На Плані генерального межування за 1784 рік ще немає Різуненкового. Як і багатьох інших населених пунктів сучасної Коломаччини. Є тільки Коломак, Леонтіївка – зараз теж його частина, сучасні вулиці Володимира Великого і Гоголя, є хутір Горбовський на Гришковому – родовий маєток Перликів. Є дорога з Коломака на Полтаву, є Каленикове – і по суті, все. Але разом із тим на цій карті досить точно зображена і підписана Бузова долина, підкреслив назви синім кольором. Позначена вона разом із боковими балками – до тих місцин, де пізніше з’явилися Куцівка і Кисівка.
Фото 1. Той самий фрагмент Плану генерального межування за 1784 рік. Бузова долина і Страшна долина позначені синім. А червоним, для кращого орієнтування, позначив Леонтіївку (сучасний Коломак, вулиці Володимира Великого і Гоголя) і хутір Горбовський (Гришкове, район колишнього цегельного). Жовтим позначене вірогідне місце Страшного Броду
Але що ще цікаво – на тій же карті за 1784 рік з іншого боку річки Коломак можна розгледіти також Страшну долину. Я підкреслив її на карті теж синім кольором, вона на цій давній карті – якраз навпроти Бузової. Насправді – це не що інше, як той яр, що тягнеться до Коломацького лісу й далі до сучасного Нагального, який у нас називають Смородським. На честь пана Смородського, який мав там маєток, де й досі трапляються кущі барбарису – але то вже було пізніше.
Тоді ж цю долину називали Страшною, як бачимо – відповідно, є підстави припустити, що саме той брід через річку Коломак, який здавна був навпроти Татарівки – це і є той самий Страшний Брід із літопису Самійла Величка. У якому він згадує межі коломацьких земель ще на 1680 рік, у контексті межування з полтавцями – по Грашкову долину, по Страшний Брід. Позначив його приблизне місце на цій же карті жовтим кольором.
Фото 2. Фрагмент карти Шуберта за 1869 рік. Так само синім позначена Бузова, жовтим - те ж саме приблизне місце броду. Якщо придивитись, там біля нього видно три вітряки
Переносимось на століття уперед – це вже карта Шуберта, приблизно 1869 рік. На ній теж чітко позначено Бузову балку. Підкреслив її назву синьою лінією теж. На цій карті вже є і Божківка, і Кисівка, і хутір Різуленків (Гайдалемин). Добре видно, що Бузова балка тягнеться аж від Дорофіївки на сучасній Валківщині, якраз там за нею і проходив Муравський шлях. Так само позначив на цій карті жовтим кольором місце Страшного Броду, між Бузовою і Смородським яром. Також зверніть увагу – на тому пагорбі, що правіше від Смородського яру, зображені мінімум три вітряки – їх багато тоді було по правому, вищому березі Коломака.
Фото 3. Сучасна карта - позначив Бузову долину і те ж саме приблизне місце броду. Як бачите, крізь століття не дуже все змінилося, можна впізнати
Нарешті, далі - сучасна гугл-карта цієї ж місцини. Підписав Бузову долину на ній, а також тим же жовтим кольором позначив місце давнього Страшного Броду. Варто зауважити, що після меліоративних заходів у 1970-х русло річки Коломак дещо змінилося, але разом із тим – більш-менш місце броду відоме, і його можна ідентифікувати – він був за Татарівкою, між сучасним різуненківським шлюзом і городами кутка, що зветься Зубатівкою.
Фото 4. Вихід Бузової долини до річки Коломак у Різуненковому. Тут усе вже пологе. Отой пагорб на протилежному боці річки - саме на ньому у 1869 році й стояли ті три вітряки, що вказані на карті Шуберта
Ще важливий нюанс – саме на «Острові», що з іншого боку річки Коломак, та й на Татарівці теж, регулярно знаходяться численні артефакти, що свідчать – саме у місці цього броду якщо не жили люди постійно, то йшов транзитний рух. Скіфські прясла, римські денарії, фібули, артефакти княжої і ранньої козацької доби – це все тут трапляється, я робив про це дописи раніше.
Про що це все свідчить? Це дозволяє обґрунтовано припустити, що Бузова долина століттями використовувалася як шлях-відгалуження він Муравського шляху. По ній можна було досить приховано, а разом із тим зручно дістатись Страшного Броду й перейти річку Коломак, і далі так само Страшною долиною (Смородським яром) досягти Коломацького лісу. Нагадаю, з двох боків від цього місця, десь за 2-5 кілометрів звідси – Гришківське та Коломацьке городища у Лозовому Ярі, вони так само на правому березі Коломака, там жили люди ще із скіфських часів. А далі по прямій – добре відоме Більське городище, під сучасною Котельвою…
Фото 5. Бузова долина убік Кисівки. Тут вона особливо широка і зручна для прихованого переміщення
На користь саме Бузової долини як маршруту говорить також той факт, що долиною річки Шляхової північніше чи річки Каленикової південніше йти було відверто складніше – там вода, а ця – практично суха, і так було і в минулих століттях, судячи з карт. Була, правда, у 1950-х роках спроба зробити на ній ставок. Досить великий він був – близько 2 кілометрів тягнувся долиною. Але проіснував він менше 10 років – під час весняних паводків саме цією долиною йде вода з досить великих площ – Кисівка, Божківка, Дмитрівка, Куцівка… Відповідно – у 1962-му році дамбу просто змило, гуркіт стояв такий, що досі місцеві пам’ятають.
Фото 6. Це - приблизно середина Бузової долини. Пологе дно і в цьому місці - досить круті схили
Та що там говорити – я ще пригадую, як після сніжних зим наприкінці 1980-х вода з Бузової через трасу йшла так, що несла стовбури дерев. До речі, судячи з давніх карт, вихід із Бузової долини до річки Коломак й у минулих століттях був досить пологим, тож на луках ближче до річки розливалося все і ще довго стояла вода.
А ще пригадую, як на Куцівку, уже зниклий наразі хутір на краю Бузової, ходили за грибами. Там і зараз є лісок, і кущі терну там – у кілька рядів. Але мало хто знає, що саме на Куцівці під час селянського повстання на чолі з підполковником армії УНР Іваном Перликом саме на Куцівці, родовому хуторі Куців, повстанцями був піднятий жовто-блакитний прапор. У 1921 році! Я робив по архівних документах щодо тих подій цілий ряд дописів.
Фото 7. Висока трава і терник навпроти Куцівки. Тут відлунює наша історія. А вона багата!
Уже за нашого покоління на Бузовій проводилися різні змагання для школярів та молоді. Ростуть тут досить рідкісні для наших країв дикі іриси – вони з Червоної книги, у нас зазвичай називають їх півниками. Ми там були в останній день листопада – сіра пора, обмаль яскравих кольорів. Хіба яскраво-жовта трава висотою до метра ніби нагадувала – Муравський шлях тут, поруч. Тут тисячоліттями ходили люди.