої ери й до епохи Київської Русі тут жили люди.
У 1870-му повз Париж побудували залізничну гілку Харків-Полтава, вона була однією з найперших на Лівобережній Україні. На карті Шуберта видно, як вона робить крутий віраж саме біля Парижа. І недарма – вона пролягала саме по вододілу між басейном річок Коломак і Мерла, і саме тут починаються яри в різні боки – один убік Пащенівки і далі до Мерли, інший – від Парижа у Лозовий яр і далі до Коломака. Тож залізничникам довелось робити такі піруети.
Уже у ХХІ столітті, коли організовувався швидкісний пасажирський рух Київ-Харків потягами Hyindai, саме ці віражі були обмежувальним фактором по швидкості.
Але про ХХ і поточне століття, про 80-й кілометр, ставок і зірвані стопкрани – буде у другій частині. Вона опублікована у розділі "ХХ століття".